Ми з України: воля і доля батька Махна

Степовий опришок і гуляйпільський робінгуд, Нестор Махно народився 7 листопада 1888 року і був найменшим з-поміж п’яти братів у незаможній селянській родині. Закінчивши півтора класу церковно-приходської школи, з 15 років став до роботи на ливарному заводі в Гуляйполі. Там вступив до "Спілки бідних хліборобів" — її члени називали себе нащадками запорозьких козаків, що продовжують їхню боротьбу з поневолювачами. З 1905 по 1908 рік Нестора тричі ув’язнювали: за плечима членів Спілки були експропріації з убивствами. Востаннє його мало не стратили, однак через неправильно вказаний у метриці рік народження як неповнолітнього доправили до Бутирки, а згодом до Сибіру на довічну каторгу, яка й стала його анархістським вишем. Звільнився після Лютневої революції 1917 року.

Нестор Махно

Повернувшись до Гуляйполя, Махно став головою повітової ради й одразу поділив землю між бідняками — щонайменше на півтора місяця випередив червону ідею "Земля — селянам!"

Нестор Махно був проти Берестейського мирного договору, що його уклала Центральна Рада, і приходу в Україну німецьких та австрійських військ. Крім ідеї волі для свого краю, мав особисті причини квитатися з ворогом: австрійські вояки розстріляли одного з його братів. Відтак у жовтні 1918 року повстанський загін Махна "Чорна гвардія" проголосив боротьбу "проти австро-германо-гайдамаків": гетьмана Скоропадського, австро-німецьких військ, а також проти місцевих глитаїв. Візитівкою загону стали кулеметники-льюїсти (від прізвища винахідника кулемета Льюїса) на тачанках. Харизматичний Нестор зі зростом приблизно 160 см сам очолював бійців у кінних атаках.

Після бою в Дібрівському лісі, коли Махно вивів загін з тяжкого оточення, бійці стали називати його "батьком". Він дуже пишався цим титулом і відтоді часто так і підписував документи.

За рік загін Махна виріс у повноцінне військо, яке залежно від власних інтересів могло укладати тимчасові угоди з іншими збройними угрупованнями. Так, наприкінці 1918 року махновці разом з більшовиками на деякий час захопили Катеринослав, навесні 1919-го — Маріуполь. У серпні 1919 року Нестор Махно проголосив створення РПАУ (Революційної повстанської армії України), і вже за місяць домовився виступити з УНР проти Денікіна. Впродовж жовтня-листопада війська захопили територію від Мелітополя, Бердянська, Маріуполя до Нікополя, Катеринослава й Олександрівська — і зробили тим послугу червоній армії: денікінці відтягнули сили на південь від наступу на Москву.

Нестор Махно

"Вільний район" Махна в 1919 році перевищував площу деяких європейських країн, а його армія стала однією з найпотужніших і налічувала до 100 тисяч бійців.

Феномен успішності махновців був, напевне, у тім, що їхня селянська армія захищала свою батьківщину, у буквальному сенсі — свої садки вишневі коло хати. Командири й сам Махно вважали себе незаможно-середняцьким селянським прошарком, не відкидали ідею приватної власності й збагачення коштом роботи на землі, але категорично заперечували експлуатацію бідних багатшими. Махно щиро вважав, що селяни самі, без жодних чиновників, можуть організуватися в громади й дати лад своєму життю. Що, по суті, було прототипом громадянського суспільства й сучасної децентралізації. Очільник анархістів планував також розвиток шкільної освіти, спілок фінансової взаємодопомоги — над цим працювали спеціальні комітети, яким надавалося фінансування.

Незалежність для махновців була понад усе. На прапорах степових флібустьєрів, із черепом і кістками, маяло: "Смерть всім, хто на перешкоді здобуття вільності трудовому люду".

Махно як анархіст апріорі не міг стати героєм радянської держави (власне, як і української, бо його дії не стосувалися захисту української державності). І з січня 1920-го червоні почали всіма способами знищувати повстанців. Попри кількісну перевагу ворога Махно з військом протримався до серпня 1921 року, а далі з дружиною і невеликим загоном вибрався за кордон. Спершу був у Румунії, восени 1923-го відбував ув’язнення в Польщі. З 1925 року й до смерті у 1934-му жив у Франції. Щоб заробити на життя, шив та продавав черевики, був теслею, малярем, працював робітником сцени в Opéra Garnier і на кіностудії Pathé. І водночас — написав дві книги спогадів про свою буремну молодість й увічнив махновський рух і свої надії на здобуття волі для народу.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.