Жага до життя: історія захисника Маріуполя Олександра Морського
До річниці повномасштабного вторгнення Vogue UA та Національний реабілітаційний Центр "Незламні" розповідають історії людей, чиє життя не просто змінилося за останній рік – вони починають вчитися жити заново. Сьогодні ділимось історією нашого першого героя, це – Олександр Морський, 46-річний прикордонник, захисник Маріуполя. Хоч народився він на Івано-Франківщині, Маріуполь вважає своєю другою Батьківщиною.
Від самого дитинства Олександр мав цікавість до ремонту автомобілів і техніки, тому, попри фінансові труднощі, здобув інженерний фах у Севастопольському військово-морському інституті. Оскільки прагнув ремонтувати кораблі, катери та підводні човни. Закінчивши навчання, пішов охороняти кордони України, бо тоді флот не був активним, а прикордонники завжди перебували у морі. З 2000 року служив у Маріуполі. Його функціональними обов’язками були контроль роботи двигунів та обслуговування енергетичної установки корабля, катера. Нам він розповів свою історію.
"24 лютого я міцно спав, коли зателефонувала сестра з Вінниці та повідомила, що розпочалася війна", – ділиться Олександр. Почувши гучні вистріли, він без роздумів одразу ж відправився до своєї військової частини. "Бо Маріуполь – моє рідне місто, і думки втікати взагалі не було в моїй голові. Хоч натоді я вже був цивільною людиною і мав можливість поїхати.
27 березня я відправився на завдання, необхідно було перевезти морем вантаж і десант, з території Азовсталі на територію міста. На цей момент вже йшли інтенсивні обстріли, і ми не встигли навіть відійти від причалу, коли в нас влучила ворожа ракета. Мені пощастило, що я не втратив свідомість і вибрався з палаючого катера. Під обстрілами добрався до пункту базування. Секунди здавалися хвилинами, але я йшов до кінця. Зрозумів, що сильно травмована рука і обгорів одяг, а першу медичну допомогу отримав у підвалі Азовсталі. Мої побратими наклали джгут, і я перемістився до імпровізованого шпиталю (теж в Азовсталі), де мене оглянули лікарі. Вони вирішили зробити операцію. Оскільки кінцівка була сильно роздроблена – її ампутували. 20 хвилин розпачу через втрату руки, а потім думки, як жити далі. До 17 травня я не покидав Азовсталь. Було важко психологічно, сірі будні, кожен день може стати останнім. Якщо я бачив, що комусь погано, то намагався підняти стрій, пожартувати, підтримати морально. Будучи без кінцівки, сам з усім справлявся, не падав духом. Кінцівки нема, але виходить...
Після наказу покинути Азовсталь, я опинився в Оленівці
Нас поселили в бараки. Про своє перебування тут не можу розповісти нічого приємного, а все погане намагаюся забути. Через півтора місяця мене та побратимів, які теж були без кінцівок, спочатку перевели в ізолятор, а потім з другої спроби відправили на обмін. Відчув, що вдома, коли побачив український прапор та почув рідну мову. Проте, там, у полоні, залишилося ще багато моїх побратимів. Дуже важко їм зараз.
Постійний моральний і фізичний тиск, зверхнє ставлення, дуже холодно. У ті моменти я думав про рідних, дружину, згадував світлі події, завжди вірив у переможне майбутнє, що попереду нас чекає ще багато приємного, так себе підтримував. Після обміну ми відправилися в Центральний клінічний госпіталь прикордонної служби міста Київ і там почали проходити обстеження та реабілітацію. А згодом я переїхав до Львова, щоб вирішити питання з протезуванням. Нам пропонували протезування за кордоном, але ми зібрали всю необхідну інформацію, відгуки, зважили плюси і мінуси та вирішили протезуватися в Україні, в Центрі "Незламні".
Свої для своїх намагаються робити краще, є завжди можливість отримати консультацію, все тут, на місці. Мої колеги по нещастю теж вирішили скористатися послугами протезування в Україні. Після консультацій зі спеціалістами Центру, я зупинився на механічному протезі, вирішив розпочати з простого, щоб адаптуватися і "потоваришувати" з ним.
Згодом, за допомогою правої руки та м’язів спини, Олександр зможе піднімати та переносити предмети і займатися улюбленою справою. Головне – віра в себе і в Україну.
Національний реабілітаційний центр "Незламні" працює на базі Першого медоб'єднання Львова – найбільшої медичної установи України, до якої входять дві дорослі лікарні та одна дитяча. Наша місія – рятувати, протезувати та реабілітувати українців в Україні. Проєкт реалізується Першим медичним об’єднанням Львова та Львівською міською радою за підтримки Міністерства охорони здоров’я України. Докладніше за посиланням.
