Ексклюзив: ONUKA — про народження сина, новий альбом і тайм-менеджмент
Пандемія і вимушена пауза, яку мусили взяти музиканти в усьому світі, була на руку лідеру групи ONUKA Наті Жижченко. Ната зізнається: концертний графік останніх років був таким божевільним, що наприкінці 2019 року почувалася виснаженою. Карантин пішов на користь: артистка закінчила новий альбом, який ми почуємо вже восени і в якому вона обіцяє "не йти на компроміси із собою". А ще — стала мамою.
Ната Жижченко із чоловіком Євгеном Філатовим, сином Олександром і ПіфомМи з Натою зустрічаємося в салоні краси Erteqoob, де вона робить манікюр напередодні зйомок нового кліпу. У слінгу спить двомісячний (на момент інтерв’ю) Саша, Ната п’є каву. Трохи пізніше до нас приєднується майстриня, яка доглядатиме за бровами Нати. Так на моїх очах артистка перетворюється на людину-оркестр: дає інтерв’ю, паралельно спілкується з майстрами й годує з пляшечки Сашу, який раз у раз прокидається і плаче. Я давно знаю Нату і бачила її в різних ситуаціях. Якось ми їздили на зйомку в Чорнобиль, де провели вісім годин на лютневому вітрі, а дорогою до Києва машина зламалася, і ми застрягли в полі. Було холодно й страшно, але Ната, яка відпрацювала тоді весь день на зйомці як модель, не сказала ані слова. Я ще тоді була в захваті від її стійкості, тому "багаторукість" і багатозадачність, що тільки зміцнилися в артистки з народженням дитини, мене не дивують. 35-річна Ната каже, що не збирається ділити своє життя на "сімейне" і "професійне". У її животі Саша побував з нею на гастролях у Штатах, Китаї й Канаді, тому зараз йому вже нічого не страшно — ні інтерв’ю для Vogue, ні зйомки кліпу, ні гастролі в усьому світі.
За кожним етапом твоєї творчості стоїть певна ідея. У першому альбомі ви презентували свою "фішку", синтез електроніки й фолку, другий присвятили Чорнобильській катастрофі. Про що ти думаєш тепер?
Сталося так, що пандемія пішла мені на користь. Наприкінці минулого року я переживала таке вигоряння, що мені не подобався жоден матеріал — і не було ніяких концепцій. І якби не вагітність і не пандемія, ми б все одно робили перерву, тому що, кажучи відверто, я вже ненавиділа те, що робила. Мені здавалося, що ми самоповторюємося, що я самозванка в музиці, що потрібно щось змінювати. Вже тепер, з холодною головою, я розумію, що ці відчуття провокувала виснаженість організму, тому що шість років гастролей без перерви — це складно. Максимум перерви тривалістю в місяць ми мали взимку, а так нон-стоп режим: відео, релізи, студія, гастролі. Навіть якщо ми тиждень не грали десь, то все одно були в стані очікування — зібрати апаратуру й вирушити на гастролі. Ми дали близько 300 концертів без перерви. До речі, зараз, коли я відпочила, то почала ностальгувати: потрапляю на наші виступи на YouTube — це так круто було! А рік тому я дивилася на все очима дуже втомленої людини, яка вигоріла і емоційно, і фізично.
А що говорили близькі тобі люди з приводу твоєї депресії та бажання все кинути?
По-перше, я тільки з Женею (саундпродюсер Євген Філатов, автор проєкту The Maneken і чоловік Нати. — Прим. ред.) можу це обговорювати. По-друге, оскільки він за 12 років прожив зі мною всі стадії моїх депресій, він розумів, що відбувається, і давав мені можливість відпочити. Ну і так вийшло, що вимушена пауза через пандемію мені допомогла. Я подумала: "Ну ось, зараз такий час, що ніхто не має концепцій, заспокойся".
На початку карантину в мене було таке дитяче щасливе відчуття, ніби в школі скасували заняття, і можна нічого не робити... Ми переїхали за місто, закрилися у своєму світі. Я була рада, що ніхто не бачить мене в депресії, не обговорює мою вагітність, що я нікому нічого не винна — ні релізів, ні інтерв’ю, ні зйомок. І я десь зо два місяці абсолютно нічого не робила. Я просто почала сприймати все як є, розуміючи, що в індустрії жорстка криза, не тільки в Україні, але й у світі. Але разом з тим все-таки ми переживаємо історичний момент — нам є що осмислити. Головне, щоб ми зрозуміли, що на те є причини. І прислухалися до себе.
