"Ми не знали, що можна бути несміливими": Соня Кваша — про моду, мистецькі проєкти і любов до Києва
Креативна директорка Софія Кваша робить потужні та влучні проєкти на перетині моди, комерції та культури. Вона — одна з молодих українських талантів, які формують новий культурний ландшафт.
"Я обожнюю талант", — каже Соня Кваша. Ми зустрічаємось у вересні в Парижі — Соня приїхала організувати персональну виставку українського художника-самоука Тимура Постового в галереї Sheriff, що в кварталі Маре. Останні два роки вона ділить час між містами: "У Києві я відчуваю велику культурну, естетичну та людську щільність — це катарсичний досвід".
У професійному середовищі її часто називають unicorn — єдиноріг: через великий талант і дивовижну працездатність. Соня розпочала кар’єру в українському Vogue у 18 років. До того вчилась у Лондонському коледжі моди (для вступного портфоліо самотужки розробила в графічній програмі ArchiCAD дизайн інтер’єру магазину з летючими рожевими манекенами), але через сімейні обставини була змушена повернутися в Україну. Каже, що подивитись у бік журналістики та видавничого бізнесу її тоді надихнула трагічна історія Георгія Гонгадзе. Випадково натрапила на новину про запуск Vogue в Україні. На співбесіді через хвилювання завалила тестове завдання, але була прийнята на позицію асистентки редакції.
Я долучився до команди Vogue пізніше — тоді Соня вже обіймала посаду старшої редакторки моди, а потім виконувала роль креативної директорки: замовляла модні знімання та невтомно намагалася "достукатись до небес" — вела перемовини з агентами зіркових фотографів, стилістів і моделей. У роботі для Кваші немає слова "ні". А ще — немає "потім": "Ми не знали, що можна бути несміливими", — згадує вона. Соня відправила зірку артхаусного кіно Хлою Севіньї, вдягнену лише в коштовності BVLGARI, плескатися в озері в штаті Нью-Йорк — для обкладинки з легендарною фотографкою Нен Ґолдін.
Грецький режисер Йоргос Лантімос зняв актрису Маргарет Квеллі з муляжним язиком у студії кінографічного реквізиту. Оператор та фотограф Стюарт Вайнкофф завітав в Україну зняти програмний для Vogue фотопроєкт "Лулу в Києві". Американська топмодель Лулу Тенні позувала в напівзанедбаних спортивних залах і на тлі планової забудови Позняків разом із місцевими моделями з альтернативної агенції Cat-b.
Восени 2021 року Соня покинула Vogue та вирушила до Парижа. "Я була дуже закохана в чоловіка — а потім ми розійшлись. Тієї миті здавалося, що Київ більше не має сенсу. Мені був потрібен ковток свіжого повітря". Кваша планувала провести в Парижі місяць, а залишилась майже на два роки — продюсувати знімання та робити кастинги для брендів Ienki Ienki, Nili Lotan, для італійського Vogue і The Wall Street Journal.
На той час вона вже заснувала власну агенцію baby production з ідеальним панчлайном для клієнтів: ставтеся до кожного проєкту як до власної дитини. "Мені подобається слово production у назві: воно дає зрозуміти, що ми виробляємо ідеї, картинки та, у загальнішому сенсі, — культуру". Логотип baby production створив Тимур Постовой.
Увечері 23 лютого 2022 року за вечерею з подругою вона обговорювала можливу виставку фотографії про сучасну Україну в Парижі. Наступного ранку, під тривожні новини про повномасштабне вторгнення, народився благодійний проєкт Ptashka, який став чи не першою такою ініціативою в Європі. Організатори зібрали роботи українських митців (Олена Ємчук, Василина Врублевська, Данило Котляр) та міжнародних авторів. До участі в "Пташці" долучилися Даріо Кателлані, Естель Ананія, Робін Галега та Джо Метсон Скотт. Два тижні по тому на відкритті виставки в галереї Sheriff гостей зустрічав президент Володимир Зеленський — банер із його зображенням помістили на паркані, що загороджував зону ремонтних робіт на вулиці Тюрень. Портрет, знятий 2019 року в парадній залі Офісу президента для The New Yorker, надав фотограф Марк Пекмезян.
Торік у травні на запрошення ювелірної дизайнерки Шарлотт Шене ми разом робили в Парижі проєкт Tripolar. Поп-ап сучасної української культури представляв еклектичний асамбляж моди, дизайну й мистецтва, розповідаючи про наше минуле, теперішнє та майбутнє. У першій серії поруч із розшитими сукнями Віти Кін та мальованим посудом Gunia Project стояла розстріляна мильна баба Марії Куліковської (єдина доступна на той час скульптура з "донецького" циклу художниці).
До збірки про теперішнє видали зін сучасної української фотографії, куди увійшли роботи Джулі Полі, Олени Субач та Мішки Бочкарьова — дослідження нової візуальної естетики, а фактично історичний документ. У фінальній частині Tripolar показали обеліск "Моєму герою" Нікіти Кадана, монументальну скульптуру "Нептун", загорнуту в захисну плівку, Дани Косміної та абстрактні фотороботи Василини Врублевської, яка знімає залишки зруйнованих модерністських споруд під час повномасштабної війни (принт із цієї серії став обкладинкою першого числа Vogue Ukraine Edition).
Останні півтора року Соня періодично приїжджає додому — щоб побачити батьків і друзів, які залишаються в Україні. Із цих емоційних і наснажливих подорожей народилося бажання частіше знімати в Києві та про Київ: влітку вона запросила німецького фотографа Алекса Мадера до створення лукбуку Анни Октябрь — на вулицях і в пам’ятних місцях столиці.
Восени Соня вирішила тимчасово повернутися до країни. Вона продовжує ростити baby production, готує нову амбітну серію Tripolar та збирається знімати великий міжнародний проєкт про улюблене місто. Як завжди — потужно та безстрашно.
