У Мистецькому арсеналі відкрилася перша за чотири роки персональна виставка. "Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов" — чуттєвий проєкт львівської мисткині Олени Турянської про те, що нас тримає і дає можливість залишатися людьми у часи найважчих випробувань. Виставка триватиме до 2 лютого.
Перше, що бачать глядачі на виставці, яка розпочинається із залу "Молох", названому на ім’я язичницького бога, якому приносили людські жертвопринесення, — це величезна чорна витинанка, що ніби левітує у величному просторі Старого арсеналу. Це робота "Дім", в якій Олена Турянська міркує про досвід втрати — на жаль, такий поширений сьогодні. Витинанка кидає тінь на стіну Арсеналу, утворюючи вигадливий рисунок, проте лякаюча порожнеча дір у папері нагадує про втрату. Поруч з витинанкою — інсталяція "Ліфт", зроблений у масштабі 1:10 макет ліфта: це все, що залишилося від реального будинку в Маріуполі, знищеного 2022 року й відомого за фотографіями. Об’єкт присвячений подрузі Олени Турянської — українській поетці Олені Стоміній із Маріуполя.
Експозиція виставки "Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов" складається з красивих і навіть вишуканих речей: тут витинанки, графіка, вишиті хоругви, напівпрозорі інсталяції з дроту, багато поезії й особистих речей мисткині, від сухих квітів, що збирає Турянська, до пожовклого паперу та старих нот з батьківського дому її подруги, що вона подарувала мисткині після смерті батька. Ця виставка є міркуванням про досвід втрат і болю, який ми проживаємо сьогодні, але разом з тим є і пошуком відповіді на питання, що нас тримає — як-от спогади і пам'ять, історії близьких, зв'язки з людьми — і зрештою допомагає залишатися людьми навіть у найважчі дні.
"Робота над цим проєктом для мене була певною мірою порятунком, — розповідає Турянська. — Це як в emergency situation в літаку — а у нас всіх така ситуація зараз: спочатку мусиш одягнути кисневу маску на себе, а потім — допомогти іншим. Робота над виставкою стала для мене такою кисневою маскою, що допомогла мені повернути собі себе".
Художниця й дизайнерка Олена Турянська живе і працює у Львові. Почала свій мистецький шлях у Львові в 1990-х зі створення ікон на склі, а стала відомою завдяки переосмисленню витинанки. Мала персональні й групові проєкти в Україні, Польщі, Німеччині, а її остання виставка в Києві проходила кілька років тому під час "Книжкового Арсеналу".
Проєктом "Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов", кураторками якого є Ольга Жук та Оксана Баршинова, Мистецький арсенал продовжує програму репрезентації важливих імен сучасного українського мистецтва, яка розпочалася у 2017 році з виставки Олександра Гнилицького, і продовжилася проєктами, присвяченими Кирилу Проценку, Олегу Голосію та Андрію Сагайдаковському. Ще у 2022 році команда Мистецького арсеналу звернулася до Турянської з пропозицією про ретроспективу, але, зізнається мисткиня: "я не бачила тоді сенсу робити ретроспективу. Коли ти потрапляєш у вир екзистенційних загроз, усе переосмислюєш, зокрема і те, що ти робив до того".
Результатом переосмислення став абсолютно новий персональний проєкт мисткині, що розмістився у п’яти залах Старого арсеналу. Він починається у залі "Молох", де художниця міркує про тяглість війни та "безкінечний повтор проявів зла". Далі глядач рухається через зали "Пам'ять" і "Сни", в яких можна побачити витинанки, графіку, об'єкти з текстилю — зокрема, зі старої постільної білизни з європейських будинків для людей похилого віку, — через які мисткиня міркує про втрату, адже багато з цих об'єктів присвячено загиблим друзям. У залі "Лапідаріум" глядач має змогу побачити своєрідний "щоденник" мисткині — проте у випадку Турянської він зібраний не з нотаток і текстів, з речей і предметів, пов’язаних з тим чи іншим періодом життя чи людиною: старий папір та музичні ноти, засохлі квіти, каміння, цеглина з площі в Берліні, де розташований будинок, у якому 1945 року був підписаний акт капітуляції Німеччини у Другій світовій війні; невживані паспарту для фотографій, уцілілі під час пожежі й знайдені другом художниці фотографом Романом Шишаком. Ці речі зберігають памʼять про життя людей та їхнє минуле і стають ніби опертям для нас сьогоднішніх.