До речі, у нас із Женею під час карантину був найромантичніший період за всі 12 років. І якщо за статистикою збільшилася хвиля домашнього насилля, а в Китаї хвиля розлучень, то ми дивовижно насолоджувалися спілкуванням між собою. Ми були просто вдома, я готувала їсти. Причому я дуже люблю готувати, але я цього не робила жодного разу за останні шість років так, щоб це було з охотою, і думала, що цю навичку забуто. І ось на карантині я печу якісь божевільні мандариново-шоколадні кекси (хоча ми із Женею цього не їмо) і пригощаємо друзів і сусідів. Засіли за музику, розібрали старі демки. І зовсім дивно: я думала, хоч би один трек цього року випустити, а виявилося, що до осені ми встигнемо зробити цілий альбом.
І тепер, раз уже є готовий матеріал, ми можемо з тобою поговорити про ідею нового альбому. Про що він?
У ньому не буде багато колискових, ні (сміється. — Ред.). Розчинитися в материнстві й присвячувати альбом синові — точно не моя історія. Він не про народження нового життя, а радше про боротьбу зі своїми страхами. Про перемогу над стереотипами у своєму мисленні — про конструкти, які сидять у тобі роками залізобетонно, і не дають бути щасливою. І тільки коли тобі вдається побороти їх, ти приходиш до гармонії. Але альбом буде не тільки про особисте. Буде трек, присвячений сліпоті, наприклад. Глобально буде баланс між соціальними проблемами й особистими історіями. І цей альбом абсолютно точно буде більш електронним, сміливішим у музичному сенсі. Це не альбом для потрапляння до хіт-парадів.
Тобто в музичному сенсі ти повертаєшся до себе старої, до Нати з групи Tomato Jaws?
Я думала про це. А ще про те, що в Україні зовсім не представлена популярна електронна музика. Раніше у світі була ніша, де були Prodigy, Underworld та Chemical Brothers — ось мені, якщо чесно, хочеться потрапити до такої ніші. У нас класно представлена андеграундна електронна музика, є техно, а напрямок поп в електронній музиці — його зовсім немає. Мені хочеться більше працювати в цьому напрямі, тому що це дуже моя музика, я її фанатка. Я артистка рейву за своєю суттю. Тому в новому альбомі акцент на електронне звучання. Розумію, що із цією музикою не матиму всенародної популярності, але це навіть непогано — я все-таки нішева артистка. Я більше не піду із собою на компроміси. Ми хочемо випустити матеріал, у якому не буде загравань з аудиторією і не буде кон’юнктури. Мені здається, пандемія дає нам шанс зробити щось дуже чесне...
Але народні інструменти в новому матеріалі залишаться? Ти без них — не ти.
Так, мені здається, що так тонко, як ми вміємо вести цю лінію, навряд чи комусь вдається. І тому в новому альбомі я ставлю собі надзавдання — ще більш делікатно і мудро обіграти фолк. Чесно кажучи, торік у мене були думки щодо зміни складу й концепту групи, а потім минув час, я ще раз подивилася наші live-виступи, і подумала: у мене такі круті музиканти, такий крутий склад, як можна від цього відмовлятися?.. Багато людей усе життя шукають своїх музикантів і не можуть зібрати склад, а в мене такий музично сильний колектив! У нас за шість років не змінився жоден музикант — я вважаю, це серйозне досягнення. Так, у новому матеріалі буде більше електроніки, але все-таки наша суть, синтез електроніки та народної музики залишиться — це те, що ми придумали, самі виростили і я дорожу цим зараз ще більше, ніж раніше.
Поговорімо про особисте. В одному з інтерв’ю ти сказала, що вирішила для себе, що будеш child free. Що стало основним аргументом? Перенаселення планети?..
Перенаселення в тому числі, так. Але головне те, що в мене в принципі ніколи не було бажання народити дитину. Я ніколи цією темою не хворіла, але я ж розумію, що мені 35 років і куди тягнути? Все одно є якісь резерви організму, і потрібно вирішувати: так чи ні. Ми із Женею давно разом, він хотів дітей та іноді цю тему порушував. А я йому говорила: "Ну давай тоді кидай курити", і на цьому увесь його потяг до батьківства закінчувався... (сміється. — Ред.).
Я ніколи не почувала емпатії або симпатії до чужих дітей. Чесно, я переважно чула навколо, скільки з ними проблем, — і це не додавало бажання замислюватися про своїх.
До речі, про це публічно не заведено говорити...
