Стрибунка в висоту Ярослава Магучіх виборола найвищу нагороду на чемпіонаті світу з легкої атлетики в Будапешті. Її наступна мета — золото на літній Олімпіаді-2024 в Парижі

На старті Магучіх розганяється, як Ferrari, за мить робить пружний стрибок, перевертається в повітрі на 180 градусів і пролітає над планкою в неймовірному фосбері-флопі. У ці секунди стадіон завмирає, чутно лише роботу фотокамер. Приземлення. Трибуна видихає. Ярослава стрибає вдруге, але вже від радості: золото знову її.

Стежити за кар’єрою Магучіх — насолода. Показувати результат вона почала одразу й систематично (до цього були пошуки себе в карате, бігу з бар’єрами та стрибках у довжину). У 14 років стрибала 1,8 метра і вже за рік покращила результат на 12 сантиметрів. У 17 впевнено подолала відмітку два метри — важлива психологічна висота в кар’єрі стрибуна. У 2019-му встановила свій перший світовий рекорд серед юніорів — 2,04 метра на відкритому стадіоні, а два роки тому покращила його, подолавши 2,06 метра в приміщенні. Відтоді у спортсменки почалася доросла міжнародна кар’єра.

З Ярославою Магучіх ми зустрічаємось напередодні її 22-річчя, між двома перемогами — на чемпіонаті світу в Будапешті, де спортсменка захистила титул чинної чемпіонки, та у фіналі Діамантової ліги в американському Юджині, в якому вона встановить рекорд сезону (2,03 метра). Магучіх підключається на онлайн-інтерв’ю хвилина у хвилину та з усмішкою вітається зі своєї брюссельської квартири. З екрана на мене дивиться дівчина фантастичної вроди, довірлива та відкрита, без краплі макіяжу, з напівпрозорими каблучками на довгих тонких пальцях, якими перебирає намистини браслета.

Рухатися до мети крок за кроком, впевнено та без метушні, аналізувати найменші деталі, — коник зосередженої та врівноваженої Магучіх. "У мене є спортивний щоденник, –— розповідає вона про свій підхід до тренувань. — Записую туди результати, пульс і відчуття. Це допомагає відстежувати прогрес та розуміти, що і як для мене краще працює".

У чому її секрет, окрім дисципліни та щоденної роботи? "Я завжди була впевнена, що спорт — це моє, — без вагань відповідає Ярослава. — Школяркою, коли тільки тренувалась і не мала нагород, мені було важко пояснити вчителям, чому я пропускаю заняття: спортивні збори сприймалися ними як хобі. Але я знала, що це не так і що сперечатися зараз немає сенсу. Коли в мене все вийде — пересуди самі минуть. Я найперше змагаюся сама із собою, прагну перевершити себе, бо знаю, що саме маленькі щоденні успіхи наближають до великої мрії".

Час із лютого 2022-го дівчина називає одним із найважчих у житті. Велика війна застала її одну, вдома у Дніпрі, а потім були переїзди — Сербія, Німеччина. Із цього року українська збірна з легкої атлетики тренується в Бельгії. "Спортсмени звикли жити на валізах та переміщуватися з країни в країну, але ніколи це не було так складно — я завжди мала квиток назад і знала, що за тиждень-два буду вдома. Після багатьох місяців за кордоном він нарешті є, і мені від цього спокійно".

Спорт допомагає триматися. Готуючись до змагань, Магучіх тренується двічі на день — по 1,5–2 години зранку та ввечері. Але і після завершення сезону продовжує заняття. Коли немає сил і бажання вставати з ліжка, робить розминку — і настрій покращується. Ввечері розслабитись і швидше заснути вдається завдяки стретчингу. Музика та читання — ще один спосіб відволіктись: "В українських музикантів зараз так багато гарних пісень під різний настрій, тому вони завжди в моєму топі: останній альбом Макса Барських я заслухала, — каже вона. — Обожнюю історії про кохання, а щоб краще зрозуміти, як влаштований світ, вибираю нон-фікшн". Її останні придбання — "Тисяча пам’ятних поцілунків" Тіллі Коул та "Netflix і культура інновацій" Ерін Маєр та Ріда Гастінгса. Їй знадобився час, аби навчитися читати новини, а потім, як раніше, виходити у стрибковий сектор і показувати результат: "Лють, сум, розпач, — усі ці емоції й досі вирують. Я не змогла їх позбутись, але навчилась із ними жити й робити щось для себе".

