Цього разу все особисто… Пройти виставкою Costume Art, масштабною модною експозицією The Met, і залишитися байдужим спостерігачем майже неможливо. Відвідувач неминуче стає частиною виставки, адже бачить власне обличчя у пласкій дзеркальній поверхні безликих голів манекенів. Їх створила скульпторка Самар Хеджазі. Цей інтерактивний елемент перетворює візит до музею на невелику подорож самопізнання. Водночас він робить виставку досвідом, який неможливо повною мірою відтворити в цифровому форматі. Це особливо важливо зараз, коли людей дедалі частіше замінюють машини, а тривога через штучний інтелект стає майже повсюдною.
Куратор Ендрю Болтон, який десять років тому придумав концепцію Manus x Machina, виставки про гармонійне співіснування людини й технологій, знову випереджає час. Цього разу він говорить про матеріальність у світі, який дедалі частіше зводить все до плаского екрана. Зрештою, що може бути більш матеріальною основою, ніж людське тіло?
"Уся виставка побудована навколо типології тіл. Це тіла, які ви бачите в усьому музеї, коли зустрічаєтеся з творами мистецтва", — пояснює Болтон. Чого ви більше ніде в The Met не побачите, так це манекенів із різними типами тіл, змодельованих за образами конкретних людей. Саме такі манекени створили спеціально для виставки Costume Art.
Та сама дата, нове місце
З відкриттям нових постійних галерей Condé M. Nast Galleries біля Великого холу виставки Інституту костюма отримали красивий новий дім. Одна з головних переваг цього простору в тому, що експозиції тут можна показувати довше.
Зв’язок моди з жіночністю, а отже, нібито з легковажністю, довго віддаляв її від високого мистецтва. "Навколо моди як дисципліни завжди існував певний укорінений сексизм, — каже Болтон. — Але я думаю, що моду певною мірою виключали з історії естетики саме через її близькість до тіла". На другорядне становище одягу також впливає уявлення, що це, за його словами, "щось декоративне, ілюстративне або додаткове". Крім того, одяг має власну природу. Він тактильний, створений для людського тіла й остаточно оживає лише на ньому. Живопис і скульптура, навпаки, зазвичай сприймаються як більш самодостатні форми мистецтва. Їх частіше пов’язують з інтелектуальним спогляданням. Поділ на розум і тіло є ще одним усталеним уявленням, яке Болтон хоче перевернути.
Вихідні точки
Тепер ми вже окреслили далекоглядність Болтона і його фокус на людському тілі як зв’язку між мистецтвом і модою. Це важливо в час, коли технології загрожують знецінити й витіснити людей, хоча сам куратор не називав це своєю головною метою.
Виставка Costume Art побудована на протиставленнях. Головне з них стосується поділу між мистецтвом і модою. Цю ідею куратор розкриває через те, що називає типологіями тіл. Є дві основні групи. Вони пов’язані з формою та функцією. Перша має назву Diversity in Bodily Being, тобто "різноманіття тілесного буття". Це більш академічний спосіб говорити про відмінність. Саме тут розташовані розділи Pregnant, Corpulent і Disabled, присвячені вагітному тілу, повному тілу та тілу з інвалідністю. Друга група, "Bodily Being in Its Universality", тобто "тілесне буття в його універсальності", розглядає саму будову тіла. Йдеться про кров, кістки, м’язи, а також про старіння і смертність, які стосуються кожної людини.
Знайомство з виставкою починається зі скляної вітрини, що виходить із галереї у Великий хол. Вона присвячена Naked & Nude Body, тобто голому й оголеному тілу. Перший розділ зосереджений на речах, які відкривають тіло через прозорість або відкриті ділянки шкіри. Прозорість представляють легінси Vivienne Westwood тілесного кольору. Вони розміщені поруч із гравюрою Альбрехта Дюрера "Адам і Єва" 1504 року. До другої групи належить монокіні Руді Гернрайха 1964 року. Свого часу воно зламало табу й оголило груди. Тут також показано відвертий образ Jean Paul Gaultier з підтяжками. Саме в ньому Мадонна на благодійному заході AmFAR 1992 року, організованому для збору коштів на боротьбу зі СНІДом, показала груди під своїм конусоподібним бюстгальтером.
Саме поняття наготи можна зрозуміти лише у зв’язку з протилежною ідеєю одягненого тіла. Це означає, що мода працює як спокусливе яблуко, яке змінює наш погляд. Крім того, оголене тіло не варто сприймати як тіло у природному стані. Як пише Болтон, "навіть коли тіло зображене роздягненим, воно ніколи не є голим, бо воно одягнене у фізичні й культурні ідеали певного часу та місця". Тіло завжди втілює ідеали епохи, у якій його зобразили.
