VOGUE UA CONFERENCE

Журнал VOGUE

Подписаться

Наталка Сняданко: Эксклюзив для Vogue.ua

07 марта 2013
СПЕЦПРОЕКТ

Они яркие и удивительные, молодые и талантливые, в их произведениях – все грани человеческих эмоций и незаурядные хитросплетения сюжетных поворотов. Карпа, Малярчук, Цилык, Андрухович, Сняданко. Пять молодых украинских писательниц делятся с читателями Vogue.ua своими размышлениями о женщинах, красоте, любви, судьбе и счастье.

 

 

Автор 7 романов и повестей, многие из которых были переведены на русский, польский и немецкий языки, а книга «Коллекция страстей, или Приключения молодой украинки» сразу после выхода в Польше вошла в десятку бестселлеров страны. В 2011 году Наталка стала лауреатом литературной премии имени Джозефа Конрада-Коженевского. Она является не только талантливым автором, но и переводчиком – на ее счету переводы Франца Кафки, Гюнтера Грасса, Чеслава Милоша и Андрея Куркова. Специально для портала Vogue.ua Наталка презентует отрывок из своего нового романа.

 

Фрау Мюллер не налаштована платити більше 

(уривок із роману) 

 

Ева робила все, щоб виглядати негарною. Її маленька постать із міцно припасованими одна до одної частинами тіла була стрімкою і рухливою, ніби постійно перебувала у бойовій готовності, аби відбитися від імовірної небезпеки. Поривчаста хода і енергійна, позбавлена будь-якої пластичності, жестикуляція Еви видавали у ній систематичні тренування з бійцівських видів спорту. Коли хтось раптово звертався до Еви, вона озиралася миттєво, повертаючись усім тілом, здавалося, що вона ледь стримується, аби не виставити поперед себе кулаки і не зібратися у захисну боксерську позу. Її стрижки завжди були короткими і складалися лише з паралельних і перпендикулярних ліній, жодних заокруглень, жодного філірування, не кажучи вже про якісь там кучері. Так, ніби перукар стриг її під великий школярський трикутник, вимірюючи лише довжину і відповідність кутів. Коли Ева говорила, м`язи на її обличчі напружувалися і випиналися під тонкою прозорою шкірою з синюватими жилками. Очі прищурювалися і крізь ці вузенькі щілини сталево поблискували своїм невизначеним сірувато-жовтим відтінком. Ева ніколи не носила прикрас, не мала в гардеробі жодної спідниці. Весь її одяг поділявся на діловий – для роботи і офіційних вечірок та спортивний – для усього решта. Вона їздила по місту на червоному мотоциклі, розвиваючи шалені швидкості. У найбільші морози іноді пересідала на стареньке «Вольво». Відпочивала виключно з наметом на нудистських пляжах, ніколи не відвідувала курортів, слухала класичну музику і важкий рок, читала, ну читала Ева якраз усе підряд. Чомусь саме в читанні монолітна броня її іміджу дала неминучу тріщину, через яку, ніби трава крізь асфальт, пробивалося все, що вона забороняла собі в іншому – надмірна сентиментальність, вразливість, слабкість, жіночність, бажання іноді бути не лише сильною і самодостатньою. Тож читала Ева навіть жіночі романи, хоча ніколи і нікому не наважилася би у цьому зізнатися. А також старанно штудіювала усі літературні новинки, про які говорилося на коктейльних вечірках. 

У її просторому двоповерховому помешканні книги були всюди – по кілька рядів на полицях вбудованих шаф, на підлозі біля цих шаф, довгими штабелями тягнулися вздовж ліжка, так що Еві доводилося перебиратися через них, як через мур, у лазничці, в кухні, навіть біля вішака з парасолями. Заднє сидіння Евиної машини теж вічно було завалене книгами. Щоразу, коли вони гуляли з Христиною і дорогою їм траплялася відчинена книгарня, Ева надовго зникала там, а потім виходила, обвішана торбинками. Іноді Ева забороняла собі на якийсь час купувати нові книги, як інші люди забороняють собі цигарки, алкоголь, солодощі. І тоді вона перечитувала старі, щоразу відшуковуючи книги, які були придбані, але до читання руки так і не дійшли. 
Коли Ева вбирала свій діловий костюм, більше схожий на панцир, або переодягалася у костюм спортивний, її постать ставала схожою на білку, яку запихнули в мішок, затиснувши хвоста і перетворивши її з яскравої рудої плями на невиразне дрібне тільце, що налякано тремтить і борсається. Але коли Ева роздягалася і знімала з себе корсет, який обов’язково вбирала під одяг, виходячи з дому, то виявлялося, що її мініатюрна фігура має досить таки звабливі форми – тонка талія врівноважувалася міцними і заокругленими сідницями та пружним бюстом гарної форми. А пофарбоване на мишачий колір доволі густе волосся насправді було білявим та бездоганно прямим. Тож якби Ева не фарбувалася, відпустила коси і зняла корсет, то виглядала би так, ніби щойно вийшла з салону краси. Але Ева вважала, що так виглядатиме занадто вульгарно, і була готова на що завгодно, аби лише не скидатися на фотографію з обкладинки модного журналу. 
Єдиним, чого не вдавалося заховати Еві, були вузькі долоні з довгими і дивовижно тонкими пальцями, які навіть із криво обгризеними нігтями звертали на себе увагу. Зайве казати, що Ева ніколи не робила манікюр. 
 
