Поділитися

Українське весілля Софії Панич у Лондоні

"Після повномасштабного вторгнення ми ухвалили рішення про традиційний український обряд. Для мене було важливо вшанувати коріння своєї родини та якнайповніше відзначити своє українство", — каже н'ю-йорківка з українським корінням Софія Панич, чиє весілля відбулося в Лондоні у листопаді минулого року. Контрибуторка Allure, VOGUE, Air Mail Look, beauty-консультантка (серед її клієнтів Pat McGrath Labs) і спікерка Vogue Ukraine Conference, відсвяткувала весілля в українському стилі в Лондоні.

Реклама.

Про нас

Мене звати Софія Панич, мені 38 років, я з Нью-Йорка. Мої пращури родом із Західної України: баба з села Комарники, а дід із містечка Городок Львіської області. Нацисти забрали їх ще підлітками на примусові роботи до Німеччини. Коли закінчилася війна, вони знайшли притулок у Великобританії, де народився мій батько. Потім переїхали до Сполучених Штатів, де народилася я.

Мого чоловіка звати Хронберг Регнвальдссон, йому 34 роки, він з Ісландії, як і вся його родина. Ми познайомилися, коли я була у відпустці в Ісландії з подругою Емілією у 2017 році. В останню ніч у Рейк'явіку ми зустріли Хронберга в пабі. Він звернувся до нас ісландською (це було кумедно — адже ми геть не скидалися на ісландок).

Відтоді ми підтримували зв’язок, а через кілька місяців зустрілися в Парижі: я приїхала на "кутюрний" Тиждень моди, а він гостював у брата. Все було романтично і невимушено: ми пили вино на березі Сени, а потім забронювали квитки на вихідні в Барселону. Так і почали зустрічатися.

Про традиції

В Америці та Канаді для нас, людей з українським корінням, завжди було дуже важливо шанувати свої традиції в день весілля. Це спосіб триматися свого коріння і зберігати традиції, які передаються з покоління в покоління.

У багатьох американських українців, таких як я, бабусі та дідусі були змушені покинути Україну під час або після Другої світової та не змогли повернутися додому. Вони пишалися тим, що вони українці, і хотіли зберегти свою культуру, навіть якщо жили в іншому місці. Це був особистий акт опору і самозбереження. Вони передавали свої традиції та звичаї своїм дітям, а ті — нам, своїм онукам. Але, звісно, з часом традиції та звичаї починають змінюватися та зливатися з американською (або канадською чи британською) культурою і, мабуть, сильно відрізняються від тих, що живі в Україні. Проте традиції завжди відкривали щось унікальне та несподіване американським гостям, які ніколи раніше не бачили подібного.

Маючи українських пращурів, я розуміла, наскільки важливо і цінно мати родинні традиції та ритуали, що допомагають тримати цей зв’язок з країною та людьми, які так важко боролися за свободу. Свободу вільно розмовляти своєю мовою, вільно володіти своєю землею, вільно співати свої пісні, писати свої вірші, керувати своєю власною країною. Тому я завжди знала, що хочу привнести у своє весілля український дух.

Після повномасштабного вторгнення ми вирішили влаштувати традиційний український весільний обряд. Мені було важливо вшанувати спадщину своєї родини та якнайповніше відзначити своє українство. Я хотіла, щоб мої не-українські друзі відчули красу української культури та мови просто зараз, в момент, коли Україну намагаються знищити.

Про концепцію весілля

Ми з Хронбергом планували весілля разом, вигадуючи способи поєднати мою українську спадщину та його ісландську культуру, а також відзначити наше життя тут, у Лондоні. Ми хотіли, щоб весь день був дуже світлим, інтимним і невимушеним, але також піднесеним, що ми зробили завдяки квітам, декору і сервіруванню. Наша чудова британська організаторка весіль Джозефін О’Брайен допомогла знайти флориста та графічного дизайнера.

Про місце для святкування

Я українка-католичка, тож мені було легко вибрати церкву, — в Лондоні така лише одна: Український католицький собор Пресвятої Родини, який розташований в Сохо. Спочатку це не була українська церква. Починався вона як англіканська, яку згодом переобладнали на українську, — унікальна історія.

Ми хотіли, щоб усі святкування проводилися в північному Лондоні, де ми живемо, тому знайшли великий паб, де проводиться багато весіль. Ніколи не уявляла, що моє весілля станеться в пабі, але насправді це дуже поширене у Великій Британії. На додачу місце було чарівне — два рівні, затишна зона відпочинку з диванами та кріслами та великий антикварний бар.

