Фільм тижня: "Подвійний коханець" Франсуа Озона
Еротичний трилер Франсуа Озона, раніше номінований на "Золоту пальмову гілку" Канн, вийшов в український прокат. "Подвійного коханця", просякнутого чуттєвістю і свободою, психологічно тонкою й водночас нещадною грою з глядачем, дивилася редактор Vogue.ua Марія Дачковська.
За сюжетом стрічки головна героїня, чию роль блискуче втілила знана муза режисера, молода і прекрасна Марина Вакт, закохується у свого психотерапевта Поля (Жеремі Реньє). Згодом, охоплена підозрами в нещирості коханого, вона виявляє його брата-близнюка, з яким розпочинає бурхливий роман. Сексуальність і напруга – вже знакові риси стилю Франсуа Озона. Перший кадр, макрозйомка, вагіна Хлої витончено трансформується в її око – стає зрозуміло, що попереду – подорож надзвичайної краси, відверта, сексуальна.
Подібно до фільму "Любов" Гаспара Ное ця стрічка – "фенолфталеїн" для визначення проблем у площині сприйняття сексуальності в соціумі. В українських кінотеатрах дорослим людям часом соромно спостерігати секс. Їм часто смішно. І їм часто особливо дивно, коли герої з екрану демонструють цілковиту відкритість і легкість як у питанні сприйняття власної оголеності як чогось природного, так і відсутності рамок власного пізнання.
Франсуа Озон – очевидний послідовник французької нової хвилі. Життя – це сон, і навпаки, – немов шепоче Озон з екрану. Насправді ж, поміж фантазією і дійсністю різниця дійсно невелика – це і хоче сказати він. Бо і те, й інше розповідає про справжнє в людині.
Не передбачити, але збагнути його задум можливо – хоча, очевидно, виявиться під силу небагатьом. Для цього лиш треба бути готовим дивитися глибоко й бути уважним до деталей, які, варто визнати, всюди на своєму місці й працюють у передачі сенсів бездоганно: вони ж бо частина віртуозної гри оркестру, ім’я диригента якого нам вже відоме.
Він, як і не один послідовник нової хвилі, пропонує глядачу занурення у власний світ, але не має наміру думати за нього. Здається, це досконала формула – бо глядач проживає життя головного героя, та ні на мить не перетворюється на пасивного споглядача процесу: впродовж всієї стрічки він є активним учасником дійства, котрий прагне розгадати проблему.
Марина ВактДорогою з кінотеатру один з молодих українських режисерів звинувачує Франсуа Озона в зневазі до глядача – а саме внутрішнього стану, водночас захоплено визнаючи, що щойно споглядав кінематографічний шедевр. А я на мить всміхаюся й пригадую собі, що Жана-Люка Годара в свій час звинувачували в тому ж.
Читайте також:
