Міжнародний день фемінізму — слушна нагода згадати про книги, які зіграли важливу роль у його розвитку. Крім того, це просто хороша література.
"Друга стать" — одна з найскладніших і найбільш скандальних книг ХХ століття, яку Ватикан навіть вніс до списку заборонених. Це повноцінна історія фемінізму, яку написала Сімона де Бовуар — інтелектуалка, філософиня і партнерка Жана-Поля Сартра (вони були проти шлюбу, тому все життя називали одне одного однодумцями і партнерами). Книга вперше опублікована 1949 року: Сімона де Бовуар використовувала історичні приклади, щоб продемонструвати, як суспільство і його закони часто перетворювали жінок на громадян другого сорту. З огляду на те що Франція надала жінкам право голосувати тільки за п'ять років до публікації, письменниця була права.
Що таїться за стереотипом "жіноча доля", чим становище жінки відрізняється від становища чоловіка, які обставини обмежують свободу жінки — про все це розмірковує письменниця. Найважливіше те, що де Бовуар одна з перших поставила під сумнів віру в те, що ґендерні ролі є природженими рисами, і першою заговорила про ґендерну свободу. Два роки тому книгу представили українською мовою у видавництві "Основи", і вона має великий успіх.
Доріс Лессінґ — відома англійська письменниця-фантастка, лауреатка Нобелівської премії з літератури. Її роман "Золотий зошит" опублікували 1962 року, і сьогодні він вважається класикою феміністської літератури. Дія відбувається в Лондоні 1960-х і розповідає про талановиту дівчину Анну Вульф, яка записує все своє життя в чотири щоденники: червоний, синій, чорний, жовтий. Дівчина міркує про материнство, сексуальне звільнення, расизм, колоніалізм, комунізм і психічні захворювання, на останні страждає сама. Пізніше вона заводить п'ятий зошит — золотий, що допомагає їй впоратися з власними проблемами. Цікаво, що свого часу "Золотий зошит" сприйняли критично, насамперед тому, що героїня Анна Вульф у деяких своїх поглядах є не завжди приємною і зручною, а Лессінґ називали "ненависницею чоловіків" (вона була двічі заміжня).
Бетті Фрідан була журналісткою і президенткою Національної організації жінок США. На початку 1960-х вона написала статтю "Таємниця жіночності", в якій міркувала, чому американські домогосподарки були нещасливими, попри те що у них було все, що жінка, з погляду соціуму, тільки могла бажати: чоловік, будинок, діти і фінансова безпека. Коли Фрідан не знайшла видання, яке погодилося б опублікувати цю статтю, вона вирішила зробити її книгою. Це сталося 1963 року, коли у Штатах всі медіа позиціонували жінку як домогосподарку. Фрідан однією з перших публічно заговорила, що вдома жінка не може реалізуватися і почувається нещасливою. Книга Бетті Фрідан виявилася дуже ефективною. Вона викликала другу хвилю фемінізму в США і навіть вплинула на трудове законодавство.
ЧімамандаНґозіАдічі — одна з найвпливовіших письменниць у світі, серед шанувальників якої Бейонсе і модний Дім Dior. Вона народилася в Нігерії, де вивчала медицину, але в 19 років переїхала у Штати, де спочатку занурилася у світ політології, а потім стала професійною письменницею. Її найвідоміший роман "Половина жовтого сонця" про війну в Нігерії отримав безліч літературних премій. "Ми всі повинні бути феміністами" спочатку був доповіддю, який Чімаманда виголосила на TEDx 2012 року. Вона виступала там на прохання брата, який був організатором форуму, і не підозрювала, що промову розберуть на цитати по всьому світу. У підсумку ця промова стала не тільки книгою, а й соціальним феноменом, до якого в своїй колекції для ChristianDior звернулася Марія Грація К'юрі, яка розмістила фразу Чімаманди на футболках.
"Думаю, я народилася на світ феміністкою. Але якби я не переїхала з Нігерії, я б досі думала, що чоловік повинен нести відповідальність за мене", — говорить письменниця.
Ця книга опублікована 2017 року і досліджує історію спільноти "Колектив річки Комбахі" — групи радикальних темношкірих феміністок США, які існували у 1970-ті. Авторка книги — вчена, співробітниця Прінстонського університету, Кеенга-Ямахтте Тейлор провела десятки інтерв'ю з активістами цієї організації, щоб розповісти широкій аудиторії про проблеми, з якими стикаються темношкірі феміністки. Цікаво, що Тейлор не редагувала і не "шліфувала" інтерв'ю, що допомагає читачеві відчути особистості цих жінок і їх відданість справі.
[READ_ALSOholder=content_1;]