Без обмежень: паралімпійська чемпіонка Анастасія Москаленко

Анастасія на вигляд як зірка фільмів італійського неореалізму: величезні очі, темне кучеряве волосся, пухкі губи. Каже, зовнішність їй дісталася від бабусі з материного боку. Батьки ж передали любов до спорту: батько захоплювався паверліфтингом, мама постійно мотивувала пробувати різні види навантажень, від плавання до фітнесу.

З майбутнім тренером Настя познайомилася в залі, куди ходила з батьком. Тренер побачив потенціал майже відразу — і запропонував дівчині спробувати себе в штовханні ядра. Їй було 16, коли на чемпіонаті світу з паралімпійської легкої атлетики в Лондоні вона здобула свою першу бронзу.

З Токіо Настя привезла дві медалі: золоту — за штовхання ядра, срібну — за метання булави. З ядром встановила новий світовий рекорд — 7,61 метра; з булавою, яка вже двічі приносила їй перемогу на чемпіонатах Європи, вийшла на особистий рекорд — 24,73 м. Попри всі ці гучні досягнення вона скромна: каже, що бачила, чим може обернутися марнославство й бажання людей виставляти успіхи напоказ. "Ніби це щось надприродне", — каже вона.

Поки Настю готують до знімання, я пропоную їй цукерки. Вона відмовляється: каже, з тренером вирішили худнути. Тут ніяких body issues, тільки практичні міркування: тренерові, Руслану Максимову, який тренує Настю з дружиною Мариною, важко переносити крісло. Робити це доводиться часто: перельоти, збори, змагання. Банально посадити Настю в машину (а Максимов привіз підопічну з Дніпра сам, на автомобілі) — і то праця.

Настя каже, що головна проблема тих, хто пересувається на візку, — навіть не пандуси, а дороги. "Ями, камені, ніякого комфорту пересування. Кожна ямка — небезпека: передні колеса застряють, і ризикуєш просто вивалитися". Так уже було: мама везла крісло з Настею, у якої на руках сиділа п’ятирічна молодша сестра, і не помітила ямки на дорозі — обидві дівчинки випали. Добре, що обійшлося без травм.