Про весілля

У нас було 120 гостей — члени родини та друзі звідусіль. Це, можливо, трохи більше, ніж середньостатистичне весілля у Великій Британії, але зрештою це була оптимальна кількість гостей, оскільки ми дійсно хотіли відсвяткувати з усіма нашими близькими людьми.

До нас прилетіло багато гостей зі США, зокрема багато американців українського походження, з якими я виросла. Друзі та сім’я Хронберга приїхали з Ісландії, Норвегії та Данії. Також були всі наші лондонські друзі, серед яких — і українці, які зараз живуть тут, зокрема моя подруга, стилістка Євгенія Скварська та українська модна журналістка Оленка Мартинюк.

Про вбрання

На диво, мені було дуже важко знайти вбрання. З того, що я приміряла, мені нічого не личило. По-перше, через маленький зріст, по-друге, через те, що я не створена для конвенційних суконь. Мій перший образ — блейзер і спідниця Halfpenny London — це буквально картинка з Pinterest 10-річної давнини. Коли я гортала свій Pinterest у пошуках ідей і побачила його, то одразу забронювала примірку в бутіку Halfpenny у Північному Лондоні. Бренду довелося порпатися в архівах, адже я обрала доволі старі моделі. Вбрання було незвичним, але мені подобалося, що воно мало розкішний, але одночасно не надто екстравагантний для пабу вигляд.

Halfpenny London — не український бренд, але я була дуже рада дізнатися, що швачка, яка працює над моєю сукнею, — українка, що живе в Лондоні (привіт, Любо!), — вона роками працювала в Halfpenny London. До образу за допомогою Євгенії Скварської я вибрала бордові атласні туфлі № 21 та сережки з перлами і золотом Kolomatska, які придбала в бутику українських дизайнерів I Am Volya тут, у Лондоні. Фата була виготовлена в Україні, а хустка, яку я вдягла під час церемонії, належала моїй бабусі.

Для вечірки я переодягнулася в іншу сукню. Я хотіла, щоб це вбрання було від українського дизайнера — і через інстаграм закохалася в сукню J’amemme Camellia Dress. Вона водночас проста та 'too much': хоч квітка і супервелика, але крій та тканина дуже графічні й чисті.

Щойно я змінила вбрання, то був справжній вау-момент. Люди ніколи не бачили нічого подібного, але всім подобалося. Щоразу, як хтось казав: "Яка гарна сукня!", я відповідала: "Дякую! Вона українська!"

Про дрескод та деталі

Відправною точкою декору стали червоні, чорні та білі рушники, які ми використовували під час весільної церемонії, а також клали під коровай (їх привезли з Україні друзі, що були на весіллі). Ці кольори визначили решту декору — і навіть вибір напоїв.

Що стосується квітів, я хотів щось осіннє, але без типових помаранчевих кольорів, які нагадували б про американський День подяки. Натомість мене надихнула насичена червоно-чорна вишивка рушників, тому всі квіти були темно-червоні та темно-фіолетові.

На додачу ми обрали чорні свічки з золотими свічниками та темно-червоні серветки.

На аперитив ми подавали "Палому" (коктейль на основі текіли помаранчево-рожевого кольору) і рожеве просекко, а також пиво та вино. Рожеві напої чудово римувалися з квітами.

У нас був стіл із фотографіями наших батьків, бабусь і дідусів, і це було так щемко, – мої бабуся й дідусь померли, як і в Хронберга.

Коктейльні серветки та декор також не були простими. За основу ми взяли мамин малюнок леопарда з плямками-серцями.

Вона намалювала цю листівку татові до Дня святого Валентина — ще до мого народження. Скільки себе пам'ятаю, вона висіла на стіні в будинку мого дитинства. Графічний дизайнер взяв її за основу і створив "логотип" для весілля.

Beauty Special

Весілля не обійшлось без ароматної складової. Я обрала дифузори Cire Trudon Cyrnos — обожнюю цей аромат, який відкрила для себе в паризькому готелі, і завжди мріяла, щоб він був у мене на весіллі. У ванній горіли свічки Floral Street і стояли засоби для волосся Hair by Sam McKnight. Як редакторці краси, мені було дуже важливо, щоб до послуг наших гостей було укомплектовані дивовижними засобами ванни.

Мені пощастило з beauty-експертами. Мій друг, зірковий візажист Вінсент Окендо, зробив мені макіяж.

