На науковому фронті: інтерв’ю з науковицею Катериною Терлецькою

Докторка фізико-математичних наук, завідувачка лабораторії математичних наук НЦ МАН, лауреатка української премії L’ORÉAL-UNESCO "Для жінок у науці" досліджує внутрішні хвилі; її робота може прислужитися для передбачення майбутніх кліматичних змін. ​​​​Також вона має досвід обчислень, що колись допомогли японським науковцям упоратися з наслідками атомної аварії на Фукусімі. Ми продовжуємо цикл матеріалів про те, як війна вплинула на українську науку та життя українських науковиць, про підтримку міжнародної світової спільноти та про те, як зберігати ментальне здоров’я, коли росія розв’язала війну, що стала найкривавішою з часів Другої світової.

Довідка: Премію L'Oréal-UNESCO "Для жінок у науці" започаткували 1998 року. Завдяки їй понад 3800 талановитих молодих науковиць дістали визнання й підтримку в 110 країнах світу. П’ять з них стали володарками Нобелівської премії. Українську премію L'Oréal-UNESCO вручають з 2018.

Просто напередодні війни Катерина Терлецька вела роботу над міжнародним проєктом "PolarRES Горизонт 2020" ("Полярні регіони в системі Землі"), який складається з великого консорціуму провідних полярних інститутів світу. Її частина проєкту полягає у вивченні взаємодії внутрішніх хвиль з льодовими покривами.

"Імовірно, перемішування, зумовлене внутрішніми хвилями, може впливати на танення льодовиків, — каже науковиця. — Про це раніше не думали, але зараз почали активно вивчати питання. З’являються роботи з даними, лабораторними та обчислювальними експериментами. Ми також вивчаємо ці процеси нашими моделями".

У перший день війни, коли російські ракети почали влучати в цивільні будівлі, Катерина з дітьми евакуювалися за місто — у будинок з підвалом. "Важко було повірити, що почалося життя, яке супроводжується постійними звуками вибухів", — згадує вона.

Окрім тривоги за дітей додавалася тривога за життя колег з Маріуполя. Зв’язку з ними не було. Уява малювала найжахливіше. "То був місяць сподівання й побоювань за життя колег", — згадує науковиця.

Якось посеред ночі поруч із будинком Катерини впав збитий літак. Її молодший син перелякався, почалися проблеми з мовленням. Вулиця, на якій вони жили, спустошилася; майже всі мешканці полишили будинки, а ворог і далі оточував місто. "В певний момент я зрозуміла, що маю рятувати дітей та вивозити їх будь-куди: я відповідальна за їхнє життя", — каже жінка.

Вони виїхали. Зрештою життя почало налагоджуватися. Однією з найщасливіших звісток стала новина про колег з Маріуполя. Вони пережили страшні часи: тижні в підвалах, під обстрілами, без нормальної їжі й електрики. Зрештою їм вдалося втекти. Але від їхніх спогадів хололо серце. Вони розповідали, що росіяни вбивали людей, які розмовляли українською або мали громадянську позицію. Проте війна не зупинила молодих науковців.

Не минуло й кількох тижнів після початку вторгнення, як вони з колегами відновили роботу в Малій академії наук. Ба більше, і для дітей, і для вчителів вони почали проводити ще більше онлайн-занять, заходів тощо.

"Повномасштабне вторгнення завдало морального удару, — каже науковиця, — але продовжувати розрахунки, моделювання тощо не завадило. Окрім того, увага до України інтенсифікувала спілкування навіть з тими науковцями, з якими ми вже давно не були в контакті".

Терлецька активно листувалася із закордонними колегами, які теж активно допомагали: писали, цікавилися, співчували, пропонували українським науковцям безліч проєктів у різних країнах. Активній Катерині бракувало психологічної підтримки. Вона писала нескінченні листи, де просила підтримувати грошима українську армію. Втім, європейські колеги не проявляли ентузіазму.

"Європа простягнула руку допомоги в гуманітарній сфері, запровадила багато грантів та можливостей для біженців, — каже науковиця. — Та дуже ранила відсутність відкритої чіткої позиції стосовно російської агресії. Багато хто вживав замість слів „напад", „загарбництво", „агресивна війна" евфемізми типу „конфлікт" та „трагедія". Хтось писав, що Україна з росією завтра знайдуть спільну мову, а їхня організація назавжди втратить зв’язок з російськими колегами. Відверто, читати це все було огидно".

Терлецька розірвала зв’язки з деякими геофізичними спільнотами в Європейському геофізичному союзі — каже, заклики до примирення з агресором звучали для неї, як і для всіх українців, безглуздо.

Суцільна й беззаперечна підтримка йшла від колег з океану. "Мої знайомі науковці з Америки, Канади, Австралії повністю підтримували нас, — каже Терлецька. — Вони збирали гроші й передавали на армію та озброєння; їхні інституції беззаперечно засуджували поведінку країни-терориста".

Науковиця визнає, що підтримувати власний ментальний стан сьогодні складно — "ми всі перебуваємо в стресі". Головне для Катерини зараз — дбати про близьких, піклуватися про дітей. "Забути про стрес допомагає спорт, особливо пробіжки парками та скверами. Війна навчила нас радіти кожному сонячному дню та кожній хвилині з близькими. Наука також дає можливість триматися, бо коли працюєш над дослідженнями, то наче занурюєшся в довоєнний час, коли все було так безтурботно".

Сьогодні вона утримується від прогнозів щодо подальшого розвитку української науки — каже, все залежатиме від подальшого розвитку подій на фронті. "Мабуть, зараз будь-який прогноз починається з такої фрази, — каже вона. — Проте міжнародне товариство дуже зацікавлене в допомозі з відновлення української наукової інфраструктури. Воно готує та резервує ресурси, розробляє плани з відбудови, оновлення обладнання, повернення науковців. Зараз, звісно, головна проблема — електрика та зв’язок. Питання в тому, як довгого триватимуть ці перебої та коли врешті Україна здобуде перемогу. В будь якому разі буде потрібний план Маршала для української науки".


Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.