Хто вибирає музику для кіно й серіалів
Музика відіграє ключову роль у кіно, на телебаченні й навіть у відеоіграх: важкі баси можуть допомогти передати атмосферу в нічному клубі, гарячкові скрипки — створити напругу, а поппісні — перемістити в певну епоху. Музика задає тон кожній сцені й викликає емоції в глядачів, тому в кожному проєкті є той, кого називають музичний супервайзер. Про те, хто ж ця людина, і про тонкощі її роботи розповідає шоуранерка 1+1 Production Ірина Никончук.
Ірина НикончукФото: kinonastikМузичний супервайзер — це не просто людина, що підбирає музику до серіалів або кіно. Це до певної міри фахівець з нейромузикології — науки, що вивчає вплив музики на мозок людини, на її гормони й відповідно на емоції. Тому ключове завдання музичного супервайзера — підсилити сцену, а іноді й створити емоційний резонанс тільки завдяки музиці.
Музика в будь-якому контенті — це ще один дуже потужний канал комунікації з глядачем, здатний викликати емпатію. Чи помічали ви коли-небудь, що під музику вам усе здається реальнішим, а з певними подіями вашого життя ніби пов’язаний певний саундтрек, що навіває ті чи інші емоції і спогади, а іноді навіть запахи — байдуже, що чуєте цю пісню багато років по тому? Це те, з чим працює музичний супервайзер, він робить сцену справжньою для глядача. Ми, шоуранери, знаємо, що музика й звук у серіалах і кіно — це 50% картини. Іноді навіть дуже погано зняті й зіграні сцени може врятувати круто підібрана музика або саунддизайн.
Ключове завдання такого фахівця — це пошук музики. Зазвичай ідеться про величезний обсяг різних композицій, оскільки в одній серії сезону може бути понад 20 треків. Також серед його обов’язків переговори з виконавцями, обговорення умов придбання прав і ціни в межах бюджету.
У роботі музичного супервайзера є певні складнощі. По-перше, йому треба залучити до проєкту кілька гучних імен. І якщо серіал порушує контроверсійні теми в суспільстві — це дуже непросте завдання. Ось, наприклад, музична супервайзерка серіалу HBO "Ейфорія" Джена Мелоун, щойно дістала згоду від Бейонсе на трек Hold Up, змогла залучити до проєкту низку інших культових виконавців, як-от Мадонна й Ренді Ньюман. Тут треба мати великий соціальний капітал і навички переговорів, вміння розповісти про свій проєкт так, щоб у ньому захотіли взяти участь круті люди індустрії.
Про другу складність я кажу: "Дайте понюхати кави". Річ у тім, що іноді треба прослухати понад 20 композицій, щоб підібрати музику для однієї сцени. Уже на сьомій починаємо забувати про акценти, музика збивається у вакханалію в голові й ти, на жаль, не можеш "перебити за допомогою кави" попередній аромат і флер, як, наприклад, коли вибираєш парфуми. Справді круті музичні супервайзери здатні скоротити вибір шоуранера до трьох композицій. З мого досвіду роботи з єдиним поки в Україні музичним менеджером Сергієм Вовком бувало, що він з першого разу давав трек, який ідеально лягав у сцену й працював на драматичне завдання. І в цьому разі найбільше виявляється творчість такої складної професії, тому що творчість, за визначенням Роберта Маккі, — це "...вміння зробити вибір між потрібним і недоречним".
Один з найцікавіших аспектів у професії — потреба не тільки розбиратися в музиці, а й досліджувати цільову аудиторію проєкту, а іноді вивчати цілу епоху.
Ось, наприклад, Аттікус Росс і Трент Резнор — музичні супервайзери мого найулюбленішого за останні роки серіалу "Хранителі" (HBO) і більшості фільмів Девіда Фінчера — у роботі над останнім фільмом режисера "Манк" глибоко вивчали історію США 30-х років XX століття. Вони з’ясовували, як жили люди в Голлівуді тоді, яку музику слухали, які соціально-культурні й політичні настанови впливали на їхній смак тощо.
Під час роботи над проєктом "Секс, Інста і ЗНО" музичний супервайзер Сергій Вовк проводив опитування та глибинні інтерв’ю із цільовою аудиторією проєкту — тинейджерами, — щоб зрозуміти, яку музику вони слухають і як не тільки дати їм те, що вони хочуть, а й здивувати їх і виховувати музичний смак у цілого покоління.
Якщо говорити про найуспішніші кейси, то, звісно, треба згадати Сьюзан Джейкобс і її роботу в серіалі "Велика маленька брехня". Згадайте перші кадри кожної серії — як філігранно зображену природу Каліфорнії (завдяки майстерності режисера Жана-Марка Валле) підкреслювала музика Майкла Ківанукі. За цю роботу Сьюзан здобула першу своєрідну "Еммі" в музичній категорії за музичний супервайзинг. Звісно, потрібно згадати й Рендолла Постера та його блискучу роботу в багатьох фільмах Веса Андерсона. Вес, до речі, не працює з композиторами — тільки з музичними супервайзерами.
Вище вже згадувано "Ейфорію", але потрібно також розповісти читачам про один з найцікавіших, на мій погляд, моментів роботи над саундтреком "Ейфорії", а саме: як шоуранер Сем Левінсон ставив завдання на пошук саундтреку. Коли Сем Левінсон прийшов до Labrinth, він описав настрій майбутнього саундтреку так: "Це має бути "Едвард руки-ножиці" + Yeezus (альбом Каньє Веста) + Depeche Mode". Думаю, ненадовго це навіть збентежило Labrinth, і він відповів щось на зразок: "Ну гаразд, спробуємо".
Я мала не менш унікальний кейс. Зокрема, коли почала працювати над "Секс, Інста і ЗНО", серіалом у сегменті YangAdult, я розуміла, що музика дуже важлива для цієї цільової аудиторії. За результатами фокус-груп, перед стартом проєкту ми виявили, що підлітки слухають музику постійно, кожен період їхнього дорослішання має саундтрек. І я розуміла, що ні я, ні режисер Антоніо Лукіч, не впораємося із цим завданням повною мірою. Я почала шукати музичного супервайзера. На мій подив, такого в Україні не було. Тоді, прочитавши інтерв’ю з Джен Мелоун, де вона говорила, що в їхній роботі немає науки — треба тільки постійно слухати музику, я почала шукати того, хто це робить і за сумісництвом любить кіно — це був Сергій Вовк. Ось так, власне, з’явилася така позиція в локальних проєктах.
Щоб стати музичним супервайзером, потрібно мати соціальний капітал у музичній індустрії, вміти вправно проводити переговори, розвивати велику наслуханість, дотримуватися суворих дедлайнів і, звісно, мати смак. Але є ще одна дуже важлива якість — це знання і відчуття драматургії. Робота музичного супервайзера починається з читання сценарію, а далі щоразу під час роботи над новою сценою він має запитати шоуранера: що саме ми озвучуємо в цій сцені? Це місце дії, персонаж або його внутрішній монолог? Музика має працювати тільки в цій сцені чи підводити глядача до наступної, спойлерити про те, що він побачить і відчує далі, чи ні? У підсумку, музичний супервайзер — це один з авторів проєкту, точно такий самий, як і автор сценарію, оператор або режисер. Він, так само як і сценарист словами персонажів або оператор у візуальному оповіданні, розповідає історію — але нотами.