Закінчується виставка залом "Любов", центральний експонат якого — вирізаний на папері текст "Епітафія", вірш американської поетеси Мерріт Маллой 1985 року. Його головна думка виражена пронизливим рядком "Помирають люди, не помирає любов". "Вірш Мерріт Маллой є дуже популярним: його використали у телесеріалі NSCI, а євреї внесли його в Каддіш, частину сучасного єврейського траурного ритуалу. Проте дивовижно, як він відгукується нам у сьогоднішніх реаліях".
Виставка складається з робіт, створених переважно у 2022–2024 роках. Роботи виконані в різноманітних техніках — від витинанок і вишитих об’єктів до інсталяцій з дроту, бетону та інших побутових матеріалів. Турянська вишивала, клеїла, різала й витинала під час і поміж повітряних тривог, із думками про друзів та знайомих на фронті й поблизу нього, тому всі роботи дуже особисті.
Одна з найбільш вражаючих — у залі "Сни": три вишиті хоругви, на яких чорним по білому вишите делікатне, тонке зображення куль. Процес вишивання став для Турянської чимось на кшталт медитації у 2022 році. "Я і раніше вишивала, але в 2022 році дуже багато моїх друзів, що воювали в 2014-му, знову пішли на фронт, і в мені прокинулось щось абсолютно архаїчне. Я почала вишивати: вишивати і заговорювати, заговорювати і вишивати", — згадує мисткиня. — Я знайшла в інтернеті ілюстрації до старого підручника з балістики і зобразила політ кулі, рух міни... Я вишивала це і заговорювала всіх своїх і несвоїх на фронті від куль і мін. Це було цікаве для мене спостереження, як такі архаїчні практики прокидаються в тобі у часи екзистенційної загрози".
Поруч з хоругвами можна побачити малюнок на трьох напівпрозорих аркушах паперу, накладених один на одний, який нагадує образ церкви. Малюнок нанесений методом припороху — традиційним способом перенесення малюнка на тканину для вишивання — та апелює до образу старої козацької церкви 1730 року, розташованої на Сумщині, у селі Боброве, про яку Олені розповіла подруга, харків’янка Саша Кісель. "Для Саші ця церква, яка сьогодні через повномасштабне вторгнення майже зруйнована, — її персональне місце сили, вона навіть набила собі тату з фрагментом її інтер’єру на руці, а я присвятила образу цієї церкви вишитий малюнок. Це моя спроба поговорити про наші втрати та водночас ті місця сили, що нас тримають".
Виставку "Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов" цікаво розгадувати, ніби ребус, адже вона складається з історій та артефактів різних людей, що оточують мисткиню. "Цей проєкт — результат моєї взаємодії з багатьма людьми. Це їхні історії, які вони мені дозволили переповісти в свій спосіб", — каже Олена. Саме так народилася назва: ага́пе, що дало назву виставці, у давньогрецьких філософів позначає найвищу форму любові — безумовну та всеохопну, ширшу за персональну. Ідею з назвою мисткині подав її друг, львівський філософ і культуролог Богдан Шумилович.
"Що нас тримає? Що дає нам залишатися людьми? Що дає нам силу? Я міркую про це постійно останні три роки, — підсумовує наприкінці нашої розмови Олена Турянська. — Я прийшла до висновку, що це абсолютна любов: це не є відчуття матері до дитини, чи людини до землі чи країни, це та любов, коли ми дякуємо всесвіту за щось. Мені було важливо проявити це почуття у своїй мистецький практиці".
Виставка "Олена Турянська. Агапе. Абсолютна любов" триватиме до 2 лютого
Фото: Олександр Попенко