До Дня Києва українські фотографи обрали особливі й особисті кадри столиці — не обов’язково найвідоміші краєвиди, впізнавані панорами чи символи міста. Для когось Київ — це доглянуті клумби, для когось — вид з вікна на Оболоні, лавка у дворі чи політ ворон над Лук’янівкою. У цих фото не ідеальний образ столиці, а місто людей та їхніх спогадів. Тут є воєнний досвід і довоєнна безтурботність, улюблені місця, випадкові моменти, й ті деталі, які роблять місто унікальним для кожного.
Натюрморт із каштанами, 2025 рік
"Ці обрізані гілки каштана я підібрала після міських служб і вважаю це подарунком від міста. Поміж усіх інших спогадів цей є на світлині. Я люблю Київ за все: за моє в ньому життя, за наше життя разом, від гри в козаки-розбійники по багатоповерхівках на лівому березі до вечірок до ранку на Прорізній. Кирилівську церкву і фрески Врубеля. А ще — пішохідний міст на Труханів і заходи сонця з краєвидом на Дніпро та київські кручі. Стежку нижче Паркової дороги. Йдеш собі майже лісом від Європейської площі до Арсенальної й дуже часто один. Алея гортензій у Покровському монастирі, куди я раніше ходила читати", — Василина Врублевська, @vasylyna.vrubel.
Прапор з квітів, липень 2022 року
"Мене завжди вражає, як у найдрібніших міських деталях проявляється стійкість українського народу. Як швидко після обстрілу на Лукʼянівці McDonald’s повертається до роботи, а поряд із ним спонтанно виникає ринок, що ще позавчора вигорів ущент. Про стійкість міста говорять і ці дрібні акти турботи: доглянуті клумби, прибрані вулиці, дерева, які знову висаджують після обстрілів. Це фото було зроблене у липні 2022 року, коли війна ще не встигла перетворитися на щось, що можна назвати повсякденністю. І все ж саме ці старанно висаджені квіти здаються мені тим, що робить Україну унікальною у своєму впертому прагненні до життя. Складається враження, що ця клумба у вигляді українського прапора завжди буде свіжо висаджена — за будь-яких часів і попри все", — Вік Бакін, @vicbakin.
Статуя архангела Михаїла на Володимирській гірці, грудень 2022 року
"Це фото особливе для мене, бо воно було зняте у першу зиму повномасштабної війни, у грудні 2022-го, коли почалися перші блекаути. Це був дуже темний для мене період у багатьох сенсах, і одного вечора, проходячи через парк, я натрапила на архангела. У парку не було вуличного світла, і його силует, ніби відійшовши від дерев навколо, постав на тлі вечірнього неба. Це фото було і досі залишається для мене символом Києва. Воно для мене про те, як у найважчі й найтемніші часи місто дає віру і сили йти далі", — Дарʼя Свертілова, @svertilova.
Автобус та каштани, 2023–2025 роки
"Верхнє фото зняте десь на Столичному шосе у 2023 році, дорогою з Витачева, а нижнє — у ботанічному саду на Печерську під час прогулянки з подругами у 2025-му. Це два дуже знайомі для Києва образи, які до того ж класно виглядають разом. Люблю Київ за те, що він став моїм домом, за його силу, непричесаність, купу дерев, близьких людей і мільйон спогадів, які в ньому народилися", — Аня Брудна, @aniabrudna.
Вид на Лукʼянівку з вікна дев’ятиповерхівки, із серії "Відсутні-Присутні", зима 2020–2021 років
"Ця світлина для мене дуже київська, бо я люблю цю придуркувату "невидиму" будівлю з хмарами та воронами, що кружляли навколо неї морозного ранку. І водночас вона безтурботно мрійлива, з того Києва, який існував ще зовсім недавно", — Поліна Полікарпова, @polinaxpolikarpova.
Мисткиня Ксенія Білик біля обеліска на могилі Невідомого солдата, 2022 рік
"Це фото ніби просте, але парадоксальне, як сам Київ. На ньому є те, що я люблю всім серцем: мої близькі київські люди, у цьому випадку Ксеня. Та те, що зараз любити девіантно: голодні радянські духи, закарбовані в гранітну матерію. Міф заперечував сам себе вже за кілька хвилин ходи від Парку Слави — у номенклатурних дворах із тенісними кортами та іншими статусними ознаками того, наскільки "успішно" впроваджувалася ідея рівності. Ці місця — початок мого київського життя і точка, до якої воно постійно повертається. У 2011 році я все ще жила в Одесі, але мала віддалену роботу в Києві й регулярно сюди приїздила. Увечері йшла з Лаврського провулку через оглядовий майданчик і на метро — з абсолютно квадратною від вражень і стресу головою. З того моменту тут трапилася тисяча подій. У Києві завжди є відчуття, що з тобою відбувається щось особливе", — Іра Лупу, @iralupu.
Київський двір
"Мені подобається це фото тим, що в ньому є відчуття якогось надмірного, навіть ідеалістичного спокою, попри те, що лавка стоїть і очікує. Для мене це фото також сумне, тому що лавки створені для того, щоб на них хтось сидів. Бажано двоє або більше. Думаю, зараз багатьом із нас когось не вистачає. Усе ж таки це фото дає мені надію на те, що колись лавка буде зайнята", — Владислав Андрієвський, @vladyslavandrievsky.
Оболонь, 2019 рік
"Це вид із вікна нашої квартири на Оболоні, де я жила разом із друзями. Об’єкт на фото мій друг Єгор знайшов на барахолці. Коли я дивлюся на цю фотографію, то згадую час до війни — період, який тоді здавався звичайним, а тепер сприймається як щось дуже цінне. Для мене це фото про пам’ять і молодість. Це нагадування про дім і про людей, з якими я ділила повсякденність. Коли дивлюся на цей вид, згадую звичайні речі: розмови на кухні, плани на майбутнє, відчуття, що попереду ще дуже багато часу. Зараз це здається особливо цінним. Оболонь — недооцінене місце. Більшість людей не вважають її особливою, але для мене це окремий світ", — Аліна Прісіч, @alinaprisich.
Соня, парк "Наталка", 2026 рік
"Цей кадр був зроблений у парку "Наталка" — одному з моїх улюблених місць у Києві. Я часто приходжу сюди гуляти й фотографувати. Київ для мене — це насамперед ситуації, люди та моменти, які хочеться зняти", — Анатолій Петченко, @tolik_petchenko.
Фоторедакторка: Еліза Прожейко