Якою була Олександра Екстер — українська зірка світового авангарду
18 січня ми святкуємо день народження Олександри Екстер — всесвітньо відомої української авангардної художниці, дизайнерки та сценографки.
У лютому в київському видавництві Projector виходить книга "Історії українських митців. Олександра Екстер" журналістки, дослідниці, авторки проєкту Back to the Roots Анни Лодигіної. Ця книга — спроба пролити світло на те, якою людиною була Екстер: реформаторка світового мистецтва, одна з перших представниць авангарду, зірка світової сценографії, яка понад 30 років прожила у Києві і про яку ми насправді дуже мало знаємо. В інтерв’ю з Анною Лодигіною vogue.ua намагався розібратися, з чого складалося життя Олександри Екстер, яка жила в турбулентні часи першої половини XX століття, пережила дві війни, революцію, еміграцію та постійно відчувала тугу за рідним Києвом.
Аню, розкажи, як виникла ідея написання цієї книги? Яку надмету ти мала як авторка?
Олександра Екстер мала бути героїнею мого подкасту про привласнених Росією українських митців. Але перший скринінг у відкритих джерелах показав доволі одноманітну інформацію про неї. В усьому цьому не було живої людини, тільки велична "амазонка авангарду". Тому я відклала епізод про Асю, як її називали друзі, наостанок, щоб встигнути щось зібрати-почитати.
Саме тоді до мене звернулося видавництво Projector Publishing, які спільно з Projector Foundation та Фундацією ЗМІН запускали серію книг про художників початку XX століття і запропонували взятися саме за Екстер. Про себе подумала: "Непроста героїня мені дісталася", — а видавництво скромно запитала, чи впевнені, що саме я маю про неї писати, адже я не мистецтвознавиця. Але завдання було якраз не зробити ще одну мистецтвознавчу роботу, а створити портрет, збити з Екстер цей образ мисткині на п’єдесталі й показати її людиною, яка жила в буремні часи, багато втрачала, закохувалася, робила помилки. І звісно, найважливіше — вписати її постать в український контекст, зокрема Києва, де вона прожила майже 40 років.
Я погодилася, не уявляючи ще, наскільки її досвід близький нашому сьогоднішньому.
Розкажи про архіви і джерела, з якими ти працювала. Взагалі наскільки багато матеріалу у вільному доступі ти мала?
Одна з проблем полягала у тому, що Екстер не вела щоденник та не публікувала мемуари. І все, що ми про неї знаємо, сказане голосами її сучасників — друзів та колег, але їхні спогади інколи суперечать одне одному, а також розкривають сторінки з її життя фрагментарно, і переважно лише київський та московський періоди. Значно менше інформації про емігрантський період художниці, а це 25 років!
Чи не єдине джерело, в якому можна почути голос самої Олександри, це її листи до друзів, від часів Визвольних змагань до останніх років життя. У них вона пише, як ховалася від невизначеності з початком Лютневої революції у своїй майстерні та вперше за кілька місяців її охопили "незвичні почуття", коли почула як українські маніфестанти співали пісень; як сильно посивіла після буремних Визвольних змагань й вимушена була емігрувати до Одеси, коли більшовики захопили Київ; як здала свій квиток до Італії, коли хотіла втекти до Європи, на користь іншої людини, тому що дізналася про загибель коханого і це розбило її серце… Усього цього не прочитаєш у відкритому доступі. Але ці листи зберігаються в російському архіві, тому самостійно їх опрацювати неможливо, довелося користуватися тими фрагментами, які були опубліковані 15 років тому одним із найголовніших дослідників Екстер Георгієм Коваленком.
Дуже помічним був архів мистецтвознавця Дмитра Горбачова. Протягом десятиліть він листувався з колегами з-за кордону, з якими обмінювався своїми знахідками, у нього я знайшла багато цікавого. Але спочатку це був пошук голки в копиці сіна протягом тривалого часу. Цікаві дані є в Державному архіві Києва. Наприклад, у фондах є результати випускних екзаменів Екстер з гімназії, зокрема, на які запитання вона відповідала. Завдання білетів промовисто демонструють, як імперія пророщувала свої пропагандистські ідеї в головах дітей.
Відомо, що Олександра Екстер жила в центрі Києва, на вулиці Богдана Хмельницького, у будинку 27. Проте, наскільки мені відомо, не маємо жодної згадки про це там.
