Агата Крісті — найуспішніша жінка у світовій літературі: фільми за її романами не сходять з екранів кінотеатрів та очолюють рейтинги гітів Netflix, а читачі продовжують захоплюватися її творами вже кілька десятиліть поспіль.
Вона є однією з героїнь книги "Гострі каблуки" Віри Агеєвої та Ростислава Семківа, яка розповідає про 14 авторок, що змінили хід світової літератури. Публікуємо уривок із книги, яка вийшла у видавництві Stretovych. Він допоможе ближче познайомитися з неймовірною Агатою Крісті, що здійснила революцію в письменництві.
Агата Крісті (1890–1976) — певно, найуспішніша жінка-авторка у світовій літературі. Вона — унікальний випадок, найтиражованіша письменниця всіх часів і народів — одразу після Біблії і на одному рівні із Шекспіром. Принаймні видавництво Simon & Schuster, що заснувало в США традицію "м'яких палітурок" (так званих paperbacks), відзвітувало, що з 1939 року було видано майже мільярд примірників популярних видань авторки (найбільш тиражований роман — "Убивство Роджера Екройда"). Сумарний наклад всіх видань письменниці оцінюють у 2 мільярди примірників.
Як же постав такий несподіваний феномен? Зрозуміло, що Агата Крісті береться за чи не найбільш популярний у ХХ сторіччі жанр, вкрай плідно працює в ньому (66 романів, близько двох десятків збірок оповідань), але також робить низку винаходів у написанні детективів — саме вони нам найважливіші й, вочевидь, пояснюють виняткове становище авторки у світовій літературі.
Письменниця формується в дуже особливому середовищі. З одного боку, ще триває вікторіанська епоха, упродовж якої жінкам не було місця в університетах, а з іншого, світ починає змінюватися. Мати Агати намагається дати їй та старшій дочці Маргарет добру домашню освіту — читання в тому часі вже бачать цілком закономірним заняттям і для дівчат (а кількадесят років раніше, як знаємо від Флобера, воно радше шкодить). Натомість у британській родині початку ХХ сторіччя ситуація значно прогресивніша: Агата Крісті пригадувала, як одного дощового дня до неї, восьми- чи десятилітньої, в кімнату зайшла мама зі словами: "Якщо тобі нудно, то виший подушечку або напиши оповідання".
Сумарний наклад всіх видань письменниці оцінюють у 2 мільярди примірників
Цікаво, що це бачать як рівноцінний вибір: за бажання, Агата може сісти й почати писати. Тим часом сестра Медж уже писала. Журнали навіть брали до друку її досить традиційні елегантні оповідання. Однак сестра завершила літературну кар'єру, щойно вийшла заміж, і зосередилася на обов'язках одруженої жінки. Агата ж пробувала писати різне: виступила в літературі з поезією, проявила себе як успішна драматургиня (до речі, її п'єса "Мишоловка" — одна з небагатьох, що не сходить із англійської сцени з 50-х років).
Зрештою Агата поділилася із сестрою, що хотіла б писати детективи, на що та заперечила, мовляв, такого Агата точно ніколи не напише. Сестри навіть побилися об заклад на пляшку шампанського. Це парі остаточно переконало письменницю спробувати. Як бачимо, все логічно: довкола майбутньої авторки існувала певна читацько-письменницька культура, а от далі настав час експерименту, який і завершився таким безпрецедентним успіхом.
Отже, Агата Крісті ніби ще належить до вікторіанської епохи, проте водночас бачить далеко в ХХ століття. Прозірливість її творів полягає у здійсненні достоту феміністичної революції в детективному жанрі: саме Агата Крісті вперше створила популярний образ жінки-детектива. З-під її пера врешті-решт з'являється міс Марпл, традиційна британська леді, якій господарство, садок та в'язання не заважають створити інтелектуальний контекст довкола тих загадок, які не вдається розв'язати навіть найславетнішим детективам-чоловікам. Міс Марпл непримітна й тиха, проте достатньо уважна, щоб помічати найдрібніші деталі (чи то пак "пхати свого носа в чужі справи"), а її розум достатньо гострий, щоб робити правильні висновки й викривати зловмисників, яких в її околиці волею авторки трапляється аномально багато. Вона все життя мешкає в маленькому селищі Сент-Мері-Мід, яке Агата Крісті вигадала, проте співвідносять його найчастіше з котримсь із малих містечок на південний захід від Лондона — у графствах Гемпшир або Девон.
На користь першого той факт, що звідси до столиці можна доволі швидко дістатися поїздом (що часто роблять персонажі її книжок). Але це взагалі цікаві місця: у Чотоні є будиночок Джейн Остін, недалеко на північ маємо Стоунгендж, а ще далі — Оксфорд, де мешкав Дж. Р. Р. Толкін, а в околицях столиці графства Саутгемптон нещодавно з’явився парк розваг із будиночком Свинки Пеппи. Саме в Гемпширі BBC знімало фільми за книгами Агати Крісті; міс Марпл, роль якої виконувала Джоан Гіксон (відібрана особисто Агатою Крісті), в серіалі мешкає в одному з будиночків селища Незер Воллоп на вулиці П’яти дзвонів. Проте окремі місцини, де розслідує вбивства Міс Марпл, таки в Девоні — рідному графстві Агати Крісті, яка народилася в прибережному Торкі. Її будинок не зберігся, проте на його місці є традиційна "синя памʼятна табличка" (blue plaque), яку встановлюють на всіх відомих будинках Британії. В місті є також памʼятник Агаті Крісті — вона сидить у порту на лавці з песиком біля ніг — зовсім як актор Микола Яковченко біля Театру імені Франка в Києві. Лише в Яковченка — такса Фан-Фан, а в Агати — фокстерʼєр Пітер, що надихнув письменницю на роман "Німий свідок".
