Чому варто піти на програму "Архітектура голосу" концертного агентства "Вухо"

Локації підбирали важко – стільки відмов, як цього разу, у нас ніколи не було, багато об'єктів біля води виявилися режимними. Логістично найскладніший майданчик – нудиський пляж. З боку Труханового острова до нього ведуть непрохідні дороги, переправляти на нього людей, інструменти та апаратуру доведеться човнами з боку Гідропарку. Ми всіх вмовили і все придумали, навіть як доставити туди рояль, але поки чекаємо фінального прогнозу погоди на п'ятницю – грозу не вмовимо. План Б є, але він не передбачає задника з річки, Лаври і оголених городян. Інші локації – Київська водогрязелікарня на Дарниці і весловий центр в Інституті Фізкультури. Перша – неймовірний у своїй реліктовості радянський санаторій, заставлений пальмами і фікусами. Ось лінія метро, ​​а ось – перлинно-хвойні ванни, лікувальні грязі та інші гідропроцедури. У неї ми помістили проект Олексія Шмурака і Олега Шпудейка. Музично він побудований навколо двох джерел – пташиного співу (записаного і синтезованого) і народних (людських, а не пташиних) пісень. Хлопці задіють синтезатори, голоси, сопілку і різні звукорежисерівські і композиторські хитрощі разом з автентичними польовими записами. Ще вони задіють чудового співочого лікаря, виявленого нами в лікарні. Концерт розпочнеться о третій, а з 16 до 18 охочі зможуть прийняти ванни, заодно послухати спеціально заготовлені нами аудіоінсталяції. Ханна Сільва, Томомі Адачі і наш імпровізованій летючий хор – виступлять в весловому центрі 21 червня. Це зал для тренування веслярів-академістів, з порожнім (зараз) басейном і величезним човном-симулятором. Нам доведеться попрацювати з його акустикою, але веслярі з хористами добре римуються. Адачі – японський композитор і виконавець, саундпоет, винахідник, однаково цікавиться апаратними інтерфейсами, нейросинхронізацією і штучними супутниками. Божевільний vocal artist, чиї проекти представляли Tate Modern і Центр Помпіду. У колаборації з британською письменницею і перформеркою, Ханною Сільвою, вони працюють з голосом, електронікою, і наприклад, двома інфрачервоними сенсорними сорочками.

Томомі раніше не бував у Києві, і щоб почути (хоча б фрагментами) одну з його найвідоміших робіт – хоровий цикл Yo, записаний на Tzadik, ми запропонували йому провести невеликий вокальний майстер-клас для вокалістів і музикантів-аматорів. Це і є Летючий хор, в нього увійшли режисери-документалісти, художники, студенти-композитори та інші ентузіасти – всього близько 20 осіб. Їх почуємо на концерті 21 червня.

Привабливість "Архітектури голосу" в тому, що можлива складність музики компенсуються неординарністю місць, в яких відбуваються концерти. Кураторське завдання тут не тільки в тому, щоб домогтися ідеальної рими "місце-музика", а й збудувати серію таких сюрреалістичних ситуацій, які сприймалися б цілком. Японська експериментальна музика в рамці з весел? Паризька солістка, хор і камерний ансамбль, який грає на іграшкових інструментах біля нудистів? Хвойно-перлинні ванни під акомпанемент з голосів навколоводних птахів? До цього не треба готуватися, потрібно просто в цьому опинитись.

"Архітектура голосу" відкривається 20 червня в Плівці двома аудіовізуальними проектами. По-перше, "Картою виходу з тіла міста" Дарії Кузьмич. Якщо тіло сприймається як щільність, сукупність – як позбутися щільності? У Даші є багато порад про те, як знайти безтілесність. За позначенням "відеоінсталяція" і білими водолікувальними шторами ховається великий проект, складений з відео, малюнків, живопису, об'єктів, текстів – своїх і Жені Бєлорусець. Проект, що оголює людину, яка його показує. Хто ця людина? Художниця з Києва, зараз живе між Києвом і Берліном. В аналогових техніках Дарина досліджує пострадянський, а в відеоарті і текстах – постгуманізм і теорії тілесності. 2015 року вона закінчила відділення монументального живопису в Київській художній академії, зараз навчається в Берлінському університеті мистецтв, в класах Ай Вейвея і Ніни Фішер. Подивитися виставку в Плівці можна буде до 27 червня. По-друге, Катя Бучацька показує "Лету" – проект про практику вимивання срібла з плівок на радянських і пострадянських кінокопіювальних фабриках. Копальні на річках пам'яті знищують зображення, але щадять звук. Ми почистили і завели Катін кіноапарат "Україна", він заклично гуде. По-третє, до десяти ми почнемо АСМР-конференцію про доступ до води. Це п'ять доповідей з сурдоперекладом, в тому числі, і про біохакінг мікроорганізмів у водних екосистемах, підземних річках Києва, сакральній географії місцевих вод. Учасники конференції – АСМР-ентузіасти: Катя Лібкінд, Василь Хвіст, Філіп Олійник, Катя Бучацька і Андрій Коростий. Навіть Томомі Адачі вважає, що це геніальний проект – але ви, будь ласка, загугліть АСМР до ​​того, як йти.