Морозного ранку в Чикаго Шеннон Абло — дружина покійного дизайнера-візіонера Вірджила Абло — поспілкувалася з головною редакторкою Vogue Australia Крістін Сентенерою і розповіла про збереження спадщини одного з найкреативніших творців сучасної моди.
Я дуже вдячна, що ти погодилася на інтерв'ю. Я знаю тебе давно, і ми обидві схожі тим, що любимо бути за кадром. Я спостерігала за тобою як за матір’ю, партнером і другом, і загалом як за солідною людиною, тож я можу уявити, що опинитися в центрі уваги – це найпростіший виклик.
Так.
Я думаю, що всі це знають, але ви з Вірджилом були разом з коледжу, правда?
З середньої школи... Я була молодшою — навчалася в 11 класі, а він був старшим — у 12-му. Коли він дізнався, що вступив до Іллінойського технологічного інституту, ми переїхали до Чикаго. Тоді я була дуже щаслива, що переїжджаю до Чикаго. Але якби він потрапив до Школи дизайну в Род-Айленді, я б теж туди за ним переїхала, розумієш?
Ми хочемо, щоб це інтерв’ю було про те, що ти зробила на честь Вірджила, про його коротку життєву роботу та те, чого він прагнув у всьому, що робив.
Коли я думаю про це, мої думки рухаються двома різними напрямками. Космічно я думаю про це так: Бог знав, як багато він може принести світові, і дав йому здатність створювати речі так швидко, як він міг, і торкатися такої кількості людей за такий короткий проміжок часу. І тоді я також думаю про це так: він просто любив бути на вулиці та дивитися на світ, він міг бути настільки зворушений тим, що бачив.
Знаючи Вірджила від самого початку, він завжди мав вроджену тягу та амбіції втілювати все в життя.
Він робив усе реальним для себе. Коли йому казали "ні", він шукав інші можливі шляхи та варіанти й досягав того, чого хотів. І якщо це було щось, у чому він був непохитний, а це, по суті, було все, що він робив [сміється], він просто знаходив спосіб зробити це.
Пам'ятаю момент, коли я спостерігала за ним на заході Nike у Нью-Йорку у 2017 році. Я прийшла, і там люди стояли в черзі на шість кварталів, і було дуже важко потрапити всередину, адже приміщення було заповнене, і він там розмовляв. І це був момент усвідомлення, що його вплив і популярність підскочили на інший рівень; наскільки великим він став.
Він здійснював божевільні перельоти лише для того, аби повернутися додому, щоб бути зі мною та дітьми. Він сідав на останній рейс, коли потрібно було кудись летіти, а потім повертався додому першим можливим рейсом, щоб побачити дітей перед школою або забрати їх з навчання.
Сім'я — це головна причина, чому він зробив усе, насправді. Щоб він міг повернутися додому, щоб побачити вас.
Він завжди говорив про те, що просто хотів зникнути. Він хотів працювати, але не бути публічною людиною.
Це лише друге твоє інтерв’ю. Як ти пристосовуєшся до того, щоб бути на очах громадськості? Що більше ти це робиш, то легше стає?
Ні. [Сміється.] Я використовую ці моменти, щоб працювати над горем. Дуже багато роботи йде на створення нового життя після втрати когось настільки близького.
Я пам’ятаю, як ти казала, що після його смерті ти ніби жила поза власним тілом... тобі доводилося ухвалювати рішення, і ти перебувала на тих ранніх стадіях шоку.
Іноді я все ще перебуваю в стані шоку, тому що горе накриває хвилями. Часом я думаю, що зі мною все гаразд, я можу працювати, можу водити своїх дітей до школи, відчуваю, що можу брати участь у своєму житті. А потім кілька днів я думаю про те, що він ніколи не повернеться.
Розкажи про Virgil Abloh Securities і Virgil Abloh Foundation.
Це те, про що ми з ним ніколи не говорили конкретно, тому що він так раптово помер. Ті, хто знали Вірджила, розуміють, що він не збирався помирати. Я знала, над чим він працював і які цілі ставив перед собою. Тож Virgil Abloh Securities я використовую як платформу, де зберігаю все, що він створив, і розміщую все там — я захищаю це. Ніхто не може прийти та взяти звідти щось, не пройшовши через мене. А фонд — це соціальний напрямок його роботи, в якому він почав рухатися більш публічно після загибелі Джорджа Флойда... Він любив допомагати дітям, і я також, і через місяць після його смерті я подумала, що нам потрібно заснувати фонд і почати віддавати більше суспільству.
У нього було таке гарне око. Все, що він робив в офісі Louis Vuitton, завжди записувалося в його особистий архів. Він збирав навіть футболки, як-от з Vogue Fashion Night Out, і казав, що це потрібно для його архіву. Тож мені цікаво, який масштаб цього архіву?
Був величезний склад у Парижі, є 13 приміщень для зберігання в Чикаго, а також є сховище з мистецтвом, деякі речі в Нью-Йорку чи Лондоні. Архівувати він почав, коли здобував магістерський ступінь; тоді йому було 22.
Зараз все задокументовано і ми перебуваємо на початковому етапі фактичного архівування, що стосується впорядкування речей. Моя мета щодо архіву — за п’ять років створити приватний музей площею від 20 000 до 30 000 футів. А потім простір, який стане своєрідним робочим простором з його речами, і, можливо, ми будемо проводити майстер-класи, або його друзі, якщо вони в місті, зможуть працювати звідти, бути в оточенні його речей і черпати натхнення з усього, що він робив. Це також для моїх дітей, тому що вони такі маленькі. Нашому синові було всього три роки, коли Вірджилу поставили діагноз [ангіосаркома серця]; він дізнається про свого тата по фотографіях... Тому для мене це дійсно важливо. І я навіть не починала розбирати все, що він зберігав на своєму iPhone. Він фотографував на свій iPhone цілий день, і тому для всього було створено резервні копії та впорядковано, але я навіть не думала про те, що там може бути.
Своєю чергою, через Virgil Abloh Foundation я хочу дати можливість дітям віком від 10 років познайомитися з мистецтвом завдяки урокам та майстер-класам. Я хочу, щоб був постійний потік людей, схожих на Вірджила, щоб вони мали змогу досягати його рівня. Подумайте, скільки у світі є креативних людей, яким потрібно розвиватися: їм треба давати цю можливість.
Це інтерв'ю було вперше опубліковано у випуску Vogue Australia за квітень 2023 року.