Але повернімося до феміністичної революції в детективному жанрі: з одного боку, Агата Крісті розвиває традицію знаменитих британських (Артур Конан Дойл, Річард Остін Фрімен, Ґілберт Кіт Честертон, Едґар Воллес) та французьких (Еміль Ґаборіо, Моріс Леблан, Ґастон Леру) авторів детективів, так би мовити, традицію найвідомішого розслідувача — Шерлока Голмса; з іншого — пориває з нею, висуваючи на передній план неправильного детектива. (До слова, найбільш відому свою справу Шерлок розслідує саме в Девоні, або Девонширі: саме там розташовані вигаданий маєток Баскервілів і справжні безкраї болота, що навівають меланхолійну тугу.)
Упродовж кількох десятиліть Агата Крісті відвойовує право жінки не просто бути інтелектуалкою, а бути дієвою інтелектуалкою, від якої багато залежить
Спершу Агата Крісті виводить на авансцену кумедного вусатого Пуаро, який є абсолютно іншим, як порівняти зі снобічним денді Голмсом, чи зі статечним отцем Брауном, чи з гіперактивними розслідувачами французьких авторів. Бельгієць Пуаро наголошено чужий у Британії, що одразу ставить питання про інклюзивність жанру та руйнує уявлення про його однозначну патріархальність, адже в Еркюля досить звичок, підозрілих з погляду домінантної маскулінності: він захоплюється кулінарією, вирощує троянди й до памороків ретельний у догляді за своїми вусиками. Фактично з традиції в нього залишаються тільки гострий розум та дещо патерналістське ставлення до жінок. Далі письменниця вводить у жанр пару детективів — чоловіка й жінку. Томмі й Таппенс зʼявляються лише в п’яти сюжетах, що напряму повʼязано з розлученням Агати в 1926 році, коли її віра в спільну справу зазнає краху. Й майже одразу після цього трафунку — в 1927 році в збірнику "Тринадцять випадків" — вже бачимо міс Марпл. Перший роман за її участі має назву "Вбивство в домі вікарія"; його надруковано в 1930 році. Сама Агата Крісті пише в "Автобіографії", що міс Марпл є реінкарнацією її бабусі Марґарет Міллер, проте, видається, в цьому образі захована й автопроєкція: Агата, уявляючи себе старою і розлученою, виходить на образ поважної, дещо дивної інтелектуалки "з місцевих", яка рішуче змінює баланс сил у жанрі — відтоді жінки-розслідувачки стають у детективах звичними постатями.
...
Відтак упродовж кількох десятиліть Агата Крісті відвойовує право жінки не просто бути інтелектуалкою, а бути дієвою інтелектуалкою, від якої багато залежить. І це в такому важливому та показовому для британської літератури жанрі, як детектив.
Детективи Агати Крісті — це завжди трохи більше ніж лише заплутані історії чи загадки, які треба розгадати. Письменниця дуже добре зображує те, на що автори детективного жанру переважно взагалі не звертають увагу. За романами Крісті можна вивчати вікторіанський побут, архітектуру, звичаї, танці, кухню. А успіх міс Марпл повʼязаний зокрема і з відмінним знанням локального контексту: хто коли й куди має йти. Такий собі геній місця, не доступний чужинцю, будь-кому, хто втручається ззовні. Міс Марпл достеменно знає, коли порядок порушено: якщо молочник чи пекар прибули не тоді чи не туди, це дає безумовний ключ до розвʼязки. Скажімо, в "Убивстві в будинку вікарія" міс Марпл говорить, що бачила підозрювану, яка йшла до будинку о такій-то годині, й наголошує, що добре знає крій її сукні: револьвер із собою вона принести не змогла б. А в "Оголошено вбивство" ключем до міркувань стають елементи інтерʼєру, старі фото та поведінка кішки.
Детектив без уваги до деталей неможливий, проте персонажі Агати Крісті демонструють особливий тип уваги — менш формальний, значно більш варіативний та гнучкий. Шерлок Голмс меншою мірою звертає увагу на модисток, перукарок чи те, як стиль одягу може вплинути на стиль злочину. Гра ж із формальними приписами жанру та відмова від звичної прямолінійності так само пояснюють успіх письменниці. Безумовно, тексти Агати Крісті ставлять нову й дуже високу планку своєю точністю, інтелектуальними контекстами та складними витонченими іграми, а також вкрай сильно впливають на розвиток жанру загалом, зокрема на формування школи скандинавського детективу, серед авторів якого теж, до речі, жінки. В Британії часів Агати Крісті її наслідують та експериментують поруч також доволі популярні авторки детективів: Дороті Лі Сеєрз, Найо Марш, Жозефіна Тей і Марджері Аллінґем. Далі традицію підхоплюють Філліс Дороті Джеймс, Рут Ренделл і, звісно, Дж. К. Ролінґ (під псевдонімом Роберт Ґалбрейт) — утім, хіба бракує детективних сюжетів у самій сазі про Гаррі Поттера? Агата Крісті тим часом досі залишається неповторною і неперевершеною — справжньою королевою детективу.