"Механічний апельсин" і його модна спадщина
Дивне злиття розпусти й спільноти "Механічного апельсина" зародилося в голові письменника Ентоні Берджесса в 1962 році, яке втілив на екрані режисер Стенлі Кубрик у 1971 році. "Механічний апельсин" — це роздуми про злочинність, насилля, сексуальність і молодіжну культуру. У центрі уваги — історії банди садистів, яка стала головним каталізатором усіх заявлених тем. А втім, ця історія запам’яталася не тільки філософським складником, а й феноменальним візуальним стилем та естетикою, які досі впливають на попкультуру.
Головні хулігани фільму — справжні законодавці моди. Вони вдягаються просто, але культово: носять білі вбрання із чорними капелюхами-казанками й тростиною. Над костюмами в стрічці працювала улюблена дизайнерка Кубрика — Мілена Канонеро. До залучення у сферу кіноіндустрії вона була відомою італійською модельєркою. "Механічний апельсин" став для Канонеро першою великою роботою в новій галузі. Згодом вона здобула чотири "Оскари" за найкращий дизайн костюмів, зокрема й для фільмів "Марія-Антуанетта" і "Готель „Гранд Будапешт"", а також створила вбрання для стрічок "Баррі Ліндон" (1975), "Сяйво" (1980), "З Африки"(1985) тощо. "Механічний апельсин", проте, вирізняється своїм культовим стилем і образами, тому що визначив зовнішній вигляд лондонських вуличних банд на десятиліття вперед.
Мілена Канонеро свідомо шукала натхнення в лондонському вуличному стилі тієї епохи під час створення дизайну костюмів для фільму. Зокрема, чорні черевики, які носили головні герої, вже були відомі всьому місту завдяки їхній асоціації з бандитами. Капелюхи-казанки, хоч і вважалися стандартною річчю в Лондоні 50-х і 60-х років, до 70-х років уже набули певного ретро-нальоту. Шлейки в той час мали попит у британських скінхедів. Канонеро використала й об’єднала всі ці тенденції для створення культових образів.
Широкої популярності різні аспекти образу головних героїв набули відразу після виходу фільму. "Механічний апельсин" привів до появи Bovver Boys, які свідомо вдягалися, як герої фільму. Цей образ був так міцно пов’язаний з реальними вуличними бандами тієї епохи, що фільм вилучили з показу у Великій Британії в 1974 році. Упродовж багатьох років більшість британців могла побачити "Механічного апельсина" тільки на контрафактній відеокасеті. Звісно, це тільки додало містики стрічці.
Щойно образ поширився на всій лондонській стилістичній сцені, його підхопили найбільші художники тієї епохи. Британські рокери, такі як Led Zeppelin і Девід Бові, вивели образ на світову арену. На початку 1970-х Бові створював гардероби для цілих шоу навколо фільму. Хоча "Механічний апельсин" — культова класика, його вплив відчутний і в комерційних проєктах. Музичне відео на Guns 'N Roses Welcome the Jungle відсилає до фільму Кубрика. Інший британський фільм про молодих і нерозважливих — "На голці" — також був створений під цими чарами. І це лише кілька з десятків прикладів попкультури, де помітний вплив "Механічного апельсина".
Хоча "Механічний апельсин" з моменту виходу вплинув на багатьох дизайнерів і законодавців моди, можливо, ніхто так глибоко й свідомо не перейнявся фільмом, як Жан-Поль Готьє. Дизайнер у різні часи впродовж своєї кар’єри інтерпретував образи головних героїв. У 1990 році він розробив для проєкту Мадонни Blond Ambition Tour і справедливо зауважив, що її сексуальна, елегантна й зухвала репутація набуде виразніших ознак, якщо їй надати стилістики героїв скандального фільму.
У 2008 році Готьє створив цілу колекцію, присвячену естетиці "Механічного апельсина". Покази Alexander McQueen's, Daniel Avakian і Limi Feu в наступні роки — теж перегукуються з переосмисленням фільму. Тенденція розвивалася як на модних показах, так і у вуличному стилі. Легке відродження моди, навіяної "Механічним апельсином", відбулося в багатьох сферах. У колекціях KTZ іспанського лейбла Macson і навіть Undercover Джуньї Ватанабе були представлені образи, що відсилали до фільму.
Роман Берджесса й фільм Кубрика завжди асоціюватимуться із сексуальною й безголовою юністю. Ця двоїстість сексуальності й насилля притаманна молодіжній культурі незалежно від покоління. Тож не дивно, що образ головних героїв з’являється знову й знову впродовж півстоліття.
