Vogue.ua згадує найкращі екранізації художньої літератури: від завжди актуальних "Розвіяних вітром" до легковажної "Їсти, молитися, кохати". Будь-який з цих фільмів можна переглядати і не раз: гарний настрій гарантований.
"Розвіяні вітром"
"Я подумаю про це завтра. Завтра буде інший день!" – фраза Скарлетт О'Гари, що демонструє її позитивне ставлення до життя і невичерпний оптимізм попри непросту долю, стала однією з найпопулярніших з ХХ століття. Її авторка – Маргарет Мітчелл, одна з найвидатніших письменниць США, яка за "Розвіяні вітром" отримала Пулітцерівську премію. Сам роман витримав понад 70 видань у США. Його переклали на 37 мов світу. 1939 року екранізацію зняв Віктор Флемінг: неймовірно романтична стрічка з Вів'єн Лі і Кларком Гейблом отримала вісім премій "Оскар".
"Пролітаючи над гніздом зозулі"
Кен Кізі – символ 1960-х років у літературі і мистецтві, яскравий представник покоління бітників, який увійшов в історію як автор роману "Пролітаючи над гніздом зозулі". Ідея роману спала йому на думку, коли Кізі працював нічним санітаром у військовому госпіталі і спілкувався з психічно хворими пацієнтами. При цьому письменник сам часто бував під дією галюциногенів. Саме тоді Кізі замислився, що, можливо, душевно хворі люди не завжди хворі в класичному сприйнятті, а радше дивляться на світ інакше, ніж "нормальна" більшість. Книжку надрукували 1962 року, а 1975-го Мілош Форман зняв однойменний фільм, який отримав п'ять премій "Оскар". Стрічку знімали в справжній психіатричній лікарні в Штатах, що зробило її максимально достовірною, а роль Рендла Макмерфі досі залишається ключовою в кар'єрі Джека Ніколсона.
"Бійцівський клуб"
Чак Паланік – один з найпопулярніших авторів покоління X, що виросли в 90-ті, майстер іронії і чорного гумору. Найвідоміший його роман – "Бійцівський клуб". Свій роман Паланік зухвало називав новим "Великим Гетсбі" – роздумами про нову соціальну модель поведінки для людей, зокрема, чоловіків – тільки через століття після того, що написав Фіцджеральд. Голлівуд зацікавився книжкою одразу після її виходу, незабаром права на екранізацію купив Девід Фінчер. Головні ролі в "Бійцівському клубі" зіграли Едвард Нортон і Бред Пітт. Перша реакція на нігілістський, зухвалий фільм, який висміює суспільство споживання, була неоднозначною, але зараз "Бійцівський клуб" безсумнівно є культовою стрічкою, яка вплинула на всіх, хто ріс у 1990-ті.
"Англійський пацієнт"
Канадський письменник Майкл Ондатже випустив свій роман 1992 року: зворушлива, поетична історія про англійського пацієнта, що перебуває на смертному ложі у спорожнілому італійському монастирі під час Другої світової війни, миттєво стала бестселером. 1992 року книжка отримала Букерівську премію – не лише за тонкий стиль, але і за талант автора зіштовхувати в одному контексті і часі різні долі і культури (його герої – угорець, канадець, американка). В романі відчутний і особистий досвід Ондатже: він жив в Англії, Канаді, а його предки – вихідці з Шрі-Ланки. Світову славу і книжці, і автору 1996 року принесла екранізація – однойменний фільм з Жульєт Бінош і Рефом Файнсом, який був номінований на 12 премій "Оскар" і 9 з них взяв.
"Спокута"
Ієн Мак'юен – важливе ім'я в англійській літературі ІІ половини ХХ століття: в його арсеналі і Букерівська премія, і Премія Сомерсета Моема, і визнання світу. Дія його найвідомішого роману "Спокута" починається 1935-го, продовжується під час війни, а епілог припадає на наш час, коли головну героїню, письменницю Брайоні, яка зруйнувала життя двох близьких їй людей своєю брехнею, вже 77 років. Книжка вийшла 2001 року, а 2007-го її екранізував Джо Райт, який віддав ключові ролі Кірі Найтлі і Сірші Ронан. Екранізація роману Ієна Мак’юена принесла команді два "Золоті глобуси" і сім номінацій на "Оскара", зокрема одну статуетку. На "Оскара" була номінована і художниця костюмів, а "Спокута" до сих пір вважається однією з найсильніших робіт Жаклін Дюрран. Героїня Найтлі, Сесілія, носить романтичний, але вже сучасний гардероб, який не може не змінюватися напередодні великих історичних подій: блузки та спідниці пастельних тонів, сукні-халати в смужку, ну і, звичайно, смарагдову шовкову сукню довжиною до підлоги на тонких бретелях, що відкриває лінію плечей; її послідовників – не полічити.
"Години"
Улюблені теми володаря Пулітцерівської премії, Майкла Каннінгема – розпад традиційної сім'ї, гомосексуальність і її прийняття в суспільстві, альтернативна культура і кризи, з якими стикаються представники умовно "богемної культури". 1998 року вийшов його найгучніший роман "Години". Його дія відбувається відразу в трьох вимірах: спочатку ми бачимо будні письменниці Вірджинії Вулф, далі рухаємося до Лос-Анджелеса 50-х, де живе нещасна домогосподарка Лора Браун, а ще пізніше – до Нью-Йорка часу письменника, де зустрічаємося з Клариссою Воган, а історії останніх двох персонажів переплетені з романом Вулф "Місіс Делловей". 2002 року "Години" екранізував талановитий британець Стівен Долдрі. Для головних ролей він запросив: Ніколь Кідман (Вірджинія Вулф), Джуліанну Мур (Лора Браун) і Меріл Стріп (вона грає Клариссу). Фільм отримав 9 номінацій на "Оскара", а статуетка дісталася Ніколь Кідман у номінації "Найкраща жіноча роль".
"Їсти, молитися, кохати"
Успіх книжки "Їсти, молитися, кохати" – в тому, що її авторка Елізабет Ґілберт знала, про що пише: вона розлучилася з чоловіком і помандрувала до Італії, Індії та Індонезії, щоб зрозуміти, що ж робити зі своїм життям. Потім Ґілберт написала слідами подорожі книжку – смішну, щиру, чесну. Глава "Їсти" присвячена Італії, "Молитися" – Індії, ну а кохання героїня знайшла на Балі. В екранізації Раяна Мерфі, яка вийшла 2010 року, роль письменниці Елізабет зіграла Джулія Робертс.