Найдраматичніша частина виставки присвячена Classical Body, тобто класичному тілу. На підвищених колонах, наче каріатиди в античній архітектурі, стоїть ряд суконь богинь від Madame Grès, Fortuny та інших дизайнерів. Під ними, у підсвічених вітринах, розміщені грецькі урни. Навіть у 2026 році ідеали краси досі мають міфічний характер. Баланс і пропорції, які ідеалізували давні греки та римляни, досі залишаються мірилом краси. Драпірованим речам, що м’яко повторюють природні лінії тіла, тут протиставлені образи з жорсткою конструкцією. Вони не повторюють тіло, а ніби накладають на нього уявлення про ідеальну фізичну форму.
Прозора тканинна перегородка дозволяє відвідувачеві бачити з розділу Classical Body наступний розділ. За словами Болтона, він "про те, як жіноче тіло обмежували заради певного ідеалу краси, характерного для конкретного часу й місця". Він називає цей розділ Abstract Body, тобто абстрактним тілом. Тут показано, як жіночу фігуру змінювали за допомогою формоутворювального одягу й конструкцій: корсетів, обручів і турнюрів. Так жіночому тілу надавали неприродних обрисів. У цьому розділі є багато історичних речей. Цей розділ особливо переконливо показує, як моду використовували для фізичного й естетичного контролю над жіночим тілом.
У нашу епоху нібито свободи в одязі жіночі тіла стримують уже не корсетні кісточки, а закони. Наприклад, у США зниження народжуваності збіглося з обмеженням доступу до контрацепції та абортів. Цей наратив ускладнює й ідея, що місце жінки вдома. Сьогодні це уявлення приймає або навіть нав’язує TikTok-феномен tradwifery, тобто естетика "традиційної дружини".
На противагу цьому дизайнери, представлені в розділі Reclaimed Body, тобто тіла, яке "повернули собі", визначають красу за власними правилами. Вони створюють одяг для вагітних тіл, повних тіл і тіл з інвалідністю. Саме ці тіла довго були маргіналізовані та в суспільстві, і в музеях. Серед найвиразніших прикладів є роботи Рей Кавакубо для Comme des Garçons і Дюрана Лантінка. Обидва дизайнери додають тілу об’єму й змушують його химерно змінювати форму. У цих образах перебільшені горби й опуклості не підкоряються анатомічним правилам.
На перший погляд, відвідувачі, які дивляться на картину Ван Гога, можуть подумати, що спільна тема тут — квіти. По боках від полотна розміщені речі Yves Saint Laurent і Джонатана Андерсона для Loewe з ірисами художника. Але зв’язок між ними глибший. "Їх усіх об’єднують проблеми з психічним здоров’ям, — пояснює Болтон. Є — Ів Сен-Лоран, який мав проблеми з психічним здоров’ям. Джонатан, великий прихильник нейровідмінності, як ви знаєте, має виражену дислексію".
У Sleeping Beauties, виставці Інституту костюма 2024 року, Болтон розширив наше сприйняття моди через запах і дотик. Це два відчуття, які штучний інтелект, принаймні поки що, не зміг відтворити. Тут тактильність пов’язана з інвалідністю. Наприклад, шрифт Брайля інтегрований у сукню Angela Wanjiku, а Чет Ло створив свої колючі трикотажні речі разом із неприбутковою організацією, яка працює з незрячими людьми та людьми з порушеннями зору.
Погляд зсередини
Перехід до галерей із нижчими стелями веде нас від окремого досвіду до спільного. Як сформулював Болтон: "У всіх нас кров тече венами, у всіх нас є серце й легені, у нас є шкіра... ми всі старіємо, ми всі помираємо". Сітчасті речі з принтами татуювань Martin Margiela, Jean Paul Gaultier та інших дизайнерів є головними акцентами розділу Inscribed Body, тобто тіла з написами або тілесними знаками. А сукня Олів’є Тейскенса 1998 року з м’якою вовняною основою і червоною вишивкою у вигляді вен ілюструє ідею Vital Body, тобто живого тіла. Це тіло, з’єднане тонкими судинами, якими тече кров. Anatomical Body, тобто анатомічне тіло, зосереджується на речах, що відкривають м’язи та внутрішню будову людського тіла. Добрий приклад — полотняна сукня Thom Browne, наполовину вишита червоним так, що нагадує медичний малюнок.
Завершують виставку розділи, присвячені Aging Body, тілу, що старіє, Mortal Body, смертному тілу, і, нарешті, Epidermal Body, епідермальному тілу. Светр Batsheva з написом "Hag", тобто "відьма" або "стара карга", представляє перший із них. Сукня-скелет Thom Browne, яку Каролін Трентіні одягла на Met Gala 2019 року, представляє другий.
У Книзі Екклезіаста написано, що "смерть приходить до всіх". З часом дизайнери осмислювали неминучість смерті через memento mori: черепи, волосся й скелетні мотиви. Якщо наготу ми розуміємо через одягнене тіло, можливо, наше розуміння життя й насолода ним посилюються саме через усвідомлення смерті. Попри моторошні елементи, виставка завершується на обнадійливій ноті. Врешті, вона присвячена людському звʼязку.
За матеріалом vogue.com