Мати Еви була топ-моделлю, яка покинула кар’єру задля виховання доньки і мріяла, що її донька виросте і колись теж стане топ-моделлю. Хоча насправді кар’єру матері перервала не вагітність, а їхня втеча зі східного Берліна до західного. Дідусь Еви був номенклатурним чиновником у східному Берліні, тож мати попри безумовно ефектні зовнішні дані завдячувала стрімкому кар’єрному ростові не так зовнішності, як добрим зв’язкам батька. Її відразу ж взяли у найкраще агентство країни і вона об’їхала півсвіту з різними колекціями. З вікна дорогого готелю західне життя здавалося ще більш блискучим і привабливим, ніж навіть у найсміливіших східно-німецьких мріях. І хоча батько відраджував Еву тікати, марно намагаючись пояснити різницю між відпусткою і щоденним побутом, вона наполягла на своєму і одного разу таки не повернулася із закордонної поїздки, яка насправді була лише поїздкою на інший кінець міста. Приблизно стільки ж Ева добиралася свого часу до університету. Коли мати Еви збагнула, що для нового старту без зв’язків і знайомих вона вже занадто стара, їй виповнилося двадцять сім, і тут вона познайомилася з батьком Еви, відомим адвокатом. Відтоді вона більше не намагалася пробитися у модельний світ, а коли з’явилася Ева, їй стало простіше думати, що винна в усьому саме дитина.
 
