Диригентка Оксана Линів — про дебют в Метрополітен-опера і просування української музики в світі
5 вересня в Данії відбудеться прем’єра твору українського композитора Євгена Оркіна "П’ять перерваних колискових". Ініціаторка написання п'єси, а також диригентка концерту — Оксана Линів: матеріал Оркіна присвячений дітям, загиблим в Одесі 2 березня 2024 року від атаки російського безпілотника на багатоповерхівку.
Цьогоріч Линів дебютувала в нью-йоркській Метрополітен-опера. Перша українка на престижній сцені використовує свій успіх для просування вітчизняної академічної музики у світі.
Перемовини про дебют Оксани Линів у Метрополітен-опера, одній з найважливіших театральних сцен планети, тривали сім років — за всіма великими подіями у світі класичної музики стоять довгі погодження графіків. Розклад 46-річної диригентки, яка блискавично будує міжнародну кар’єру, схожий на графік знімань голлівудської зірки. Вона зрідка має можливість провести пару днів удома в Дюссельдорфі з чоловіком, українським скрипалем Андрієм Мурзою, — і зі сміхом каже: якщо потрібен тиждень відпустки, мусить за рік повідомити про це своєму музичному агентові. Під час нашого інтерв’ю диригентка перебуває у Вісбадені, у неї два виступи в Державному театрі Гессена. За сім днів вирушає в британський Бірмінгем, між цим — репетиції в Кронберзі та Відні.
У Нью-Йорку Линів диригувала оновленою версією класичної "Турандот" Пуччіні. Це справжній оперний блокбастер: вистава, зрежисована легендарним Франко Дзеффіреллі в 1987 році, йде фактично чотири десятиріччя і вважається однією з найбільш разючих постановок в історії театру. Така слава зумовлена, зокрема, неординарними сценічними прийомами, серед яких і надзвичайна кількість виконавців на сцені (понад 300), і складні декорації та костюми, і неабиякий розмах та блиск. Тому квитки на "Турандот" набагато дорожчі, ніж на решту вистав сезону.
Ми спілкуємося зумом: переді мною, як завжди, відкрита й енергійна жінка — за понад 10 років знайомства це наше третє інтерв’ю. Линів зізнається, що, готуючись до нью-йоркської прем’єри, була передусім сконцентрована на музиці: "Турандот" — дуже складний твір, який обожнює публіка. "Мені хотілося змалювати разючу психологічну драму", — каже диригентка. Розповідає про репетиції двічі на день, по 3–4 години кожна, та детальний підхід до цього процесу, коли відпрацьовується кожен рух і вираз обличчя. Між виставами, що тривали до кінця квітня, наша редакція влаштувала знімання з Оксаною Линів у будівлі Метрополітен-опера, зокрема на легендарних парадних сходах. Знайти вільні години у графіку найвідомішого оперного театру планети та однієї з найзнаменитіших світових диригенток — особлива удача.
Прем’єра відбулася 28 лютого — наступного дня на шпальтах The New York Times про Линів писали: "Легендарна "Турандот" The Met повертається із потужним дебютом". У рецензії автор згадує: публіка не могла стримати ентузіазму — бурхливі оплески перекрили останні такти партитури. На моє запитання, чи встигла вона насолодитися успіхом, Оксана з гумором зізнається: "Почувалася Гераклом, який здійснив подвиг, адже це коштувало років підготовки", — проте одразу ж додає, що від природи самокритична, тож годину після вистави аналізувала зроблене. "Я настільки сконцентрована під час і після виступу, що навіть не можу тішитися оваціями. Того вечора я була ніби за пеленою. Добре, що в залі був чоловік, який прилетів на мій дебют з Німеччини. Він сказав: "Ти чула, що тобі та тенору аплодували найбільше?""
Метрополітен-опера для диригента — найвища сходинка, маркер світового визнання. Аналізуючи успіх у Нью-Йорку, Оксана водночас зауважує стрес і навантаження, адже "професія не дає права на помилку". "Уявіть: на тебе дивляться 200 людей на сцені, 70–80 артистів у ямі, хор. Успіх опери здебільшого залежить від чіткості роботи диригента: якщо ти зарано даси "атаку" оркестру, коли сцена ще не готова чи не встигли переставити декорації, — постановка посиплеться. Твоя помилка впливає на репутацію всього театру". Аби переключитися, поміж нью-йоркськими виставами Линів полетіла на три дні в Домініканську Республіку — поплавати: це розслабляє тіло, напружене годинами стояння за диригентським пультом. І подумати про наступні кроки, адже "будь-який здобуток — це новий старт".
Вона каже, що її професія — одна з найскладніших у музиці, але водночас і одна з найвпливовіших. "Успішний диригент — це не тільки про гучні концерти та розвиток власної кар’єри, але й про можливість ініціювати виконання нових творів, надання підтримки молодим музикантам і композиторам".
