Чому Крістофер Нолан – унікальний режисер свого покоління
Найочікуваніший фільм року "Одіссея" Крістофера Нолана вийшов у прокат і одразу поставив новий рекорд його кар'єри: 257,8 мільйона доларів за перший вікенд у світі. Кінокритикиня Соня Вселюбська простежує шлях Нолана – від чорно-білого дебюту за 6000 доларів, знятого у вихідні, до статусу чи не єдиного автора в Голлівуді, якому підвладне геть усе.
Складно переоцінити вплив Крістофера Нолана на історію світового кіно. Про його фільми давно заведено говорити в абсолютизмах: найдорожчий, найзірковіший, найкасовіший, найскладніший.
Його тринадцятий повний метр "Одіссея", який щойно вийшов у прокат, цю логіку лише посилює. Це головна прем'єра і найобговорюваніший фільм року, довкола якого точиться розмова в усіх можливих регістрах: від авторськихколонок науковців до докладних розборів у TikTok, де інфлюенсери перевіряють кожну деталь на достовірність та інклюзивність. Мало хто із сучасних режисерів здатен одним фільмом підняти такий дискурс. Навіть його актори перемикаються у фанатський режим: коли Зендея дізналася, що її партнеру Тому Голланду надійшла пропозиція, яка конфліктувала з графіком "Людини-павука", вонажартома пригрозила, що покине його, якщо він проґавить шанс попрацювати з Ноланом.
Представляти Нолана заново сьогодні немає потреби: його фільми, здається, бачили всі, а "Початок" чи "Інтерстеллар" не сходять з приватних топів мільйонів глядачів. Формула його успіху настільки ж проста, наскільки складні його фільми: найризикованіші ідеї доходять до екрана в кращому вигляді, ніж були задумані, і жодна з них досі не коштувала йому кредиту довіри – ні в студій, ні в публіки. Цікаво, що професійний вектор режисера читається так само, як його сценарії, вивірені й прораховані до останньої деталі. Протягом тринадцяти повнометражних фільмів кар'єра Нолана росла майже за геометричною прогресією, від першої спроби й без жодного порожнього такту.
Крістофер Нолан народився в родині матері-американки й батька-британця та провів дитинство між Чикаго й Лондоном. Кінематографом цікавився змалку: тягав батькову камеру для аматорських експериментів і ковтав фільми Рідлі Скотта та Джорджа Лукаса. Вступив, однак, на факультет англійської літератури в престижний University College London – звідти й росте дещо академічний тон його фільмів і красномовність сценаріїв. Саме в університеті, знімаючи корпоративні та навчальні ролики, він і вирішив спробувати себе в повному метрі.
Так у 1998 році з'явилося "Стеження" – історія письменника, який заради натхнення йде на дедалі небезпечніші вчинки. Літературний стрижень тут відчутний так само, як і в усьому подальшому. Знімали фільм чотирнадцять місяців і тільки у вихідні, на тому, чого Нолан навчився й запозичив на комерційних зйомках. У сімдесят хвилин чорно-білого кіно він уклав 6000 доларів і ту саму таємничість сюжету з нуарним присмаком, яка закріпилася за ним назавжди. Прем'єра на фестивалі Slamdance 1999 року вразила критиків і зацікавила дистриб'юторів, а успіх виявився таким переконливим, що режисер одразу переїхав із дружиною та продюсеркою Еммою Томас до Голлівуду.
Саме з "Мементо" можна вести повноправний відлік його авторства. У ньому він уперше втілив свою впізнавану, неповторну рису – гру з часом, яку складно не те що показати на екрані, а й узагалі викласти в слова у сценарії, але ж Нолану до снаги й це. Знятий за мотивами оповідання його брата Джонатана, фільм розповідає про антигероя з амнезією і розгортається у зворотному порядку. "Мементо" приніс номінацію на "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій, і актори в залі церемонії придивилися до нового віртуоза Голлівуду ще уважніше. Не дивно, що вже на третьому повному метрі, "Безсонні", йому вдалося попрацювати з легендарним Аль Пачіно в ролі детектива, який розслідує справу на Алясці й потерпає від містичного недосипу.
Невдовзі, у 2003 році, студія Warner Bros. запросила Нолана взятися за нового "Бетмена" після менш вдалих версій його колег. У руках режисера цей всесвіт набув похмурої й водночас реалістичної атмосфери, якої попереднім фільмам про супергероя бракувало. Відійшовши від коміксового коріння жанру, він фактично запропонував нову оптику для супергеройського кіно – і продовжив її кілька років по тому в "Темному лицарі". І так само, як цей фільм вивів екранізації коміксів на новий рівень, він вивів і самого Нолана у світ блокбастера, який режисер переписав за власними правилами.
