Людина у футлярі: інтерв'ю з композитором Святославом Луньовим
Композитор Святослав Луньов, геній академічної музики, – про те, навіщо створюють музичні шедеври.
Кашемірова водолазка, BurberryСвятослав Луньов – найвідоміший український композитор. Звичайно, в порівнянні з Монатиком, який теж пише музику і у якого 1,8 млн підписників в Instagram, Луньов – майже невідомий солдат сучасної музики. Але в порівнянні з іншими композиторами сучасної академічної музики, він – зірка. Лауреат премій імені Лятошинського, Ревуцького та Вериківського, лауреат конкурсу молодих композиторів імені С. Рахманінова та конкурсу Gradus ad Parnassum. Його монооперу "Погано темперовані пісні" музичне агентство "Вухо" ставило на Фестивалі нової музики. Його твори виконують Національний симфонічний і камерний оркестри, німецький ансамбль Musikfabrik, вокальний ансамбль Alter Ratio і багато інших, оскільки Святослав пише симфонічну, хорову, електроакустичну, камерну і фортепіанну музику.
"У композитора буття точкове, – каже Луньов, який призначив зустріч у кафе, недалеко від консерваторії, в якій він близько 20 років викладає курс "Комп'ютерні технології в музиці". – Якщо порахувати весь час, коли ти функціонуєш як композитор, буде приблизно три роки. Решта часу провисає: чи то відходиш від невдалого виконання, то чи немає часу займатися музикою, то хворієш, то налагоджуєш сімейне життя. Це становить 80% буття. Раніше я думав, що композитор зобов'язаний писати. Зараз зрозумів, що, по-перше, ти нікому нічого не зобов'язаний, а по-друге, ніхто від тебе нічого не чекає. Вся музика вже є, і всім вистачить. І якщо у тебе є посил, ти намагаєшся його плекати, щоб він не згас. Якщо період простою затягується, я сам створюю собі соціальне замовлення – придумую назву твору, хронометраж, форму ... Це як ходулі. Ніби малюєш на стіні морквину для осла, щоб почати рух, повзти в сторону музики. Тоді я слухаю чужу музику – і дратуюся. Думаю, як це приголомшливо, і теж хочу скласти щось схоже".
Український музикознавець Юрій Чекан вважає Луньова талановитим, самобутнім і незалежним композитором. "Він ніколи не слідує за шаблонами, у нього є своє призначення, за яким він іде. Його твори складні технічно, але це не складність заради складності, це завжди виправдано ідеєю".
У дитинстві Святослав вважав свої вправи на піаніно протиприродним заняттям, він любив футбол, хокей, хотів займатися дзюдо, але музичну школу все ж закінчив, хоч і з огидою: мама змусила. Потім закінчив технічний вуз, пішов в армію, де був час подумати, – і там прийняв рішення продовжити заняття музикою. Коли подорослішав і зіткнувся з реальним світом, усвідомив потребу втекти від реальності – і знайшов свій притулок у музиці.
Кашемірова водолазка, Burberry; шерстяний піджак, Salvatore FerragamoКонсерваторію Святослав закінчив в 29, а в 30 вперше почув свій твір на сцені. Після консерваторії три місяці працював сторожем у офісі, доба через три: по-перше, сторожу платили зарплату 120 рублів, а викладачеві в музичній школі – 40, по-друге, на чергуванні він переписував партитуру "Погано темперовані пісні" і робив оркестрування. Кілька разів нагрянув наряд міліції – і композитора з сторожів звільнили. Довелося йти викладати в школу мистецтв, потім до консерваторії.
"Я не думаю, що художники в принципі повноцінні люди. Вони ескапісти, просто втікають у вигаданий світ, створюють "акваріуми" – зі своїм біогеоценозом, своїм середовищем, верхом і низом. Я побудував у своєму житті таку чарівну кімнату, в якій є кнопка контролю за реальністю, і проблема в тому, як втекти туди швидше. Я тут сиджу, а сам хочу туди. Навіть коли я там перебуваю, я все одно хочу туди. Марина Цвєтаєва сказала, що поети – емігранти Царства Небесного. Тобто, розумієте, ми всі мігранти того самого буття. Так чи інакше, ми жадаємо цього. Людина реалізована – це та, що знайшла цю кнопку, навчилася нею користуватися і скуштувала плоди своєї діяльності, тому що, якщо будь-яку з цих складових їй недодати, вона буде глибоко нещасною".
