На Netflix відбулась прем'єра стрічки "На Західному фронті без змін" – блискучого і водночас страшного антивоєнного маніфесту. Складно знайти більш актуальний час зняти таке кіно, ніж зараз.
"Ця книга – не викриття і не сповідь. Це лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів".
Це – рядки з передмови до роману "На Західному фронті без змін" Еріха Марії Ремарка, написані та опубліковані в 1929 році і жахливо актуальні сьогодні. Війна була частиною життя Ремарка – сам письменник служив на Західному фронті в Першій світовій війні, був поранений. В історії літератури у Ремарка унікальна роль: він був тим автором, якому вдалося просто й водночас глибоко описати, про що насправді говорять і думають в окопах звичайні солдати. Страх, біль, розпач, несправедливість – війна постає в текстах Ремарка не чимось героїчним, а чимось таким, що спричиняє дуже багато болю. Тому, мабуть, ще багато поколінь читачів звертатимуться до його текстів і рефлексуватимуть над ними.
Герої роману Ремарка – юні хлопці, Пауль Боймер та його друзі, які потрапили на фронт майже дітьми, їм ледве виповнилось 18. У 1917 році вони їдуть на фронт натхненими, з палаючими очима, вигукуючи пропагандистські гасла "На Париж!". Але вже дуже скоро дізнаються, що війна – це насправді дуже страшно. Ремарк розповідає про воєнні будні Пауля та його друзів, про бойові дії на Західному фронті, про те, з чого, окрім війни, складається власне життя на фронті, а також про короткі поїздки додому – і стає зрозуміло, що наші герої – це те саме "втрачене покоління", яке вже не лише ніколи не зможе жити нормальним життям, але й не зможе навіть "вписатися" у нього.
Сьогодні це може здаватись дивним, але шлях роману до свого читача не був простим: видавці побоювались публікувати його, очікуючи, що запиту на роман про Першу світову не буде. Ба більше, в газеті, де "На Західному фронті без змін" опублікували вперше ще у 1928 році, Ремарка змусили пообіцяти: він відпрацює у них безкоштовно журналістом, якщо роман провалиться. Але "На Західному фронті без змін" очікував неймовірний успіх – ще до офіційної публікації у 1929 році видавництво отримало десятки тисяч передзамовлень, одразу ж після виходу роман переклали 20-ма мовами.
Екранізація німецького режисера Едварда Бергера, що вийшла на Netflix – третя за останні 90 років: перша, зроблена режисером Льюїсом Малстоуном, вийшла в 1930 році і отримала одразу два "Оскари", друга – в 1970-му, і ось, в 2022-му, настав час сучасної версії. Бергер – добре відомий кіноманам режисер: у його доробку серіал "Патрік Мелроуз" з Бенедиктом Камбербетчем у головній ролі, "Ваша честь" з Брайном Керстоном та стрічка "Джек" (2014), що була номінована на "Оскар".
Робота над стрічкою розпочалась приблизно два роки тому. В інтерв’ю AV Club Бергер каже, що для нього було принциповим, щоб це був німецький фільм про війну та німецький погляд на війну, адже попередні екранізації були зняті американцями. Це дуже важлива думка – адже тільки сьогоднішня Німеччина може показати світові зовсім інший погляд на війну, а саме погляд країни, що відчуває сором та провину.
"Я виріс, побачивши багато американських та британських фільмів про війну, – каже режисер в інтерв’ю AV Club. – І ці історії завжди дуже різні, тому що це завжди "подорож героя". Як американець, ви можете розповісти про подорож героя. Ви можете розповісти історію, яка має певну гордість у кінці, яка має відчуття того, що щось було досягнуто та зроблено щось почесне. Позаяк Америка звільнила Європу від фашизму, а Британія зазнала нападу, їй довелося захищатися. Це породжує покоління кінематографістів, які знімають свої фільми. Німеччині нема чим пишатися у цій частині історії. Є почуття сорому, провини, жаху, відповідальності перед історією. Я успадкував це. Це в моїй ДНК. І ця ДНК вплине на кожне моє творче рішення. Наш фільм – це інша перспектива".
