Андрій Трусов, 21 рік, плавання. Майстер спорту міжнародного класу, дворазовий чемпіон і чотириразовий призер Паралімпіади в Токіо
"Як ви відпочиваєте після виснажливих навантажень?" — запитую я. "Поки що ніяк — зайнятий весь час", — відповідає серйозний Андрій. У 21 рік він дебютував на Паралімпіаді з грандіозним успіхом: світовий рекорд у запливі на 100 м на спині й шість медалей — дві золоті, три срібні й одна бронзова.
Андрій має 196 см зросту, косий сажень у плечах. З такими даними легко було б стати зіркою соцмереж, але, як і багато паралімпійців, Андрій демонструє Instagram-аскезу. Це питання не скромності — радше, пріоритетів. Втім, і в дитинстві ані соцмережі, ані гаджети його не захоплювали. Зате вже в 11 років захопив басейн. Батьки дізналися, що в Слов’янську є тренери, Андрій Вікторович і Світлана Михайлівна Казначеєві, які навчають дітей з інвалідністю (у Трусова — ДЦП), і возили сина на тренування з Миколаївки, що під Слов’янськом. І гадки не маючи, що в них росте чемпіон.
Андрій щоразу хвилюється перед виходом на доріжку. Каже, впоратися з переживаннями виходить тільки у воді. Близькі й тренери — його натхненники й мотиватори, але по-справжньому рухатися вперед допомагає самодисципліна: "Намагаюся виправдати власні сподівання. У мене є програма-мінімум, і якщо я її досяг, то все круто". Андрій росте — а з ним і його цілі. Раніше він мріяв потрапити на чемпіонат України, потім — на міжнародні змагання. Тепер навіть не намагається порахувати кількість країн, які відвідав, і намагається щодня перевершувати себе, поліпшувати свої результати. Мета номер один — успішно виступити на Паралімпіаді в Парижі. А ще — відвезти маму на відпочинок. На море, звісно, — у свою стихію.
Андрія складно назвати сором’язливим, але він з тих, хто цінує тишу. "Готуючись до змагань, ти морально виснажений; буває дуже важко, і ти просто чекаєш, коли ж, нарешті, все це закінчиться". Його улюблене дозвілля — посиденьки за чаєм з найкращими друзями (всі троє — з дитинства) у кафе, у спокійній атмосфері.
Успіх паралімпійської збірної Андрій пояснює просто: по-перше, всі дружні й вольові. По-друге, ніхто не конкурує між собою, тільки із собою: "Немає сенсу шукати конкурентів серед своїх. Як ти тренувався, такий результат і покажеш. У разі чого — ображайся тільки на себе і працюй далі". Він щасливий, що перед ним сьогодні відкрилися великі горизонти, але знає, як непросто в Україні людям з інвалідністю. "Займатися спортом, щоб поліпшити здоров’я або зробити це професією, може не кожен. Та що там казати, для таких людей навіть немає робочих місць".
Сам Андрій так любить те, чим захоплюється, що сподівається займатися плаванням якомога довше. "Як я бачу себе за десять років? Собака, машина, дім — ліпше на березі. Родина, діти. Улюблена справа. Звісно, я і за десять років плаватиму. Як каже мій тренер, вік — це досвід".