Марина Цвєтаєва в нашій розмові з'явилася невипадково: Святослав Луньов – літературоцентрична людина. Багато читає, пише вірші. Любить слова і любить фразу Андрія Бітова, сказану про Бродського, що великі імена стають словами – Бах, Бетховен, Моцарт. "Красивіше від цього взагалі важко уявити. Поет працює зі словами, як з матеріалом. І слово "бог" стає всього лише словом з трьох букв, і воно таке ж важливе, як, наприклад, ненормативна лексика. Це слово нічого не означає поза контекстом. Але воно занурює в структуру, вистрілює – і стає символом і часу, і культурної спадщини, і конкретного персонажа. І сам Бродський, вся його особистість, прослизає слідом за ім'ям в безсмертя", – каже композитор, без спроби приховати, що і сам мріє про те, щоб "подолати кінцівку буття за допомогою своїх творів".
Завдяки любові Луньова до слів, назви його творів звучать як поезія, і в них завжди закладені кроскультурні алюзії. Якщо не читав, не чув, не бачив, не вникав – зрозумієш не всі "шари" його "наполеона". Наприклад, симфонічний твір Tutti. "Це про якусь точку резонансного пробою, де всі силові лінії коротять одного персонажа. Вся світобудова має в тобі зібратися, і ти думаєш, що повинен, як мінімум, про все це сказати. І Tutti – це коли все. За все хороше, як тост".
"Погано темперовані пісні" – моноопера на слова Льюїса Керолла з обох "Аліс" – відсилання до музичного циклу Баха "Добре темперований клавір", в якому – як і у Луньова – 24 твори. Ще є "Ноктюрнморт" і "Ноктюрналії", "Мардонгі" (алюзія на розповідь Віктора Пелевіна), "Симфонічні станси", Ave-Because-Adieu, "Тролінг студії". Виходить, у назві завжди є підказка – або пастка. Його "Процес" для фортепіано та великого симфонічного оркестру – не відсилання до Кафки: тут – про технологічний процес. "Мені подобається фраза про те, що процес – це те, що є незворотнім", – усміхається Луньов.
Запитую, де можна зустріти Святослава крім консерваторії. "Так мене і в консерваторії нечасто зустрінеш! – відповідає. – Провів лекцію – і втік. Я не світський персонаж, буваю тільки на музичних фестивалях і концертах, де виконують мою музику. Ах так, гуляю з чотирирічною донькою в Голосіївському парку".
Двічі на рік Союз композиторів традиційно організовує фестивалі: навесні – "Музичні прем'єри року", восени – Kyiv Music Fest. На кожному з них новий концерт, соната або опера Луньова – одна з найбільш очікуваних подій. Святослав пише музику на вірші Бродського, Блока, Цвєтаєвої. Опера "Москва – Петушки" за мотивами повісті Венедикта Єрофєєва так ніколи і не була поставлена, хоча по ній вже написано кілька наукових дисертацій. Луньов пише для кіно, остання робота – музика до документального фільму про фотографа, письменниці, художниці Параски Плитки-Горицвіт, яку називають "гуцульським Гомером". Прем'єра фільму відбудеться у квітні на фестивалі Docudays. Святослав також зробив аудіоінсталяцію "Невидиму сокиру" – написав музику до виставки "Тіні забутих предків", присвячену однойменному фільму Сергія Параджанова. А відео на композицію Witness, присвячену Бабиному Яру і виконану в Каннах учасниками телепроекту "Голос країни. Діти", отримало бронзового Каннського лева.
Ми говоримо про те, що шедевр – це безумовний шанс вписатися в безсмертя, і тут же Святослав міркує про прикладне значення музики. "Ось Шопен написав траурний марш. Обивателю навіть не потрібно знати, що це Шопен. Це ритуальна музика, яка супроводжує людей, – як Харон, який перевозить з одного берега на інший; без цього не обходиться людське буття. Або весільний марш Мендельсона. Це така ж необхідна річ, як виделка, як хліб чи табурет. Мрія композитора – створити артефакт, який знадобиться людям".
Текст: Валентина Клименко
Фото: Vasilina Vrublevskaya
Стиль: Venya Brykalin
Асистент стиліста: Sveta Manukyan
Грумінг: Ekaterina Kharlanova
Продюсер: Marina Sandugey-Shyshkina