Фільми, що працюють одночасно як глядацький атракціон і як інтелектуальна задача – як-от "Престиж", історія зі складною фабулою про двох ворогуючих ілюзіоністів Лондона на межі століть, – показали індустрії, що масове кіно не обов'язково дорівнює легкому перегляду і спрощеному наративу. Так він підготував і публіку, і гаманці студій до свого наступного, ще масштабнішого фільму – "Початок" він неквапом розробляв дев'ять років, і після цієї картини його експерименти з часом і наукою вже неможливо було спинити.
У своєму гіді для знайомства з режисером британський журнал Sight & Sound радить починати саме з нього: ця складна історія про недалеке майбутнє, де існує технологія обміну снами, з Леонардо Ді Капріо в головній ролі, – це "квінтесенція інтелектуального блокбастера Нолана. Отримавши можливість (і бюджет) реалізувати будь-який мислимий сценарій, Нолан пропонує цілий калейдоскоп креативних екшн-сцен: бійка в коридорі, що обертається; перестрілка у величезному храмі, раптово затопленому водою… Щоб зрозуміти Нолана як загадкову людину і творця масштабних розважальних фільмів, "Початок" – найкраща відправна точка".
І все ж фінансовий успіх ніколи не був його єдиним інтересом. Хоч би яким складним був механізм фільму і скільки б не коштували трюки, у центрі кадру Нолан щоразу лишає трагічну людину, яка щось безповоротно втрачає. В "Інтерстелларі", заради якого він детально консультувався з астрофізиками, щоб перевести на екран формули гравітаційного сповільнення часу, під цією видовищністю ховається безнадійний роздум про скривджену планету, людську смертність і розлуку. У "Дюнкерку", який заведено вважати каноном воєнного кіно, діалогів мінімум, зате максимум того, з якою інтенсивністю людина чіпляється за життя на війні. Навіть "Тенет", хоч і не найуспішніший його фільм, можливо через надто щільний сюжет про героя, який женеться за злочинцем крізь час, теж читається як мелодрама, історія про кохання, яке так і не встигає відбутися у вирі глобалізму.
Найвідвертішим у цьому сенсі виявився "Опенгеймер". Історія творця ядерної зброї – його найкамерніший фільм і водночас роздум про войовничу природу людини та про початок безповоротного кінця нашої сучасності. Вибудуваний на тривожних діалогових сценах у тісних кімнатах, він своєю стриманістю ніби віддає належне гостроті теми, а натурними зйомками й відмовою від спецефектів відсилає до сьогодення. Саме ця картина принесла Нолану "Оскар" за режисуру, а "Опенгеймеру" – за найкращий фільм, і знову розширила його профіль, продемонструвавши, що він не лише постановник атракціонів, а й режисер, здатний тримати тригодинну напругу самими розмовами та близькими планами акторів.
З "Опенгеймером" посилилася й мода знімати на дорогу та вкрай примхливу 70-міліметрову плівку, яка вимагає ще й особливих умов показу. Найменші сумніви щодо такого ризику розвіялися, коли зали почали збиратися вщент, що й зміцнило рішення знімати "Одіссею" так само на 70 мм – нині в лондонському BFI IMAX, на найбільшому екрані Британії, квитки по сорок фунтів розкуплені мало не до кінця літа, а за першу добу продажів кінотеатр продав 28 тисяч квитків і поставив власний рекорд.
Справді, складно уявити доречнішу кандидатуру для переосмислення гомерівського канону, тож захоплені відгуки критиків і публіки не викликають подиву. Хоча Нолан ніколи раніше не брався за античний епос, поема виявилася для нього напрочуд відповідним матеріалом – зокрема через нелінійність оригіналу. Утім, розпорядився він нею по-своєму: прибрав рамку, у якій Одіссей сам переповідає свої мандри феакійцям, майже вимкнув богів з їхніми олімпійськими інтригами (на екрані з'являється лише Афіна Зендеї) і перетворив хитромудрого трикстера на ветерана з посттравматичним синдромом, якому не дають спокою спогади про спалену Трою. Звідси й сутінкова гіперреалістична естетика фільму, що дозволяє перейнятися почуттям втрати, яке резонує з багатьма. "Одіссея", зрештою, це вічна й універсальна історія про дім, до якого немає шляху назад, і про світ, що встиг змінитися за час війни.
Секрет цієї послідовності, найпевніше, у тому, що Нолан просто не дозволяє собі розслабитися. Працюючи над сценарієм "Одіссеї", він прибрав свої "Оскари" з кабінету, бо дивитися на них було лячно. Коли син поцікавився, куди поділися статуетки, і вислухав пояснення, то відповів: "Але ж ти не отримав жодної за сценарій". Судячи з касових зборів – 257,8 мільйона доларів за перший вікенд у світі, найкращий старт у його кар'єрі – та з похвал, які не вщухають, статуетки в тому кабінеті цілком заслужено можуть примножитися.
