Елоді Чізман — юристка вдень і письменниця вночі, чию першу книгу Love In Theory вже можна купувати і читати. В ексклюзивній статті для Vogue Australia вона написала про питання, що лягли в основу її роману, одне з яких звучить так: коли йдеться про побачення, до чого варто прислухатись: до голови чи до серця? Vogue.ua ділиться історією письменниці.
"Він цікавий тобі тільки тому, що він креативний", — сказала мама.
Я відчувала, як її очі скоса поглядають на телефон. Це було наступного дня після мого першого побачення з Джонатоном, рекламним креативщиком, з яким ми познайомилися в Tinder. Мій інтерес зростав з кожним його повідомленням про все на світі, від втрачених у космосі російських геконів до схожих достоїнств Рассела Хоукрофта і Тодда Семпсона. Кілька ночей перетворилися на побачення в The Lobo, де я відчула, як серце забилося частіше, коли він увійшов: 6 футів 2 дюйми зросту, статура Едді Редмейна... "Він дуже привабливий!" — подумала я. Упродовж наступних п'яти годин, коли ми обмінювалися історіями і жартами, мене вабило до нього дедалі більше. Він був харизматичним, упевненим і кумедним — і я хотіла побачити його знову.
Моя мама не поділяла мого захвату. Вона нагадала мені, що мої колишні стосунки, коли я була одержима розпусним екстравертом, закінчилися сльозами. Вона припускала, що я повторюю ту ж саму помилку — віддаю перевагу хімії, а не змісту; слідую серцю, а не голові. "Якщо ти серйозно налаштована знайти когось, тобі слід бути розумнішою, — сказала вона. — Ти ж не хочеш залишитися з Доном Дрейпером, чи не так?"
Слова мами протверезили мене і змусили замислитися: якщо ви прагнете довгострокових взаємин (як я), що краще — слідувати серцю чи розуму? Чи існують дійсно раціональні стратегії для пошуку кохання? Я з головою поринула у книги і статті про кохання, написані нейробіологами, антропологами, математиками і психологами. І з’ясувалося, що є певні стратегії, які можна використовувати, щоб збільшити шанси для побудови щасливих довгострокових стосунків. Стратегії, засновані на науці, а не іскрі.
Основна причина слідувати розуму, а не серцю (або хіті) в пошуках кохання доволі проста: захоплення минає. Вчені це виміряли. Дослідження активності серотоніну в крові, проведене докторкою Донателлою Марацціті, показало, що нав'язлива захопленість, яку люди, як правило, відчувають на ранніх етапах взаємин, триває від дванадцяти до вісімнадцяти місяців. Інше дослідження психологині Дороті Теннов показало, що час переходу у пар від захоплених до нейтральних стосунків зазвичай становить від вісімнадцяти місяців до трьох років. З іншого боку, дослідження професора Теда Х'юстона показало, що хоча потяг знижується зі швидкістю 8% на рік, але симпатія — почуття, засноване на сприйнятті доброти, взаємності та лояльності — зі швидкістю лише 3% на рік. Звідси припущення, що симпатія забезпечує міцнішу основу для побудови довгострокових стосунків, ніж пристрасть. У моєму випадку це означало, що мій миттєвий потяг до Джонатона не був достатньою причиною, аби з ним побачитися знову.
Так що потрібно шукати в партнері, якщо ви хочете стосунків, заснованих на взаємній симпатії? Психолог Тай Таширо радить зосередитися на рисах характеру — властивих людині характерних якостях. Він попереджає, що в "список бажань" потрібно включити лише три риси, тому що в разі занадто великої кількості критеріїв вкрай малоймовірно, що ви коли-небудь знайдете потрібну людину. До прикладу, якщо вам потрібен чоловік зростом вище 6 футів, чудової зовнішності і з хорошими музичними здібностями, то ви вже скоротили коло кандидатів до 3 з 1000. Невдовзі моя мама сказала, що моє захоплення типажем Дона Дрейпера доведе мене саме до цього. Чи варто мені витрачати свої три бажання на високого, веселого і харизматичного хлопця?
Коли я думала про речі, які мені подобаються, зрозуміла, що слід шукати когось доброго, свідомого і веселого. (Я повинна була залишити "веселого". Якось я зустрічалася з кимось, чий гумористичний запас складався з каламбурів про їжу. Я не могла цього переварити). І що буде, якщо ви знайдете того, з ким сумісні? Наука припускає, що тоді ви можете усвідомлено розвивати кохання. Психолог Артур Арон розробив набір з 36 особистих запитань, що сприяють розвитку близькості між незнайомцями. Коли він провів експеримент у лабораторії (учасники запитували і відповідали на ці запитання, а потім дивилися одне одному у вічі упродовж чотирьох хвилин), через шість місяців пара одружилася. Численні дослідження також показали, що повторне ознайомлення з більшістю речей, з якими ми стикаємося, збільшує нашу схильність любити їх (подумайте: звикання до джазової музики або виховання любові до сучасного мистецтва).
Але саме в цьому місці теорія і практика розходяться. З мого досвіду, самої лише симпатії недостатньо. Якось я зустрічалася з кимось, хто подобався мені як друг, проводячи з ним години за душевною бесідою. Я змусила себе відчути до нього більше симпатії, що призвело до усвідомлення, що хвилина поцілунку з тим, хто вас не приваблює, довша за хвилину очікування мікрохвильової печі або навіть хвилини на біговій доріжці. З мого досвіду, симпатія сама по собі не спонукає ігнорувати слабкості людини або ставити її потреби вище за свої. Ви не можете змусити себе відчувати до когось всепоглинаючу пристрасть, яка змушує людей вкладатися в їхню власну історію кохання і пробувати все, щоб стосунки працювали.
До чого я і дійшла, після того, як багато прочитала про кохання, написала про нього роман і багато обговорила з друзями, так це до того, що коли доходить до пошуку довгострокових стосунків, свою роль відіграють і голова, і серце. Раціональні стратегії можуть спрямувати нас до відповідних партнерів, але остаточне рішення має прийняти серце. Наука не може передбачити, в кого ми закохалися, або запропонувати формулу кохання. Це було б занадто просто.
Що вийшло в мене? Ми з Джонатоном уже п'ять років разом і рік як заручені. Мені пощастило: Джонатон добріший, свідоміший і веселіший за всіх, кого я зустрічала. Але я не можу сказати, що надала перевагу симпатії, а не потягу: я була захоплена від самого початку. Я підозрюю, що це поєднання обох факторів — базової сумісності і магічної, таємничої сили тяжіння — утримує нас разом, а не прагнення або занепала любов.
Текст: Elodie Cheesman
За матеріалами vogue.com.au