Щоразу, коли я проходжу повз цей будинок, серце стискається. Художниця масштабу Екстер потребує музею. Я його уявляю за зразком квартири-музею Моцарта у Відні або будинку-музею Рембрандта в Амстердамі. Але на першому поверсі будинку, в якому жила Олександра, зараз знаходиться ресторан, а на другому, де, власне, розташовувалася 10-кімнатна квартира Екстерів, — тепер кілька окремих помешкань. На початку минулого століття цей будинок належав батькові Миколи Екстера, чоловіка Олександри. Про те, що там жила видатна художниця міжнародного рівня, на жаль, сьогодні ніщо не нагадує.
Ми знаємо Екстер як представницю світового авангарду, бачимо її роботи, коли подорожуємо світом, у західних музеях. Менше відомо про її київський період. Що головне маємо знати про "українськість" художниці, на твою думку? Що її надихало — українські традиції, спадщина, вишивка?
Екстер не писала картини на українські сюжети, але українські елементи постійно виринають на її полотнах: то рушник, то писанки. Моя улюблена "Натюрморт з українською мискою". На ній відтворено білу дибинецьку кераміку, яку Олександра відкрила для себе на Київщині. Вона її навіть вивезла з собою в Париж, в еміграцію. Можна лише здогадуватися, яким чином. Словацька художниця Естер Шимерова-Мартинчекова, учениця Екстер, згадувала, що для неї життєво-необхідно було оточувати себе українською керамікою, тканиною, іконами, та бачити це щодня. Олександра завжди повторювала, яким багатим джерелом натхненням все це є для неї.
А яку роль в її житті зіграла відома артіль у селі Вербівка?
Народне мистецтво, ймовірно, уперше Екстер для себе відкрила якраз у вишивальній майстерні Наталії Давидової, у Вербівці. Спочатку головною задачею артілі було збирати під час експедицій зразки старої вишивки і просто її відтворювати, щоб зберегти. Втім активно до роботи там Олександра долучилася з початком Першої світової, Давидова запросила її стати художньою керівницею артілі.
До співпраці Олександра запросила інших професійних художників, серед яких був і Казимир Малевич. Художники створювали ескізи для вишивок, експериментуючи з різноманітними техніками, змішуючи традиційні та новаторські стилі, відштовхуючись від власної станкової творчості, яка перебувала під впливами модерну й авангарду. Їхнє бачення доповнювалося й збагачувалося досвідом народних майстрів. У цій колаборації створювалися подушки, скатертини, різноманітні аксесуари з вишивкою: шарфи, сумочки. Художню вишивку у Вербівці планували вводити у сучасний жіночий костюм, що й робили поступово таким чином. Є згадки про те, що Екстер через багато років у Парижі носила блузи із вшитими фрагментами українських рушників.
Якби я попросила тебе описати в кількох словах внесок Екстер у київське мистецьке життя – театр, дизайн, живопис — початку 20 століття, то щоб ти сказала?
Я б відмітила у першу чергу її навчальну майстерню. Можна бути талановитим художником, але не мати послідовників. Екстер же мала багато учнів, які стали художниками та сценографами світового масштабу. Наприклад, Борис Аронсон, який вчився у неї в Києві, а потім допомагав під час роботи над сценографією до вистави "Ромео і Джульєтта", згодом емігрував до США. Він лауреат шести театральних премій "Тоні". На усіх виставках обов'язково згадується про вплив Екстер на його творчість.
А хто найбільше вплинув на неї, на її становлення у Києві?
Ми можемо лише припускати. Микола Пимоненко справді був її викладачем у Київському художньому училищі. Але ми знаємо його як майстра побутового жанру, який дуже реалістично зображав реальність довкола. Також Олександра відвідувала суботні заняття у пейзажиста Сергія Світославського. Але якщо ми поглянемо на її роботи, то складно сказати, що саме вона могла перейняти від них. Напевно, саме в училищі вона взяла базу з академічного рисунка. Потім вона протягом кількох років місяцями жила у Парижі та відвідувала мистецькі академії там, і вже з Франції привозила каталоги, мистецькі журнали, книги, показуючи друзям та колегам вдома, наскільки Київ відстав від того, що відбувалося у мистецтві на Заході. Цей контраст наштовхнув її на відкриття виставки нового мистецтва, де свої напрацювання могла показати нова генерація художників, таких як вона.
