Культова японська дизайнерка Рей Кавакубо — відлюдниця, яка рідко відвідує власні покази, навіть на таких знакових подіях, як Тиждень моди в Парижі. А якщо вона це робить, то майже ніколи не виходить у фіналі на уклін. Аура загадковості — її постійний супутник, і сьогодні їй виповнюється 81 рік.
Робота Кавакубо завжди була особистісною, керованою жагою до незалежності. Вона народилася в Токіо в бурхливі часи — 11 жовтня 1942 року. Їй було лише три роки, коли атомні бомби накрили Хіросіму та Нагасакі. У 1964 році вона закінчила факультет образотворчого мистецтва за спеціальністю "історія естетики", пішла з дому та знайшла роботу в рекламному відділі текстильної компанії Ashai Kasei. Робота передбачала пошук реквізиту й костюмів, але зрештою вона почала розробляти ті, які не могла знайти. У 1967 році Кавакубо нарешті пішла у вільне плавання як стилістка й дизайнерка.
Без будь-якої професійної модної підготовки Кавакубо запустила Comme des Garçons у 1969 році, а кілька років по тому відкрила перший бутик у Токіо. Із самого початку вона мала неортодоксальний підхід до дизайну. Її доволі маскулінний одяг відповідав вільнолюбним настроям 1960-х і 1970-х та завжди кидав виклик традиційним уявленням про жіночність.
Під час її першого показу в Парижі в 1981 році в моді панував високий гламур Джанні Версаче і Тьєрі Мюглера. Саме за таких умов Кавакубо представила першу колекцію чорного, безформного одягу з асиметричними подолами, незвичайними деталями, нюансами фактур. "Я будувала свою роботу на внутрішніх відчуттях, а не задовольняла попит на сексуальний і показний одяг", — сказала дизайнерка.
Критики оцінили колекцію Кавакубо на політичному рівні й титулували її винахідницею "хіросімського" або "постатомного" шику. Її відверта залежність від чорної тканини й асиметрії, зневага до приховування швів і схильність до незавершених країв, а також те, що Кавакубо на власному досвіді відчула наслідки війни, приводить багатьох до висновку, що саме ті часи надихнули її на "пошарпаний" одяг. Кавакубо каже, що її роботу неправильно інтерпретували та не зрозуміли. "Хоча я ніколи не голодувала, я добре пам’ятаю надзвичайну бідність і розруху тих часів. Але вона не має жодного стосунку до моєї роботи, — заявила дизайнерка. — Критики помилилися. Прямого зв’язку цих подій з моїм баченням і підходом немає".
Для Кавакубо чорний завжди був не просто кольором, а цілою палітрою, і їй вдалося сформувати любов інших дизайнерів до нього. Вона обрала бунтарський шлях, але незабаром її підхід став популярним серед найвпливовіших модельєрів світу. Кавакубо вписала своє ім’я в історію моди і завдяки простому чорному светру з дірками, які вона назвала "мереживом". Саме спосіб, у який Кавакубо кинула виклик традиційності, зробив її роботу неперевершеною. Вона представила "мереживо" не як щось дорогоцінне, витончене й цивілізоване, а навпаки, як щось незручне та дивне.
Дійсно, на її одязі часто з’являються діри та перфорації. Типовим для Кавакубо є фокусування на відсутності певних елементів і частин одягу. Це її спосіб підкреслити "ніщо" або "порожнечу". Небуття або "му" (японське слово, що означає заперечення або відсутність; також відоме з чань-буддизму як "ні так, ні ні", тобто відповідь на питання без однозначної відповіді) — ключовий елемент у творчому процесі. Коли в Кавакубо уточнили, як саме розуміти цей підхід, вона відповіла, що "сенс полягає в тому, що сенсу немає".
[READ_ALSOholder=content_1;]