Відмінність перспективи відчувається з перших кадрів – це фільм не про героїзм чи відвагу, мужність чи самовідданість заради великої мети. Ні, це стрічка про те, що війна – жахлива річ: криваві рани, крики болю та стогін, фізичний страх та розпач, а ще – голод і холод. Режисер приділяє велику увагу переданню фізичного стану своїх героїв. У стрічці є дві сцени, в яких Пауль Боймер та його друг Качинський, перебуваючи на окупованій німцями території Франції, крадуть гусака у місцевих селян. Це знято яскраво, навіть з гумором та драйвом, – але що ми бачимо за цією яскравою художньою формою? Солдатів, які хочуть їсти і готові вмерти за кусок м'яса.
Найважливіші сцени фільму – це крупні кадри. В цій екранізації небагато епічних бойових сцен, проте багато кадрів, де ми можемо спостерігати за емоціями героїв. Цей прийом, зі слів режисера, допоміг йому наблизити героїв стрічки до глядача. "Одне з моїх найбільших спонукань зняти цей фільм — це дати глядачам фізичний, інтуїційний досвід. Вони виходять із кінотеатру виснаженими. Ніби вони там були – на війні. І ви можете отримати це, лише поставивши їх на місце головного героя".
Пауля Боймера грає 27-річний австрійский дебютант Фелікс Каммерер, очевидний успіх кастингу цього фільму. Три роки тому, коли розпочалась робота над екранізацією, Каммерер був не набагато старшим за свого героя Пауля – романтика, який хоче служити своїй країні, та натомість потрапляє в справжнє пекло війни, де його генерала цікавлять лише завойовані території, але точно не люди. Каммерер насамперед театральний актор, тож крупні емоційні кадри вдаються йому блискуче. Власне, його обличчя і стало тією причиною, чому режисер вибрав його на роль Пауля. Бергер розповів, що коли вперше побачив Каммерера, був вражений його обличчям: "таким старомодним і таким класичним, таким чистим і таким невинним".
Сцени з фронту змінюються сценами з німецькою верхівкою. Це два основні персонажі – Матіас Ерцбергер (Даніель Брюль), який очолював німецьку комісію з перемир’я, та німецький генерал Фрідріхс, який був проти перемовин. Перемовини між Німеччиною і Францією відбуваються у потязі у Комп’єнському лісі. І поки вони тривають – Франція дає Німеччині 72 години, щоб підписати згоду, Фрідріхс, який виступає проти перемовин, наказує атакувати. У бою гине найближчий друг Пауля Альберт Кроп. Герої гинуть – поки верхівка домовляється.
11 листопада делегація Ерцбергера підписує перемир'я, яке має набути чинності об 11 ранку. Але амбітний Фрідріхс хоче закінчити війну перемогою Німеччини і наказує розпочати атаку о 10:45. Герої йдуть в останній бій, наче на ешафот – у розпачі та безсиллі.
Чи буде складніше дивитись цей фільм українцям, які переживають війну не опосередковано, як автори цього фільму, через екрани телебачення або перші шпальти газет, а наживо, потерпаючи від щоденних обстрілів та живучи без світла й води через ракетні обстріли українських енергосистем просто в центрі Європи у 2022 році? Вочевидь, так. Підтверджують це і автори фільму, хоча кажуть: "ми не хотіли коментувати (повномасштабну) війну в Україні, тому що тоді ми про неї не знали".
"Я впевнений, – додає режисер у коментарі для Collider, – що війна набагато безпосередніша і жахливіша для людей, які в ній власне беруть участь. І я думаю, що, на жаль, таке кіно завжди актуальне. Навіть зараз ми маємо дуже прикру, своєчасну актуальність щодо України, яку ми не могли передбачити. Але у світі була війна 10 років тому, і ми її матимемо знову через 10 років, на жаль, так що ця тема ніколи не старіє..."