Ну, це мій особистий досвід стикання з усіма, хто навколо народив: пологи — це насилля над людиною, вагітність — це важко. Я хотіла всиновити дитину і з Женею не раз про це говорила, але в нього чомусь упередження, що має бути двоє своїх, а потім можна всиновити. А я запитувала його: "Навіщо тобі народжувати нову людину, якщо ти не впевнений у тому, що вона, наприклад, буде здоровою, якщо ти можеш уже взяти того, хто покинутий, і допомогти йому?". У мене була така концепція. Плюс, якщо чесно, мене зупиняло ось що: народивши дитину, ти отримуєш на додачу величезну, просто космічного масштабу тривогу, що з ним щось трапиться. Я не знала, що переважить, якщо поставити на одні терези ці дві речі: моторошну тривогу або відчуття щастя від того, що ти мати?..
А одного разу ми були на дні народженні в тата, ця тема випадково спливла, і я всім публічно сказала, що не хочу дітей. І мені раптом стало так класно й легко, ти не уявляєш — відпустило. Мама поставилася спокійно, мовляв, значить, не всім дано. У мене батьки, які дуже добре мене розуміють. А через два тижні після цієї розмови з батьками я дізналася, що вагітна. Ось так розкажи богу про свої плани — і він над тобою посміється. Моя історія — вона про те, як тебе шліфує доля: усі твої переконання, звички, погляди... Кращого інструменту для "фрезерування" твого его, ніж дитина, немає. Це те, що ставить тебе на ноги, струшує й повертає до реальності, і дає шанс краще пізнати себе.
Ти відчуваєш, що не належиш собі? Вдається творити, щоб Саша не відвертав уваги?
Не належиш собі — це м’яко сказано (сміється. — Ред.). Але мені пощастило, що Саша спокійний і добре спить. Плюс у мене все добре з тайм-менеджментом, і це нині допомагає. Я фанат графіків, а дитина — можливість відшліфувати своє мистецтво тайм-менеджменту до небес. Він засинає — і я можу працювати, творити, існувати і жити, коротше кажучи. Я встаю о 4-й ранку і роблю свої справи до того, як він прокинеться. Але я в принципі після народження Сашка воскресла — на останніх місяцях я була зовсім без сил, а зараз маю багато енергії.
Але, знаєш, я щаслива, що я артистка — робота мене рятує. Тепер я розумію, чому жінки, які сидять вдома з дітьми, іноді божеволіють. Коли в тебе, припустимо, щось трапилося, і ти напружена, ти кажеш собі: ранок за вечір мудріший. Лягаєш спати, а вранці настає новий день, який стирає всі тривоги, ти наче занулюєш усе негативне. Але коли в тебе маленька дитина, ти не спиш повноцінно 8 годин. Ти прокидаєшся по п’ять разів за ніч — і так місяцями. І тому тобі здається, що це один довгий день, день бабака, і якщо тебе заклинило на негативному моменті, він розтягується на багато днів. І це неймовірно складно морально.
Якби не карантин, коли б ти була готова вийти на сцену — маю на увазі після народження сина?
Перший лайв, який я точно підтвердила, був запланований на 27 червня в Польщі. Тобто приблизно через півтора місяця після пологів. Я дуже його чекала, але через пандемію все скасували.
Ну, півтора місяця після пологів — звучить не надто екстремально.
Це ти так думаєш, і я так думала, але ми недосвідчені (сміється — Ред.). А коли я говорила всім навколо, у кого вже є діти, то мені відповідали: "Ти що, божевільна?.."
Ти скучила за лайвами?
Я скучила за публікою, за музикою й концертами, але точно не за переїздами і готельними номерами. Коли ти проводиш пів життя в дорозі — це важко. Ти виїжджаєш вночі, щоб приїхати в місто вранці й устигнути до саундчеку. Спочатку ти офігіваєш від цих доріг і умов, потім адаптуєшся. У нас був випадок, коли водій заснув і ми влетіли у відбійник. Тепер, звісно, я стала серйозніше ставитися до своєї безпеки.
Але чого мені насправді бракує — цього дивовижного відчуття себе на сцені. Воно робить мене цілісною, без нього я чахну. Це і розрядка, і заряд, і енергетичний обмін водночас. Ти після концерту живеш цими емоціями ще тривалий час. Я багато про себе дізналася завдяки дитині — наприклад, те, що я кар’єристка. Зараз хочу сама собі довести, що це можливо, що я впораюся, і зможу бути мамою і артисткою водночас.
Текст: Дарина Слободяник
Фото: Даша Щастя
