ONUKA — про 100-річний ювілей свого дідуся Олександра Шльончика
28 квітня виповнюється 100 років від дня народження одного з найвідоміших майстрів фольклорних музичних інструментів в Україні — Олександра Шльончика. Олександр Шльончик жив на Поліссі й усе життя опікувався відродженням фольклорних інструментів. Спеціально для vogue.ua його онучка, лідерка гурту ONUKA Ната Жижченко, написала колонку спогадів про нього.
Ната ЖижченкоЛіто, ранок, яблуневий сад біля хати, з нього лунають на сопілці мелодії коломийки чи польки — саме таким закарбувався в пам’яті перший спогад про мого дідуся.
Дідусь був дійсно феноменальною людиною, з неземним вродженим талантом. У шостому класі він виготовив свою першу мандоліну, побився навзаклад з кимось із дорослих. Мабуть, відтоді почалося його життя як людини-інструменталіста: домриста, валторніста, сопілкаря… Він опановував усе, що виготовляв. Одного разу його описали як "найкращого музиканта серед майстрів, найкращого майстра серед музикантів". Краще й не скажеш.
Олександр ШльончикЯ любила дивитися, як він працює. Дерево, тирса, ошурки, клей, який він варив за власним рецептом, — усі ці моменти були дуже запашними, і за аромат його майстерні можна було б віддати життя. Нерідко його майстерність асоціюють з роботою над торбаном Тараса Шевченка — справжньою реліквією, яку він реставрував з дуже занедбаного стану до майже ідеального. Але це далеко не єдине його досягнення — інструменти його авторства звучать з усіх куточків світу.
Він був справжнім дослідником: відновлював інструменти, які винищувалися, горіли, зникали. Дідусь їздив до соборів, дивився на фрески, знаходив креслення у старовинних архівах, конструював і виготовляв зразки, відновлюючи цілі родини інструментів, скажімо, окарин чи кувиць. Для мене та для історії це найяскравіші моменти його праці, адже йому вдалося відновити те, що могло бути втрачене назавжди.
Олександр Шльончик з НатоюДідусь навчив мене жити. Завжди повний енергії, із цілим колодязем історій — кожний проведений з ним день перетворювався на супермудру притчу. У його розповідях були завуальовані любов до країни, сім’ї, справи, музики, до бабусі. Його історії наче були буденними, але завжди насиченими смаком і пристрастю до всього, що його оточувало. Він був всебічно розвиненим, завжди відкритим до нового.
У домі Олександра ШльончикаМожливо, я дещо романтизую його образ, адже знала лише найкращі його сторони. У нас була взаємна велика любов, наша таїна.
Я грала з ним на сцені, їздила на лекції, була його компаньйонкою — і це було таке щастя. Йому було цікаво, тому що він вкладав у мене бездоння своїх історій, а я вбирала їх, як губка. Для мене він був людиною світу, кременем, силою.
У домі Олександра Шльончика"Онука" — слово, яке для мене має найбільший сенс. Вибираючи це сценічне ім’я, я хотіла, щоб дідусь був завжди поруч, хоча б на літерах на екрані позаду, як бекграунд, який є в мені, як в особистості, як тил, що завжди мене оберігає.