Ярослава любить змагатися на публіці: "Я кайфую від атмосфери стадіону, коли збираються глядачі, які прийшли подивитися твій виступ, коли всі на одній хвилі, — це підносить. На перших змаганнях я нервувала, але згодом навчилася опановувати хвилювання. Зрештою, тут треба повторити те, що ти робив мільйони разів на тренуванні. Але трапляються випадки, коли розумієш: ось момент, до якого ти ріс психологічно, і саме зараз треба вигравати. Поїздка на чемпіонат світу з легкої атлетики була особливою — і для моєї країни, яка переживає важкі часи, і для мене особисто. Я відчула, що прийшла та мить, коли я маю брати золото", — зізнається спортсменка.

До сьогодні золото на чемпіонаті світу World Athletics Україна здобула лише раз. Ще до народження Ярослави, 24 роки тому, найвищу нагороду у 1999-му країні принесла миколаївка Інга Бабакова. Тоді, у Севільї, де проходили змагання, до перемоги українки не були готові — організатори довго шукали запис національного гімну, щоб провести церемонію нагородження. Цьогоріч нічого шукати не довелося: стараннями Магучіх, яка стрибнула 2,01 метри, над стадіоном Будапешта замайорів синьо-жовтий прапор і пролунав українській гімн — все, як і мріяла Ярослава, коли їхала на чемпіонат.

Злетів без падінь не буває. Омріяне золото на чемпіонаті світу випурхувало з її рук двічі: з поїздок у катарську Доху у 2019 році та до американського Юджина, двома роками пізніше, вона привозила срібло. Питаю, як це, поступатися місцем суперниці? "Коли я дитиною стрибала і програвала, для мене це була трагедія, — відповідає Ярослава. — Згодом я навчилася робити висновки — десь недопрацювала, або психологічний стан був недостатньо стійким. У буденному житті вигорання не завжди так помітно, а спорт чітко підсвічує слабкі місця. Сьогодні я ставлюся до поразок як до цінного досвіду і внеску в майбутні перемоги. І все одно мене це засмучує".

Справжнє випробування на міцність юна спортсменка пройшла на Олімпійських іграх 2021 року в Токіо. Гостра реакція українців на спільне фото Магучіх з російською легкоатлеткою переписала правила поведінки українських спортсменів на міжнародній арені та нагадала, що спорт не може бути поза політикою. Ярослава і досі не навчилася про це говорити, бо її щира мова — це спорт: "Я поважаю думку українців і розумію, що ця історія — тепер частина мене, і деякі люди будуть брати її близько до серця. Я багато працюю, представляю нашу країну на міжнародній арені, перемагаю, щоб майорів наш прапор, ніколи не нехтую можливістю вийти до іноземної преси й нагадати їм про війну в Україні. Думаю, сьогодні я роблю все правильно".

Перемогу на чемпіонаті світу Ярослава називає найщасливішою миттю життя. Але є ще дві спортивні мрії, до яких вона прямує. Перша з них зафіксована в плані на наступний рік — привезти додому золото з Олімпійських ігор, які розпочнуться в липні у Парижі; а друга — мета на всю кар’єру: встановити новий світовий рекорд (з 1987 року він належить болгарській легкоатлетці Стефці Костадиновій, яка стрибнула на 2,09 метра). Від заповітної висоти Магучіх відділяють 4 сантиметри (зараз її рекорд – 2,06 метра). "Коли долаєш два метри, підняття планки на кожен сантиметр дуже сильно відчувається і важко дається, — пояснює вона. — Але немає меж досконалості — на тренуваннях відпрацьовуємо кожну деталь".

У 22 роки за кількістю здійснених стрибків угору понад два метри спортсменка входить у десятку найкращих легкоатлеток усіх часів. І це лише початок. "Усе можливо. Крок за кроком", — спокійно та зважено підтверджує Ярослава.

Осіннє число Vogue Ukraine Edition виходить друком 24 жовтня та доступне для передзамовлення на shop.vogue.ua вже сьогодні.

Фото: Alexander Saladrigas
Стиль: Haidee Findlay-Levin
Текст: Анна Золотарьова

Зачіски: Junya Nakashima @Streeters
Макіяж: Marco Castro
Продакшен: Deal Revolucion
Сет-дизайн: Taja Feistner
Асистентка стилістки: Michelle Tennant