Такою була офіційна і найбільш часто повторювана версія історії Евиної матері. Але це була далеко не єдина версія. В іншому варіанті свого раннього дитинства (того, про яке у неї не збереглося власних спогадів) Ева народилася у Південній Африці, куди її матір втекла від переслідування спецслужб. Протягом якогось часу мати була агенткою цих служб, а потім відмовилася від співпраці, і щоб уникнути неминучої розправи, змушена була переховуватися. Ця історія, коли її переповідала сама Ева, виглядала ще більш кінематографічно і неправдоподібно, ніж попередня. Здавалося, Ева і сама сумнівається у кожному своєму слові і переповідаючи, щоразу усвідомлює, наскільки фальшиво усе це звучить.
 – Розумієш, я нічого з цього всього не пам`ятаю, але мама розповідала мені, як ми переховувалися спершу по дешевих готелях Франції, потім жили у найманих квартирах під чужими прізвищами, а вона боялася вийти навіть до крамниці, щоб її часом не впізнали і не вбили. Далі у неї з`явився коханець, який спершу обожнював її, а потім, коли дізнався її історію, почав шантажувати. Тоді дідусь придумав вивезти матір до Африки, куди важче було дотягнутися спецслужбам, хоча виглядає це і не надто переконливо. Навіть у шпигунських фільмах ніколи не висилають спецагентів до Африки, щоб уберегти їх від небезпеки. Невже не було якихось безпечніших місць? Одним словом, в Африці були спершу якісь страшні хвороби, потім життя у злиднях, мало не серед первіснообщинних племен. А потім – я уже сама пригадую, мені шість років, і я ходжу до приватної школи у Західному Берліні. Химерна історія. Мати щоразу приплітає до неї нові і нові подробиці, які все менше ліпляться докупи з попередніми, але наполегливо переконує мене, що розповідає чисту правду. Мені хочеться вірити їй, і я припускаю, що якась темна історія зі спецслужбами у неї цілком могла бути – дідусь справді працював на високій посаді. Але щоб аж так – навряд. Мабуть, це все ж таки частково побічні дії її антидепресантів. 
У Христини була інша думка з цього приводу. Спілкуючись із дуже різними людьми, вона не раз зустрічалася зі схожими на Евину матір бабцями, які щоразу по-новому переповідали їй історію свого життя. І зазвичай у цих історіях не було ні слова правди. Чистенькі біло- і кучерявоголові матері та бабусі у певному віці усвідомлювали, що життя, яке складається лише з сумлінно виконаних обов`язків, рано чи пізно стає нестерпно нудним. Вони роками пишалися чиїмись здобутками – здобутками своїх чоловіків, своїх дітей, своїх онуків і подалі відганяли від себе думку, що їм цього не достатньо. Вони звикли понад усе дбати про те, як виглядають збоку, ховаючи за ідеально доглянутим фасадом усі проблеми, недоліки, страхи. І тепер, коли виглядати їм уже немає перед ким, вони намагалися застосувати цю ж стратегію у щоденній грі з власною психікою. Найважливішим було не зізнатися собі, що фасад дав тріщину, що були певні прорахунки чи помилки у бездоганності їхнього сумлінного минулого, чи що ще гірше – попри відсутність помилок чи прорахунків тепер їм чомусь більше не вдається знаходити звичну радість у простому перелічуванні власних чеснот. І тоді вони просто міняли фасад – тихо, вночі, щоб не зауважили сусіди, добре усвідомлюючи, що правила доброго виховання не дозволять нікому вголос засумніватися у правдивості сказаного ними. І поступово, спостерігаючи за коректним виразом обличчя співрозмовника, якому вони переповідали чергову історію власного життя, почерпнуту з улюбленого серіалу чи останнього дамського роману, вони починали і самі вірити у свої розповіді. Адже в більшості життєвих ситуацій важливо не так, що саме сказано, як те – як на сказане відреагують і як виглядає той, хто говорить. І тоді відверта брехня може чудодійно перетворитися на поважну правду.
У таких бабульок зазвичай категорично не було ніякої роботи для прибиральниці, але вони нізащо в цьому б не зізналися і саме вони були найбільш надійними і щедрими клієнтками. Коли Христина бачила перед собою котрусь із них, то могла би з точністю до хвилини розписати її день – те, як ретельно вона знімає вранці бігуді, складає їх до рожевого пуделка, проводить ідеально рівний проділ, зачісує кучері, бризкає їх лаком (незмінна протягом останніх двадцяти років марка) одягає одну з білих або голубих блузок і темно-брунатних спідниць довжиною до середини гомілки, як фарбує губи незмінно рожевою помадою і як замислюється над колекцією світло-голубих шовкових шаликів, обираючи щоразу якийсь інший, який нічим не відрізняється від десятка сусідніх. Ці бабусі, як і Христина, теж не вірили у психоаналіз, і прибиральниця заміняла їм сеанси на кушетці. Тим більше, що у розповідях цілковито чужій людині, яка навряд чи і слухає те, що їй говорять, значно легше абстрагуватися від того, наскільки переконливо звучить історія. 
 
У Христининій колекції таких бабусь було кілька колишніх спецагенток, які переховувалися у Західному Берліні, аж поки не зруйнували мур, і тепер продовжують жити тут інкогніто, хоча насправді саме вони написали мемуари спецагентки, які стали бестселером кілька років тому. Були серед них і онуки російських аристократів, які планували зайнятися пошуками втрачених під час другої світової війни фамільних коштовностей, а тепер тільки приблизно могли намалювати родинний герб.
 
Їй здавалося, що співвідношення фантазії і реальності – це насправді річ значно більш крихка і непостійна, ніж про це зазвичай думають. І що більше в людини вільного часу, і що менше вартих уваги подій відбувається з нею у реальному житті, тим імовірнішим є її відхід у світ вигаданих історій, спершу лише трохи прикрашених, далі все більш химерних. Мабуть, це нормальна захисна реакція психіки, якій бракує вражень із зовнішнього світу, які вона могла би споживати як готові напівфабрикати, тому вона розбудовує світ уявний, створюючи в ньому екзотичні природні заповідники і химерні оранжереї. Така собі внутрішня косметика пам`яті.

Читайте также:

Литературный спецпроект. София Андрухович: эксклюзив для Vogue.uа

Литературный спецпроект. Ирина Цилык: эксклюзив для Vogue.ua

Литературный спецпроект. Таня Малярчук: эксклюзив для Vogue.ua

Литературный спецпроект. Ирена Карпа: эксклюзив для Vogue.ua

украинские писательницы · книги ·

Еще в разделе Культура

Популярное