На Венеційському кінофестивалі відбулася премʼєра першого англомовного фільму Педро Альмодовара "Сусідня кімната". Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, як Джуліанна Мур і Тільда Свінтон грають подруг, які намагаються впоратися зі страхом смерті.
Успішна письменниця Інгрід (Джуліанна Мур) щойно випустила нову нон-фікшн книгу про прийняття смерті. Під час автограф-сесії вона раптово дізнається від знайомої, що її давня подруга Марта (Тільда Свінтон) захворіла на рак. Інгрід рішуче збирається навідати Марту, проте розуміє, що смерті вона боїться панічно. Втім, дружні почуття до подруги з хвилями ностальгії за молодістю виявились сильнішими за страх смерті, і Інгрід вирушає до подруги.
Марта — сильна, ексцентрична жінка з цікавою долею. Все життя вона працювала воєнною кореспонденткою, знімаючи та спостерігаючи за стражданнями інших. Втім, як висловлюється сама жінка, тепер її тіло оголосило їй війну. Проте Марта рішуче змінює свої плани: одного ранку вона вирішує відмовитись від лікування, і вигадує радикальний план. Вона більше не хоче повільно помирати від виснажливого лікування, а натомість прагне завершити своє життя самостійно й красиво. Вона планує придбати на чорному ринку пігулку евтаназії, вирушити в розкішний дім за містом та одного ранку залишити двері до своєї кімнати закритими. Інгрід — єдина, хто погоджується на цей план, оскільки не просто хоче таким чином перебороти свій особистий страх смерті, а і є єдиною, хто може по-справжньому зрозуміти наміри Марти.
Педро Альмодовар безперечно є одним із найважливіших квір-режисерів сучасності. Його фільми "Закон бажання" (1987), "Погане виховання" (2004), "Біль та слава" (2019) просякнуті палкими особистими драмами, які зміцнюються експресивною кіномовою. Яскравим прикладом такого кіно є "Жінки на межі нервового зриву" 1988 року: комедія з елементами трилеру про любовний трикутник у колі друзів, насичена комічними діалогами, дивакуватими інтерʼєрами й всюдисущим для Альмодовара червоним кольором. Дійсно, настрій ранніх фільмів Альмодовара, як і герої його фільмів, ніби балансує на межі, і зокрема і за це його люблять. Однак, останніми роками його наративи дещо посерйознішали, гумор став стриманіше, а історії героїв прагнуть до все глибших рефлексій – такою і є "Сусідня кімната".
Героїні фільму абсолютно не справляють враження таких, хто перебуває у стані нервового зриву, навпаки — вони мають все для того, щоб віднайти спокій, прийнявши будь-яке рішення долі. Інгрід переживає деякий страх, але в цьому фільмі Альмодовар показує, що й такі переживання можуть бути завдяки відвертій розмові (та невеличкій кількості заспокійливого в зовсім критичних випадках). Інгрід і Марта — це серйозні самодостатні жінки, і їхня спільна зброя в боротьбі з інстинктивними страхами — це дружба, яка постійно будується. "Одна з речей, які створює фільм — це портрет самовизначення. Тієї, хто вирішує повністю взяти своє життя та свою смерть у свої власні руки" — говорить Тільда Свінтон про свою героїню на пресконференції.
В "Сусідній кімнаті" чимало чого відбулося "вперше". Джуліана Мур вперше працює з Педро Альмодоваром, але вже зʼявлялась в одному кадрі з Тільдою Свінтон. Востаннє вони працювали разом о 2001-му. Одні з найталановитіших акторок сучасності виконують свої драматичні ролі з великою чуттєвістю, наче ролі двох подруг Інгрід та Марти чекали на них всю карʼєру. Джуліанна Мур висловилася про це на пресконференції: "Ми дуже рідко бачимо розповіді про жіночу дружбу, а тим більше подруг старшого віку. Я не знаю, чи є у світі режисер окрім Педро, який би міг зняти такий фільм"
"Сусідня кімната", яка знята за книгою Сінгрід Нунез "Через що ти проходиш", була сценарно адаптована самим Альмодоваром і стала першим повнометражним англомовним фільмом іспанського режисера. Через інтерʼєри й одяг, який носять героїні, легко можна прочитати авторську кольорову палітру режисера, яка складається з червоного, синього й зеленого. Однак з цього пазла складається не рідна для режисера Іспанія, а скоріше картини Едварда Гоппера. Власне, одна з них висить в будинку, де перебувають героїні.
Якщо говорити про сюжетний компонент, то "Сусідня кімната" є винятково комфортним фільмом про термінальні захворювання. Ймовірно, справа в утопічності, через яку режисер представляє процес прийняття й розв'язання всіх проблем. Можливо, сам Альмодовар так намагається пропрацювати свої екзистенційні страхи, де смерть є чимось, що можна зустріти в розкішних інтерʼєрах, найкращій компанії і в чудовому вбрані. Зокрема, фільм важливий тому, що він трактує актуальні дилеми сучасного суспільства. Як от, власне, право на евтаназію: чи може термінально хвора людина самостійно вирішити завершити своє життя?
Власне, через свій фільм Альмодовар висловлює свою чітку позицію щодо цих непростих запитань. На пресконференції він сказав: "На мою думку, евтаназія має бути доступна в усьому світі". Здається, тільки Альмодовар може трактувати у кіно таку складну тему настільки красиво і чуттєво.