Питні нариси: таємні бари Гонконгу та Японії
Модна київська пара, підприємець Роман Кіндрачук і дизайнерка Віта Кін, вирушили в Азію – дослідити секретні бари Гонконгу та Японії.
Наш алкогольний тур по Азії складався з двох частин. Коли потрапили в березні до Бангкоку, ми вирушили на екскурсію барами місцевого Чайна-тауна з другом, який давно там живе. Того вечора нарахували не менше десяти місць – камерних, з чудовим дизайном, атмосферою і коктейльною картою. Відчули смак гри і вирішили організувати собі справжнє питне турне – у травні продовжили програму під час місячної подорожі по Гонконгу та Японії.
У Гонконзі ми провели п'ять днів. Спеціально нічого не планували – вирішили, що імпровізуватимемо на ходу. У подорожах нам з Вітою подобається вбиратися цікаво і підбирати гардероб, співзвучний місцю і приводу. Цього разу хотілося кінематографічної елегантності: я склав у валізу кілька легких тропічних костюмів, ідеальних для вологих гонконгських вечорів. Віта одягала довгі сукні довжиною до підлоги і сандалі. Зазвичай я ношу бороду, але тут спеціально поголився і відпустив старомодні вуса.
Ми зупинилися в The Upper House (Pacific Place, 88 Queensway) – сучасному готелі з просторими номерами-студіями і модним баром Café Gray на 49-му поверсі. Там за монолітною барною стійкою з натурального каменю змішують відмінні коктейлі – заодно можна насолоджуватися захопливим видом на нічне місто і бухту Вікторія. Один з найкращих закладів у місті – бар J. Boroski (1-13 Hollywood Road). Там грає бездоганна музика, що не заважає вести інтимні бесіди. Коктейльною картою не користуються – бармени змішують напої на власний розсуд відповідно до вашого настрою на побажань алкоголю. Ще одне особливе місце – секретний Bar 001, у якого немає ні вивіски, ні інших розпізнавальних знаків. Щоб відшукати його, треба знайти непоказні двері з дзвінком на території маленького вуличного ринку (Graham Street). Там винятковий інтер'єр у стилі розкішних speakeasy 1920-х і змішують чудовий "Негроні".
Роман Кіндрачук у КіотоПід час подорожі по Японії ми побували в Токіо, Осаці, а своєю базою зробили Кіото. В останньому випадково натрапили на Bar K-ya (297 Shimohakusancho Masuyachodori 3-jo Agaru), розміщений у класичній японській споруді з дерева. Тут абсолютно мінімалістичний дизайн – ніякого декору, всі пляшки заховані в дерев'яних шафах. Відвідувачі залишаються один на один зі своїми напоями. Туристичне, але не менш цікаве місце, – бар при готелі The Ritz-Carlton (Nakagyo-Ku Kamogawa Nijo-Ohashi Hotori). Головний спеціалітет тут – по-особливому зістарений "Негроні". Його готують дуже мало – всього 15 порцій на день. Ми так захопилися, що випили усі. В Осаці спеціально зупинялися на одну ніч у St. Regis (3-6-12 Honmachi), щоб відвідати бар при готелі. Там зібрана чудова колекція японського віскі.
З алкоголем треба бути обережним – ми відразу вирішили, що будемо пити не багато, але елегантно. Це було неважко: в Азії всюди діє свій церемоніал. Коктейлі змішують неквапливо і п'ють так само – повільно і з задоволенням. Під час складання програми на вечір ми вибирали не більше трьох закладів у пішому доступі один від одного. У барах замовляли по одному-два напої і йшли далі, дефілюючи від одного закладу до іншого. Але все одно до моменту, коли ми перебралися в Токіо, пити було вже непросто. Останній коктейль нам приготували в барі при готелі Palace Hotel (1 Chome-1-1 Marunouchi), розміщеному навпроти Імператорського палацу. Це дуже старомодний заклад, де місцеві бізнесмени п'ють і курять цигарки, аби розслабитися після напруженого робочого дня.
Складно зрозуміти питну культуру країни без випивання з місцевими жителями. У Гонконзі бари надзвичайно театральні – у кожного своя тематика й історія. Японські бари зазвичай маленькі і тихі, нерідко спеціалізуються на одному напої. У деяких закладах уміщається всього людей вісім, тому коли все зайнято, ввічливо просять прийти пізніше. На такі місця зазвичай натикаєшся випадково – у них і назв немає. Але ми з Вітою одразу домовилися, що в цій поїздці діятимемо спонтанно. У нас щодо цього є правило: "Куди вітер, туди й ми". Воно нас не підвело.
Текст: Веня Брикалін
