Александр Макквін, якого ми не знали: в український прокат виходить документальний фільм "Макквін".
"Багато хто говорить: "Я відкрив Александра Макквіна". Це не правда. Макквін відкрив себе сам" – голос за кадром вимовляє цю фразу безапеляційно, наче вирок. На цій однозначності побудований весь фільм: Александр Макквін завжди знав, що робив, яким би беззахисним і втраченим не здавався в певні моменти свого життя.
Ще на етапі задуму режисер Ян Бонот і сценарист Пітер Еттедгі зіткнулися з категоричною відмовою від співпраці з боку сім'ї дизайнера та Будинку Alexander McQueen, тому роботу над фільмом команда почала, не маючи доступу до архівів.
Пізніше назустріч все-таки пішов Себастьян Понс, особистий помічник Макквіна, – він відкрив режисерові доступ до домашніх архівів дизайнера. Завдяки цьому у фільмі є безцінні кадри – наприклад, на початку стрічки великий 17-річний Макквін сором'язливо говорить: "Скільки себе пам'ятаю, в школі я завжди малював сукні". Потім мати дизайнера, Джойс Макквін, розповідає, як побачила в новинах, що в майстерні на Севіл-Роу потрібні кравці, – і, згадавши, що Александр у школі любив малювати, відправила сина на співбесіду.
Фільм в деталях охоплює період з кінця 80-х, коли Макквін вступив до коледжу Central Saint Martins, до середини 2000-х, коли дизайнер уже керував власним брендом. У центрі – Макквін-дизайнер, але багато тут і Макквіна-людини – звичайного хлопця, який запоєм слухав Шинейд О'Коннор і обожнював своїх собак.
В українському прокаті з 1 листопада.