Викохані дівчата в шовкових блузках, приталених жакетах у клітинку або кашемірових кардиганах, леопарді (іноді), золотій біжутерії (завжди). Дивитися на новий-старий Celine осінь-зима 2019/2020 – цілковите задоволення. Зі стилізованої дзеркальної гардеробної на показі виходили дівчата не лише в новій колекції Еді Слімана (інтерв'ю з дизайнером читайте тут) для французького модного Дому, а й в одязі нового тренду.
Цього сезону стало остаточно зрозуміло, що модний порядок денний змінився. Цілком логічним здається розворот від тренду на luxury-sneakers до радикально протилежного образу – буржуазного, консервативного, максимально далекого від загравань з культурою неблагополучних передмість.
Головним джерелом для ретро-цитат став період рафінованого шику зразка початку 1970-х – кінця 1980-х. У загальну картину вписується добра половина колекції Burberry і світлий образ Наталії Водянової зокрема. Бежеві туфлі-човники, біла блузка з бантом і костюм зі спідницею відтінку блідо-рожевої пастелі – на кілька тонів світліший від відтінку First Lady Pink, улюбленого Мамі Ейзенхавер, який асоціюється з іміджем добропорядної консервативної першої леді. У настрій сезону вписуються ексцентричні в пропорціях, але ідеально скроєні двійки з першої колекції новопризначеного креативного дуету з Рашемі Боттера і Лізі Герребрух для Nina Ricci. Варіації тренчів, жакетів-смокінгів, блузок з високим коміром і спідниць-трапецій Chloe. Багатошарові однотонні костюмні двійки Salvatore Ferragamo у палітрі від сірого до бежевого.
Жива напруга образів фригідної сексуальності "Денної красуні" здається вдалим прикладом такої подвійності. У своїх фантазіях героїня Денев одягнена в яскраво-червоний, в реальному житті – у пристойний бежевий. Кажуть, сама акторка бачила Северин у коротших спідницях, але режисер Бунюель і художник костюмів головної героїні Сен-Лоран умовили її на більш консервативний образ. Пальто у стилі мілітарі і сукні-сафарі створюють ідеальний фасад для героїні, особистий бунт якої проти її маленького благопристойного світу здається пророкуванням бурхливих подій, які вибухнуть через рік після виходу фільму. 1968-й увійшов в історію як рік травневих барикад у Парижі, студентських заворушень у ФРН, Мексиці, Італії, Югославії та Бельгії, протестів проти введення військ до Чехословаччини і проводів Мартіна Лютера Кінга, які швидко перетворилися на масові демонстрації.
Сучасна буржуазна мода розвивається на тлі не менш бурхливого соціального котла. Екологічна ситуація, інклюзивність, питання інтеграції економічних і політичних біженців – благі соціальні ініціативи сусідять з радикальними. Стрімко зростає прошарок охочих повернути "золоті часи", коли жінки знали своє місце на кухні. Сенатори Алабами виступають за заборону абортів (всі разом вони складають ідеальний портрет "гегемонної маскулінності" – білого дорослого привілейованого чоловіка, термін, введений соціологом Рейвеном Коннелом у 1980-х). Ультраправі шанувальники Brexit і лідери "Національного фронту" Марін ле Пен пручаються сучасним нормам толерантності.
Ідеологічні дебати того часу здаються сучасними дотепер. З одного боку – трансльована багато років у модно-журнальній сфері концепція "мистецтва бути жінкою" (art of being a woman), яка диктувала певну форму краси і вимагала зусиль для її досягнення. Найкраще, здається, її описав Фіцджеральд у романі "Ніч лагідна": "Щоб Ніколь існувала на світі, витрачали чимало мистецтва і праці". З іншого – міркування Сімони де Бовуар, чия публіцистика сильно вплинула на феміністський рух другої хвилі. У книжці "Друга стать" роботу над конструюванням власної елегантності вона називала еквівалентною домашньої праці і критикувала її за те, що ця праця відволікає жінок від роботи над головним – власною особистістю. Сьогодні форми роботи над зовнішністю змінилися, проте ступінь інтенсивності, необхідності і навіть етичності інвестицій у свій вигляд – питання відкрите.
Гарна новина. Навіть йдучи поза очевидними межами магістральної лінії, дизайнери дотримуються буржуазних заповідей бездоганно зроблених речей, які шиють для довгого життя в гардеробі. Другою колекцією для Bottega Veneta дизайнер Деніел Лі говорить про необхідність повернення до "елегантності та витонченості" за допомогою "справжніх", добре зшитих речей. При цьому сама колекція замішана на максимально далеких від bon chic bon genre апокаліптичних образах у дусі "Божевільного Макса". Джонатан Андерсон для Loewe створює колекцію "сучасного одягу – не концептів або костюмів". Його версія сучасного одягу – це добротні базові речі, посилені значною часткою ексцентрики – гігантськими деталями або аксесуарами а-ля шапки телепузика. Надеж Ване-Цибульська свої колекції для Hermes представляє як контраргумент проти "вульгарного марнотратства", вважає, що "класицизм" у стилі відображає сучасний погляд на світ. Це немарнотратство в площині іншої риторики називається "усвідомленим споживанням", що наділяє новий модний тренд новим корисним змістом.
Текст: Тетяна Соловей