Бюстгальтер вже давно став каменем спотикання в сучасному світі: з одного боку, ми задаємося питанням, а чи носимо бюстгальтер за звичкою і чи варто від нього відмовитися назавжди, а з іншого, соціальні мережі часом не пропускають наші фото з чітко окресленими сосками. В результаті напрошується питання: чи носили ми бюстгальтери тільки заради дотримання застарілої соціальної норми? В історії моди може бути відповідь.
Коротка історія бюстгальтера
Сам бюстгальтер вперше з’явився на початку 1900-х, але мода тривалий час вважала спідню білизну інструментом для скульптурування тіла. В Америці бюстгальтери з’явилися приблизно в 1904 році, коли DeBevoise вперше представили рекламну кампанію і слово, яке описує їхню останню розробку для підтримання бюста.
Відтоді обґрунтування носіння бюстгальтера майже не змінилося. Сьогоднішні "прихильники бюста" — навіть бренд Кім Кардаш’янSkims — налаштовані на те, щоб підтримувати й пропонувати елегантність, як і їхні попередники. Але що стосується медичної користі бюстгальтера, — багато досліджень засвідчили, що це неправда.
Одне з таких досліджень 2013 року, яке провів професор спортивної медицини в Університеті Франш-Конте (широко цитоване серед сучасного руху YouTube "Чому я не ношу бюстгальтер"), дійшло висновку, що без бюстгальтера тіло підтримувало форму грудей самотужки, тоді як його використання спричинилося до обвисання грудей. Інші дослідження засвідчили, що без бюстгальтера зменшується біль і дискомфорт, особливо в жінок з великими грудьми. Звідси постала ідея: ми носимо бюстгальтери лише з естетичних й емоційних міркувань, а не заради будь-якої науково підтвердженої користі.
Бюстгальтер і рух за права жінок 1960-х
У світі моди у відповідь на сексуальну революцію австрійсько-американський дизайнер Руді Гернрайх створив у 1964 році бюстгальтер NoBra, передаючи дизайном еротичні ефекти так само, як і намір звільнити жінок. Рух "без бюстгальтерів" 1960-х виступив з масштабним протестом проти проведення конкурсу Міс Америка 1968 року, який очолювала нью-йоркська група за громадянські права радикальних жінок. Пресреліз перед подією повідомив, що FreedomTrashCan ("Сміттєвий кошик свободи") буде створено для того, щоб спалювати предмети, які являють собою штучні ідеї жіночності, як-от бюстгальтери, корсети, бігуді, накладні вії, перуки й випуски журналів Cosmopolitan, Ladies 'HomeJournal і FamilyCircle. Це було в той час, коли молоді американські чоловіки спалювали свої військові повістки на знак протесту проти війни у В’єтнамі, і ці дві течії нерозривно перепліталися. Хоча "Сміттєвий кошик свободи" насправді не підпалили в день протесту, візуальне уявлення про жінок, що спалюють ліфчики, залишилося надовго.
Протест 1968 року запам’ятався як одна зі знакових подій феміністського руху другої хвилі, і до наступного року бюстгальтер як символ у боротьбі за звільнення жінок міцно закріпився в народній свідомості. У Сан-Франциско група жінок влаштувала акцію протесту проти бюстгальтера, але в 1970 році ЖерменГрір написала у своєму оригінальному тексті TheFemaleEunuch, що вимога жінок бути сміливими сама по собі є проблемою. "Бюстгальтери — це безглуздий винахід [...], але якщо ви боретеся за те, щоб їхня відсутність була нормою, ви просто наражаєте себе на чергові репресії", — заявила Грір, заклавши підвалини сучасного феміністського мислення про те, що тіло жінки — це її вибір.
Ікони стилю, які не носили бюстгальтерів
Упродовж усієї історії жінки, що вважали за краще не носити бюстгальтери або носити їх з апломбом, були живим свідченням думок, що їх виклала Грір. Джейн Біркінз’явилася на прем’єрі фільму "Слоган" у 1969 році в чорній просвітній мінісукні, про яку в розмові з VogueParis торік вона зауважила: "Я не усвідомлювала, що вона така прозора. Це ефект від спалаху камери. Якби я знала, я б не стала вдягати трусики!"
Сібілл Шепард з’явилася в "Таксисті" Мартіна Скорсезе одягнена в сукню із заходом DianevonFurstenberg також без ліфчика, а пізніше перестала його носити й у повсякденному житті. Патті Сміт з голими грудьми, яку закарбувала на фото Лінн Голдсміт у 1976 році, носила шкіряну куртку без нічого, оптимізуючиандрогінну крутість, якою надихала багатьох на своєму шляху.
Пізніше була Глорія Стайн, одна з лідерок феміністського руху 70-х років, яка з’явилася на святкуванні свого 50-річчя в 1984 році з оголеними грудьми, обгорненими в шовк, і Кейт Мосс у 1993 році на вечірці EliteModels у прозорій сукні в білизняному стилі. А коли репортерка запитала Ріанну про її вибір не вдягати бюстгальтер під сукню Адама Селмана на CFDAFashionAwards у 2014 році, вона зронила: "Тобі заважають мої цицьки? Вони вкриті кристалами Swarovski, дівчинко!"
Крім того, що в жінок є вибір, носити бюстгальтери чи ні, карантин 2020 року нагадав нам про втіху бути без них. Про це чудово написала Гілларі Бренгаус у матеріалі для TheNewYorker у 2017 році: "Мені подобається, як мої груди вдаряються об мою грудну клітку, коли я спускаюся сходами [...] Мені подобається носити із собою їхню вагу, так само як мені подобається носити із собою всю іншу частину мого тіла [...] Вони погойдуються, вони підстрибують і збирають калюжі поту, які течуть до мого пупка. Коли я рухаюся світом, іноді роблячи лише найменші жести, завжди є частина мене, яка танцює".
Текст: Shonagh Marshall