Ексклюзив: Пол Мескаль про роботу над фільмом "Гамнет"
5 березня в український прокат виходить "Гамнет" – один із головних фільмів року. Нова картина оскароносної режисерки Хлої Чжао, заснована на бестселері Меґґі О’Фаррелл, розповідає маловідому історію з молодості Вільяма Шекспіра. Це сентиментальний фільм про те, як Шекспір сублімував біль утрати після смерті сина у свій шедевр "Гамлет".
Кінокритикиня Соня Вселюбська спеціально для Vogue.ua поговорила в Лондоні з актором Полом Мескалем, який зіграв Шекспіра. Нагадаємо, що "Гамнет" претендує на "Оскар" у восьми номінаціях.
"Коли я брав уроки акторської майстерності, то й уявити не міг, що стану кінозіркою", – говорить 30-річний Пол Мескаль, ніяковіючи перед увагою преси на круглому столі. У це складно повірити, але лише за п’ять років кар’єри ірландський актор став одним із найзатребуваніших у кіноіндустрії. Усе почалося із серіальної адаптації бестселера Саллі Руні "Нормальні люди" – ролі, що принесла йому першу широку екранну впізнаваність і започаткувала низку цікавих кінопропозицій.
Уже за рік він знявся у фільмі Меґґі Джилленгол "Незнайома донька", а згодом вийшов гіт "Після сонця". У цій тонкій, меланхолійній історії про стосунки батька й доньки Пол сповна проявив свій драматичний талант, що принесло йому номінації на "Оскар" і BAFTA та привело його з театральної сцени на великі екрани.
Саме тоді, на кінофестивалі в Теллурайді, де представляли фільм "Після сонця", сталася дивовижна зустріч, що поклала початок новій роботі – можливо, найемоційнішій у кар’єрі кожного з її учасників.
"Це був ідеальний збіг обставин. На фестивалі я щойно дочитав "Гамнета" і раптом дізнався, що Хлої, яка приїхала представляти свій фільм, теж читає цю книжку. Ми сиділи на березі річки Святого Михайла й довго її обговорювали, а згодом до нас приєдналася Джессі Баклі, яка також була на фестивалі". Насправді Чжао ще до початку роботи над сценарієм чітко уявляла Пола й Джессі в цих ролях – і, схоже, не помилилася.
"Гамнет" розповідає маловідому історію про легенду світової літератури на самому початку його шляху. Юний Вілл підробляв учителем латини й одного дня зустрів незвичайну дівчину Агнес (вражаюча роль Джессі Баклі). Вона – мов лісова німфа, зі спіритуальним зв’язком із природою, яку ми вперше бачимо згорнутою клубком біля коріння дерева. Її жіночність, гіперчутливість до всього живого й загадковість душі закохують Вілла до нестями. Але цій всепоглинальній любові судилося зіткнутися із суворими випробуваннями.
Вілл – геній, який ночами гарячково працює над начерками п’єс і вимагає від себе неможливого. Зрештою він розуміє, що мусить пошукати щастя в Лондоні. Агнес змушена прийняти це, адже усвідомлює, що його дар має знайти свою експресію. Та поки Вільям розривається між Лондоном і домом, довкола шириться епідемія чуми, і їхній одинадцятирічний син Гамнет смертельно хворіє. Переживаючи неосяжне горе втрати дитини, Вільям перетворює свій біль на п’єсу, що стане одним із головних шедеврів літератури.
Для землячки Пола, письменниці Меґґі О’Фаррелл, саме факт існування хлопчика Гамнета, який фактично вплинув на творче становлення батька й хід світової культури, але був стертий зі світової пам’яті, став каталізатором написання роману. Сам Пол підтверджує, наскільки мало ми насправді знаємо про особисте життя Вільяма Шекспіра:
"Про нього відомо дуже небагато: офіційні документи фіксують рік народження, дату шлюбу, кількість дітей і дату смерті, а також те, що він переїхав зі Стратфорда-на-Ейвоні до Лондона працювати в The Globe. Поза цим – лише припущення істориків".
На запитання, як він шукав ключ до образу за нестачі інформації, актор відповідає, що "волів спиратися на сценарій, який дав мені свободу створити персонажа". Сміючись, він додає: "Без точних фактів про Шекспіра я не ризикував помилитися".
Насправді у Пола вже був міцний ґрунт для перевтілення в Шекспіра. Граючи в театрах Лондона й Дубліна з 2017 року, він устиг виконати роль юного Деметрія у "Сні літньої ночі". Пол шкодує, що поки йому так і не випала нагода зіграти головну роль у "Ромео і Джульєтті". "П’ять років тому з мене вийшов би чудовий Ромео! Я хотів би зіграти Макбета. І короля Ліра – але для цього я ще занадто молодий".
