19 вересня — день народження Оксани Забужко. Книжки письменниці давно здобули міжнародну популярність, їх видають і перевидають чималими накладами. Її провидницькі есеї, колонки, промови розбирають на цитати. Ми вибрали цитати з дописів Оксани Забужко, опублікованих на її сторінці у Facebook у 2022 році, — вони влучають не згірш зброї й теж багато що пояснюють.
"Більшу частину своєї літературної кар’єри я говорила за жінок і від імені жінок. У своїх творах я прагнула дати голос жінкам, які зазнали насилля, жінкам, живим і мертвим, чиї почуття, ідеї чи здобутки були зневажені, знецінені або й просто забуті. Я виступала за право жінок бути вільними від дискримінації та ґендерної нерівності, за право жити відповідно до власних бажань і вподобань. Однак це вперше, коли мені доводиться обстоювати право жінок на саме життя".
"Українці — сильна нація. Для багатьох на Заході це, схоже, стало несподіваним відкриттям. Але якби це було не так, ми б не пережили сталінського геноциду — страшного штучного голоду 1933 року, що характерно, досі не визнаного за геноцид більшістю представлених тут країн. А ще ми нація сильних жінок. Разом з рештою світу я захоплено стежу, зі сльозами на очах, за моїми співвітчизницями, які нині б’ються поруч із нашими чоловіками".
"…секрет нашого героїзму: ми не боїмося Росії. З-поміж усіх націй Європи ми єдині знаємо: те, що Путін десятиліттями був продавав Заходу за добру монету (включно з ядерним шантажем), є не що інше, як купа брехні, омана й блеф".
"…тепер, на тлі нашої арти, мають виступити широким фронтом наші "книжники і фарисеї": ті, хто вміє "в слова і сенси". Маємо допомогти цивілізованому світові замінити захитаний російськоцентричний дискурс — україноцентричним".
"Маємо зробити так, щоб війна поділилася на „до Бучі" і „після". „Після" — це вже коли неможливо удавати, що не знав. Неможливо й далі вважати, що розпад Росії може бути більшою катастрофою, ніж її дальше тривання. (Збити бучу – всі ж іще пам’ятають цей вираз? Сама топоніміка нам підказує, що маємо робити, наші мертві до нас нею промовляють…) Буча має стати для країни „РФ" її „інформаційним Сталінградом". І тоді — тоді всі наші жертви матимуть сенс. Виявляться немарними. Carthago delenda est".
"З приводу ліквідації крейсера „Москва": спершу було слово (спершу завжди буває слово), і це було слово українського прикордонника. Слово поширилося по всій землі — і через 6 тижнів рускій воєнний корабль прибув на місце, по слову черкащанина".
"Ми звикли прибіднятися, росіяни, навпаки — по-бандитському блефувати („тут мне карта и поперла!"), і кожна сторона проєктує себе на іншого. Логіка українська: росіяни хвастають – це, мабуть, вони ще ж і прибідняються, то скільки ж там іще в шухлядах-коморах-резервах має бути заховано! Логіка російська: х@хли бідкаються – то наскільки ж у них все має бути ЩЕ гірше, шапкамі забросаєм!.. А противника, зрозуміло, краще переоцінити, ніж навпаки".
"…робити своє. Просто робити своє, поки змога, до останнього подиху і ще трошки довше — як ті на станції, хто врятував тоді Місто і нас із вами; як тепер ЗСУ. І тоді схиблений злою волею світ стане на місце, ввійде в пази. Переможемо".
"…геноцид — поняття багатопланове. Розстріляний у голову пам’ятник Шевченкові в Бородянці — такий самий складник геноциду, як і розстрілювані рос. окупантами на місцях українські вчителі й священники: по суті, це реконструкторство в мініатюрі сталінської „повномасштабної зачистки" України 1930—1934 рр., де Голодомор був тільки „частиною програми" і став можливим тільки після того, як „зрізали" культурний шар (процес СВУ, ліквідація УАПЦ). У нищеного народу не має бути своєї культури".
"…головна функція мистецтва: зменшувати у світі суму болю. І війна нам усім про неї нагадала".
"…історія — не Бог, і не письменник: її не цікавлять наші мотиви, а тільки й винятково дії, „число по модулю"".
"…хороша книжка — це завжди ще й спосіб тримати голову над водою, коли тебе зносить стихією історії..."
"…для цілого світу нині кольори нашого прапора стали символом свободи, життя, любові — тої найвищої, євангельської, за яку кладуть душу..."
"Світ, прогнилий у всіх своїх інституціях, має змінитись. Обов’язково. І мільйони людей це відчувають — і бояться. А боятися не треба, це як пологи — можна тільки вперед".
"…забагато в цій війні символів, аж тріщить од них повітря, забагато мертвих, що стоять у нас за плечима, просячи триматись, і нічого з цим не вдієш, вогняна магма забиває горло, іно встигай ковтати, а тільки плакати не треба, ні, хай уже — після Перемоги..."