На Каннському фестивалі показали новий фільм французького режисера Артура Арарі. "Невідома" — це повільний артхаус, що переосмислює знайомий мейнстримному кіно сюжет про обмін тілами. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, чому цей найоригінальніший фільм конкурсу викликав бурхливу дискусію і як він по-новому розкриває акторський талант Леа Сейду.
Молодий хлопець Давід Ціммерман – талановитий, але невизнаний фотограф, який самотньо живе в Парижі. Він фотографує сучасні панорами міста й порівнює їх із кадрами минулого, зробленими в тих самих місцях; його світлини такі ж меланхолійні, як і він сам. Одного вечора друзі витягають його на вечірку, аби він трохи розвіявся, втім химерний маскарад зовсім не здається героєві веселим – радше тривожним і дискомфортним. Аж поки він не помічає загадкову дівчину в натовпі, яка, немов примара, з’являється в різних кутах танцмайданчика. Зачарований, він іде за нею в підвал клубу, де ці двоє незнайомців без жодного слова зливаються в короткому, але пристрасному статевому акті. Давід зникає, а камера залишається наодинці з незнайомкою. Повернувшись додому, вона засинає просто на підлозі, і на ранок починається справжній кошмар: Давід опиняється у своїй квартирі, але в тілі тієї загадкової незнайомки. Після панічних атак і хаотичних пошуків у Google він забирається із дзеркалом у ліжко. З подивом роздивляється своє красиве оголене жіноче тіло й усвідомлює, що це перетворення, схоже, незворотне.
Історія кіно знає чимало фільмів про обмін тілами, які свого часу регулярно показували на українських телеканалах. Наприклад, The Hot Chick (2002) – типовий приклад фантазійної комедії з невибагливою естетикою, що подарувала глядачам канонічні ролі популярних акторів і багато в чому сформувала образ голлівудського кіно початку нульових. Утім, такі стрічки навряд чи пропонували серйозне філософське осмислення самої ідеї раптового опинення в тілі іншої статі. Але що буде, якщо за цю концепцію візьметься талановитий європейський режисер, який перетворить її на розумний і реалістичний артхаусний фільм? Саме таким і є "Unknown" Артура Арарі, який уже закріпив за собою статус одного з найоригінальніших і найсуперечливіших фільмів цьогорічної едиції.
Артур Арарі в Каннах передусім відомий як співавтор сценарію до "Анатомії падіння" Жустін Тріє, яка здобула "Золоту пальмову гілку" у 2023 році. Уже з перших хвилин "Unknown" відчувається, що фільм виходить із серця обдарованого сценариста й шанувальника італійської класики. Арарі режисує цю історію у повільному ритмі, з неприхованими референсами до фільмів Мікеланджело Антоніоні, особливо до "Blow-Up" — шедевра психологічного трилера про фотографа. А на рівні сценарію історія подається через красномовні, лаконічні діалоги й мінімалізм дії всередині мізансцен. У сукупності це дарує "Unknown" статус вишуканого психологічного горору, бо що взагалі робити, прокинувшись у чужому тілі у цьому самотньому мегаполісі? Як до нього звикнути? Де тепер твій дім і як пережити тугу за батьками, які, очевидно, ніколи не повірять, що це справді ти? Давід у тілі героїні Леа Сейду вирушає на пошуки власниці цього тіла в надії знайти в ній самого себе. Зустрівшись під зливою посеред вулиці віч-на-віч зі своїм переляканим обличчям, він розуміє, що всередині його тіла — взагалі інша дівчина. Стає очевидно, що цей ланцюг раптових обмінів тілами настільки заплутаний, масштабний і, здається, незворотний, що їм обом залишається лише триматися поруч, звикаючи до нової фізіології, яку зовсім не хочеться приймати.
На Леа Сейду в основному конкурсі цьогоріч ми дивимося вже вдруге. Окрім фільму Арарі, акторка також вразила головною роллю у стрічці "Gentle Monster" австрійської режисерки Марі Кройцер, де також працює зі складним матеріалом. У цьому фільмі вона грає музикантку й матір у молодій родині, яка раптово стикається зі звинуваченнями проти свого коханого чоловіка, який роками таємно зберігав і поширював порнографічний контент із неповнолітніми. Дивлячись на цю надривну драму, побудовану на океані сліз і виснаженні від душевного болю, а також на її роль у фільмі Арарі, який не меншою мірою тримається на близьких планах її переляканого обличчя, важко не замислитися над кар’єрою акторки ретроспективно. Сьогодні вона відома як одна з найзатребуваніших акторок сучасності, але початок її карʼєри був непростим. Її проривом вважають роль у "Blue Is the Warmest Colour" — лесбійській драмі з надзвичайно відвертими інтимними сценами, яка запам’яталася не лише успіхом, а й брудними скандалами навколо неетичного виробництва. Цей досвід залишив глибокий психологічний слід як на самій Сейду, так і на Адель Екзаркопулос, що виконала там головну роль. Тим більше вражає, що обидві акторки не зламалися під тиском цього досвіду й зуміли відійти від суто сексуалізованих образів, здобувши довіру талановитих режисерів насамперед завдяки своєму драматичному таланту.
"Я дозволила собі зайти так далеко, як ніколи раніше. Можу сказати, що за 20 років акторської кар’єри я вперше відчула себе повноцінною, опинилася саме на своєму місці. Уперше я усвідомила — не хочу звучати претензійно — що маю талант", — прокоментувала Леа Сейду перед світовою прем’єрою фільму. Для акторки такого масштабу подібні слова звучали обнадійливо, а втім навіть на тлі своєї насиченої кар’єри Сейду подарувала один із найсильніших перформансів. Вона грає розгубленого й наляканого чоловіка з винятковою тендітністю, передаючи мовою тіла фізичний дискомфорт, що межує з цікавістю, а також смуток, відчай і той тваринний екзистенційний страх перед незворотністю та невідомим, винесеним у назву фільму.
Зараз на Круазетті фільм Арарі зазнає навали критики в негативних рецензіях, значна частина яких спрямована на нібито зневажливу репрезентацію трансгендерного досвіду. Хоча прочитання квір-драми й лежить на поверхні фільму, водночас він настільки абстрактний і елегантний у своїх мотивах, що його свідомий відхід від усталених норм квір-кіно лише додає йому глибини, в чому він також схожий на фільм "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма". Ба більше, в основному конкурсі переважна кількість стрічок обережничає з тривіальними жанровими патернами, відроджуючи застарілі наративи під соусом вишуканої візуальної форми. Особливо це стосується таких фільмів, як "Paper Tiger" Джеймса Ґрея чи "Moulin" Ласло Немеша. Тож на цьому тлі "Unknown", що поєднує вродливу аудіовізуальну форму з по-справжньому незвичним, складним сюжетом і ще й по-новому розкриває талант Леа Сейду, відчувається як ковток свіжого повітря.