"Я страшенно боявся братися за цю роль: вона вимагає виняткових акторських здібностей".
Хлої Чжао, яка працює в глибокій гармонії зі своєю майже містичною режисерською інтуїцією, зробила бездоганний вибір, запросивши Пола на цю роль. Його тиха харизма й сценічна магнетичність допомогли розкрити складність персонажа, у чому сам актор спершу сумнівався: "Я страшенно боявся братися за цю роль: вона вимагає виняткових акторських здібностей". Водночас він нагадував собі, що звернення до особистого "я" є правильним шляхом на невідомій території: "Як актор, хочеш ти того чи ні, ти завжди несвідомо спираєшся на особистий досвід. Я не знаю, як це – бути драматургом, батьком, тим більше батьком, який втратив дитину, але я знаю, як це – закохатися і захотіти сім’ю. Для актора уява може бути ціннішою за реальний досвід: вона звільняє, бо не змушує грати лише тих, хто на тебе схожий".
Дивлячись на нього на екрані, можна сказати, що він подолав і свої страхи, і перевершив самого себе. У фільмі є разюча сцена – коли біль у домі досягає апогею й Вільям застрягає в Лондоні. Виснажений підготовкою до вистави, він репетирує з акторами, зриваючись на плач, ходить колами й вигукує фразу знову й знову, доки вона не досягне граничної щирості. "Коли я репетирував її на знімальному майданчику, я повною мірою відчув, наскільки мене зачаровує складність цієї ролі".
Вілл у прочитанні Чжао також постає напрочуд сучасним персонажем, чиї дилеми відгукуються сьогодні. Він – справді люблячий чоловік і турботливий батько, але, як істинний геній, має чимало нарцисизму. Пол визнає цю болісну дуальність, яку прагнув передати чесно: "Вілл – це поєднання інтелекту, імпульсивності, доброти й амбіцій. Я хотів показати його як сім’янина, що палко любить дружину і ніжний до дітей, і як егоцентричного митця, який пожертвував життям заради театру – навіть на шкоду родинним обов’язкам. Щоб продовжити кар’єру драматурга, він переїжджає до Лондона, а Агнес лишається у Стратфорді-на-Ейвоні з дітьми, але це також є спільним рішенням – подібним до тих, які ухвалювали багато родин того часу".
Пройшовши такий довгий шлях із персонажем, Пол тепер інакше сприймає і самого Шекспіра, і "Гамлета": "Я вірю, що Вілл відчував величезну провину, хоча в контексті того часу його відсутність удома не була чимось незвичним. Тому мені було важливо зобразити його чудовим батьком — не таким, як його власний, що вважав талант Вільяма марнуванням часу. Як батько і партнер, Шекспір робив усе, що міг, — і ці аспекти, як пом’якшувальні обставини, має враховувати глядач".
Я не знаю, як це — бути батьком, тим більше батьком, який втратив дитину, але я знаю, як це — закохатися і захотіти сім’ю.
Велика сила фільму "Гамнет" полягає у злагодженому акторському ансамблі та майстерній роботі команди за кадром, що кінематографічно відтворили такий чуттєвий світ. Разом вони створили промовисту картину про універсальну силу мистецтва, яке здатне висловити те, чого не може людина, й перетворити біль на художню форму, що залишається у вічності. Саме відчуття втрати й глибокої любові, якими пронизаний "Гамлет", на думку Пола, робить його одним із найвідоміших творів у світі.
Після такого емоційного досвіду Пол Мескаль не бере паузи й далі тяжіє до біографічних постановок. Нині він активно працює над чотирисерійним байопіком про The Beatles режисера Сем Мендес, де грає Пола Маккартні. Невдовзі очікується й результат перевтілення у композитора Франкліна Шепарда в новому проєкті Річарда Лінклейтера.
"Втім мій план на 2027 рік – грати лише в театрі, у двох виставах, про які поки не можу розповісти. Я люблю театр і завжди відчуваю, що приділяю йому менше часу, ніж хотів би. Театр – найкраща школа для актора. Він оживає в унікальному зв’язку між сценою й глядачем, який існує лише під час вистави. Фільм можна переглядати безліч разів, але те, що ти зробив як актор, уже не змінити – на відміну від театру, де роль проживаєш і переосмислюєш вечір за вечором. Саме тому "Гамнет" став для мене ідеальним простором: він дозволив бути водночас і кіноактором, і театральним актором".