За зачіску відповідала Валері Бенавідес, перша помічниця Сема МакНайта.

Я знаю Сема багато років, і він люб’язно дозволив нам підготуватися в його студії в Лондоні.

Там дивовижно — навколо перуки для Chanel і Леді Гага, виставлені по всій студії. Плюс чудове освітлення.

Про сюрпризи

Наше весілля було сповнене сюрпризів для гостей. Багато з них ніколи не були в українській церкві, не кажучи вже про українське вінчання, тому були вражені красою богослужіння, хору та всіх деталей, від рушників до вінків і прекрасного квартету, який співав під час церемонії. Для всіх, хто не живе у Великобританії, весілля в пабі було в диковинку. Всі були в захваті.

Про музику

Музику ми з Хронбергом вибирали разом. Одного вечора ми влаштувалися на дивані з пляшкою вина і склали всі наші списки пісень. У нас був окремий плейлист для аперитиву з коктейлями (Адель та "Один в каное", Stromae та DOBRYVA), окремий — для вечері, а ще один — для вечірки з танцями.

Вони були дуже еклектичні! Ми ставили всі американські поп-гіти, з якими росли в 2000-х, а також британських виконавців (і, звичайно, Spice Girls), ісландські та українські пісні. Ми з Хронбергом любимо музику різних культур. Одна з улюблених артисток Хронберга — Alyona Alyona.

У нашому плейлисті за вечерею панувала душевна фанкова атмосфера: так, у Khruangbin я закохалася, коли почула їхню музику на шоу Dior Resort, El Michels Affair і Gizmo Varillas. Для танців ми обирали музику так, щоб люди танцювали і співали всю ніч: від Black Eyed Peas і Lady Gaga, Go_A і Mad Heads, Basshunter і O-Zone, Queen і Kelly Clarkson до традиційних українських польок, записаних українсько-американськими весільними гуртами (так, вони існують!).

Ми завершили вечір відомою ісландською піснею під назвою Coming Home, Empire State of Mind Аліші Кіз і Jay-Z (Нью-Йорк в моєму серці назавжди) та ABBA Gimme Gimme.

Про танці

В іншому житті, поза модою та красою, я була танцівницею. У Нью-Йорку я виросла, навчаючись балету та українського народного танцю, мріяла бути професійною балериною.

Після травми в середній школі мені довелося повісити пуанти на цвях, але я продовжувала займатися українським народним танцем у професійному гурті "Сизокрили" в Нью-Йорку. Я виступала з ними в США та Канаді протягом 20 років, багато гостей на весіллі були саме з "Сизокрилих". Дехто з гостей танцюють в українському гурті в Британії "Поділля" (з ними я також виступала свого часу).

На українсько-американських весіллях і забавах існує традиція "коломайка", яка походить невідомо звідки — можливо, з Канади. Усі стають у велике коло, і кожен виходить у центр, щоб продемонструвати свої таланти (більшість дітей діаспори пройшли принаймні кілька років уроків українських танців).

А оскільки ми з багатьма гостями танцювали колись разом, то можемо виконувати фрагменти хореографічних номерів: "Гопак" і "Привіт", "Аркан", "Березнянка", "Волинянка", "Гуцулка". Дуже весело, але дуже виснажливо — нам уже не по 25!

Про коровай

Коровай нам робила українка Лідія Костенко, яка живе в Лондоні. У Facebook є кілька груп для українців, які живуть у Сполученому Королівстві, в одній з таких під назвою "Кондитери UA в UK" я і знайшла Лідію. Мені хотілося, щоб коровай мав дуже традиційний вигляд, з плетіннями і голубами. Наш коровай вийшов не тільки красивим, але ще й смачним!

Про зворушливі моменти

Коли ми йшли до вівтаря, грав чудовий квартет. Вони співали неймовірно – до сліз.

Уперше побачивши всіх наших друзів і рідних разом – і в церкві, і на вечірці, – я відчула, як серце переповнює любов.

Усі промови були щирими й зворушливими, ми без кінця плакали й сміялися. Наш ведучий, професійний комік і давній друг Джоно, розсмішив усіх так, що в мене аж обличчя заболіло.

Наші ікони для церковного обряду. Їх вишила вручну мама моєї подруги, яка живе в Чернівцях. Коли я приїхала в Україну на щорічну конференцію Vogue, ми зупинилися в неї вдома, і вона подарувала мені ікони на весілля. Ми поставили їх у рамки, і я привезла їх до Лондона, якраз до весілля.