20 січня у Вашингтоні відбулася інавгурація президента США Джо Байдена й віцепрезидентки Камалли Гарріс. Як і належить, церемонія мала ефектний вигляд: Леді Ґаґа в жакеті Schiaparelli виконала гімн Америки, а Джей Ло в total look Chanel — композицію The Land is Your Land. Увага світової громадськості була прикута також до 22-річної поетеси Аманди Горман, яка прочитала вірш на інавгурації. Завдяки її шестихвилинному виступу The Times назвали Аманду найпопулярнішою поетесою Америки.
За всю історію Америки всього шість поетів виступали на інавгураціях президента — ця традиція стосується членів Демократичної партії. Аманда Горман стала наймолодшою з них і зачарувала світову громадськість тим, що її виступ на інавгурації був схожий радше на перформанс, ніж на протокольну промову. Аманда вийшла на сцену в пальті й обідку Prada та прочитала поезію The Hill We Climb ("Пагорб, на який ми здіймаємося"), що починається рядками "Коли приходить день, ми запитуємо себе: де знайти світло в цій нескінченній тіні?".
Вірш авторка написала після президентських виборів у листопаді 2020 року, до того ж найпроникливіші уривки з’явилися з-під пера в ніч на 6 січня 2021 як реакція на штурм Капітолію. У цьому творі Аманда каже про штурм Капітолію, про спроби повалити демократію, якої все-таки не можна зломити, і про потребу об’єднатися; також згадує про своє походження від рабів і озвучує власні мрії. Після інавгурації журналісти The Wall Street Journal помітили, що якийсь час Аманда Горман набирала підписників у твіттері швидше, ніж Джо Байден.
Аманда народилася в Лос-Анджелесі, її виховувала мати-одиначка ("я худенька темношкіра дівчинка, яку виховала мати-одиначка" — пише вона у своєму вірші). З ранніх років Аманда була активісткою, а стипендія, яку вона здобула в 14 років, допомогла пізніше вступити до Гарварду. Три роки тому Аманда стала лауреаткою престижної премії National Youth Poet: це премія, яку присуджують молодим поетам-активістам. У своїй творчості Аманда порушує теми фемінізму, гноблення й расизму, з 2013 року вона — посол ООН. Є серед її амбіцій і політичні: в одному з інтерв’ю дівчина сказала, що планує у 2036 році балотуватися в президенти.
Можливістю виступити на інавгурації Аманда Горман завдячує Джилл Байден: перша леді прихильниця її творчості й саме вона рекомендувала дівчину для поетичної промови. Уперше Джилл Байден почула Горман 2017 року на читанні поезій у Бібліотеці Конгресу, а за три роки, наприкінці 2020, зв’язалася з нею, щоб запросити виступити на інавгурації чоловіка. Під час виступу на Аманді були великі прикраси — сережки й каблучки. Це подарунок ще однієї знаменитої шанувальниці Аманди, телеведучої Опри Вінфрі. За подарунком ціла історія. Річ у тім, що своїм виступом Аманда продовжує спадщину темношкірих поетес, таких як Майя Енджелоу й Елізабет Александер, які виступали на інавгурації Білла Клінтона в 1993 році й Барака Обами у 2009 році. Горман також шукала спосіб віддати данину поваги попередницям. На допомогу прийшла Опра Вінфрі. У 1993 році Вінфрі надіслала Маї Енджелоу пальто Chanel і пару рукавичок, які вона надягла на інавгурацію. Щоб продовжити традицію, напередодні інавгурації вона презентувала Горман пару золотих сережок-кілець Nikos Koulis і каблучку Of Rare Origin.
Виступ Аманди сколихнув хвилю захоплених твітів від найвпливовіших людей Америки. Зокрема, Гілларі Клінтон написала, що Горман обіцяла балотуватися в президенти у 2036 році, і додала: "Я, наприклад, не можу дочекатися". Мішель Обама побажала: "Продовжуй сяяти, Амандо!" і додала, що нетерпляче чекає дальших успіхів дівчини. Багато хто з американських критиків порівняв промову Аманди Горман з виступами реп-виконавців — вона була дуже завзята й динамічна. Сама ж поетеса в інтерв’ю напередодні інавгурації зауважила, що планує боротися за нове майбутнє за допомогою слів — гарних, елегантних, влучних.
"Написати цей вірш було неймовірно складно, — розповіла вона в інтерв’ю американському Vogue. — Коли я готувалася до інавгурації, всі мені говорили: „Послухайте, ви виступаєте на інавгурації, яка не подібна до жодної іншої". Нині американці відчувають всілякі типи стресів. Тож це був пагорб, на який я мусила здійнятися самотужки. Я написала це з думкою, що тепер не час говорити: „Дінь-дон, відьма мертва" й танцювати на могилі Трампа. Це реальна можливість об’єднати народ Сполучених Штатів і зосередитися на майбутньому, а також на тому, як ми можемо співпрацювати й разом рухатися вперед. Я не збираюся брехати й говорити, що мені не страшно. Але мене тішить той факт, що сміливість — це не відсутність страху, а дія всупереч цьому страхові".