Ти якраз говориш про одну з перших виставок, які вона організувала у Києві в 1908 році, приїхавши з Парижу – "Ланка". Яка була реакція? спільноти
Уявлення про красиве у киян було зовсім інше, ніж у нас сьогодні, або у той же час в Парижі чи Мюнхені. Поки в Києві показували на виставках картини "передвижників", які максимально відтворювали світ довкола, у Парижі Пабло Пікассо уже написав своїх "Авіньйонських дів".
Художні пошуки митців, які представили свої роботи на "Ланці", яку організувала Екстер, були доволі скромними у порівняннями з тим, що вже писали їхні колеги на Заході. Твори були, в основному, постімпресіоністичного характеру. Але публіка не зрозуміла це "нове мистецтво". Виставку рознесли в друзки і газетярі, і критики, і імениті художники, серед яких і Микола Мурашко, перший вчитель Екстер. Він похвалив тільки саму Олександру, хоча у провалі всієї виставки звинуватив саме її, як організаторку, адже вона не дотягнула інших до свого рівня.
Яка була реальна причина еміграції Екстер?
Екстер доволі складно емоційно пережила період Визвольних змагань спочатку в Києві, потім в Одесі. Коли стало зрозуміло, що більшовики це вже константа, після "2 тижнів в Одесі", які тривали більше року, вона повернулася до Києва. Але застала понівечене місто, у якому був голод й безробіття. Проживши кілька місяців там, вона спочатку виїхала до Москви, де сподівалася отримати пропозиції роботи, але більшість проєктів, до яких її запросили, не доводилися до реалізації. Крім того, багато її друзів та колег емігрували, не прийнявши нову реальність. Як вона ставилася до нової влади ми точно сказати не можемо. Спогадів немає. Але коли з’явилася нагода під час підготовки до Венеційського бієнале, весною 1924 року, вона нею скористалася й виїхала.
Давай поговоримо трохи про те, де сьогодні можна побачити роботи Екстер – в Києві, та за кордоном. Де шукати Екстер? І, що важливо – де її правильно атрибутують?
В нью-йоркському Українському музеї з вересня триває фантастична виставка "Олександра Екстер: Сцена — це світ". Заздрю усім, хто мав можливість її відвідати. 19 січня останній день її роботи, не проґавте останній, якщо ви в Нью-Йорку.
Твори художниці зберігаються сьогодні у фондах одних із найвідоміших художніх музеїв світу, зокрема, в Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, у Центрі Жоржа Помпіду в Парижі та Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. У музейних збірках України також є кілька робіт Екстер. Театральні ескізи зберігаються у фондах Музею театрального, музичного та кіномистецтва. У Національному музеї "Київська картинна галерея" є один з її ранніх натюрмортів, написаний у 1909 році.
У фондах Національного художнього музею зберігаються аркуші з її альбому "Олександра Екстер. Театральні декорації", що вийшов у Парижі 1930 року, та дві картини "Міст. Севр" та "Три постаті".
Щодо атрибуції складно питання. Коли видавництво стукало у різні музею світу для отримання прав на використання зображень картин Олександри Екстер, бачили різне. Наприклад, Національна галерея Австралії атрибутує художницю як Poland, тобто за місцем народження. Адже народилася вона у Білостоці, але у дворічному віці переїхали з батьками до Києва. Це поширена практика зараз серед музеїв. Якщо ви загуглите інформацію про Екстер будь-якою мовою, часто натраплятимете на те, що вона з Російської імперії, в дужках "Сьогодні Україна".
З того, що ти відкрила про особистість Екстер, що вразило тебе якнайбільше?
Після чергового страшного нічного обстрілу я повертаюся думками до спогаду мистецтвознавця Якова Тугенхольда про те, що незважаючи на страх, навіть під обстрілами, Екстер з властивою їй самодисципліною працювала у майстерні. Напевно, мистецтво стала для нею якоюсь мірою ескапізмом. При цьому попри будь-які обставини, чи то революційні події, чи війни, чи доволі складна еміграція, за що б вона не бралася, усе робила так, ніби займалася цим все життя: ляльки-маріонетки для кіно, ілюстрації для книжок, сценографія. Екстер була прискіпливою до найменших деталей. Це звісно надихає, попри все, що відбувається з нами сьогодні, робити те, що можеш і любиш найбільше.
Фото надані Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України та Українським музеєм в Нью-Йорку
Читайте також