Линів використовує свій вплив на максимум, аби просувати українське музичне мистецтво у світі. Зокрема, заснований нею 2016 року у Львові Молодіжний симфонічний оркестр у 2018-му яскраво дебютував на знаменитому Берлінському фестивалі і сьогодні підкорює престижні майданчики Німеччини, Швейцарії, Франції, Австрії, Італії. Оксана каже, що дебют у Метрополітен-опера дав поштовх до нових колаборацій — влітку четверо учасників колективу виступили у складі Молодіжного оркестру Європейського союзу на новому фестивалі в Нью-Йорку. Вона тішиться, адже "кожен особистий здобуток одного виконавця підсилює успіх українського музичного мистецтва". Водночас радить дивитися на світ реалістично: "досі виконання нашої музики за кордоном має поодинокий характер".
"Ми мусимо акцентувати на просуванні в міжнародні концертні програми українських творів — іти за принципом додавання, а не віднімання"
Вона згадує, як у травні на музичній конференції у Берліні німецький дипломат зізнався: "Коли почалася війна, я запитав себе: я освічена людина — якого українського автора або композитора я востаннє читав чи чув? Нічого". "Весь цей час Україна була білою плямою в центрі Європи. Щойно я почала свої кроки за кордоном у 2005-му, одразу зініціювала запис творів Бориса Лятошинського та Любави Сидоренко для архіву Баварського радіо. Зараз ситуація краща, ніж 10–15 років тому, але про популярність української музики говорити зарано".
Оксана Линів народилась і виросла в містечку Броди Львівської області. У 2005-му здобула третє місце на Міжнародному конкурсі диригентів імені Ґустава Малера в Німеччині. В Україні починала кар’єру в 2008-му як заступниця головного диригента в Одеській опері, де пропрацювала до 2013-го. Вже понад 10 років мешкає в Європі. Але вдома лишаються її близькі: батьки — в рідних Бродах, де тато Ярослав керує хоровою капелою; родина чоловіка — в Одесі. Оксана ділиться: щоразу відчуває шок від контрасту життя — свого і рідних. "Але мені допомагає розуміння: те, що я можу зробити на світовій музичній арені, не може наразі ніхто інший в Україні".
Торік Линів ініціювала створення кантати "Татусева книга" на вірші та щоденникові записи Володимира Вакуленка — активіста і поета з Ізюма, який був вбитий росіянами під час окупації Харківщини у 2022 році. Прем’єра відбулася в Брюсселі минулого вересня — в межах проєкту "Втрачене дитинство" під патронатом президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн. Твір, написаний композитором Євгеном Оркіним, виконували діти та молоді музиканти, наймолодшому з яких шість років.
Під час 40-хвилинної кантати австрійський актор Філіп Кельц, що виконує роль оповідача, зачитує перші рядки із записника Вакуленка, в якому той документував перебіг окупації та який заховав у саду біля дому за день до свого викрадення росіянами (записник був опублікований у видавництві "Віват" минулого року). "Я сподіваюся, цей щоденник потрапить до міжнародної спільноти і світ дізнається правду. Я вірю в ЗСУ", — пише він, і зі сцени урочистої брюссельської зали ці слова загиблого поета звучать моторошно й водночас символічно.
"Це моя відповідальність як артистки — вшанувати памʼять митців, яких вбила Росія", — каже Оксана. Вона зауважує складність партитури для молодих артистів і каже, що публіку особливо вразили дитячі хори з Києва. "Діти від 6 до 18 років, які в умовах війни, з-поміж 4–5 тривог на день, розучили весь твір, влаштовуючи репетиції у бомбосховищах. У музичному світі дуже важливим є рівень виконання, і коли публіка розуміє, що ці діти, які співають ангельськими голосами, щойно приїхали з Києва і повертаються завтра, це зачіпає і дозволяє сприймати війну набагато ближче".
"Татусева книга", яку Линів тепер мріє виконати в Нью-Йорку в Карнегі-голлі, — перший із низки творів, присвячених загиблим українським митцям. Влітку на відкритті Люцернського фестивалю Оксана диригувала премʼєрою "Реквієма за поетом" Євгена Оркіна, присвяченого письменникові та військовому Максиму Кривцову, який загинув на фронті 6 січня. "Емпатія завжди була сенсом мистецтва, — каже диригентка. — Коли ми ініціюємо такі проєкти, сподіваємося, що вони житимуть і після закінчення війни. Так ми збережемо памʼять про всі наші жертви і наших героїв".
Цій меті слугує і новий твір Євгена Оркіна "П’ять перерваних колискових", присвячений дітям, загиблим в Одесі 2 березня 2024 року від атаки російського безпілотника на багатоповерхівку. Трагедія сталася за півтора кілометра від помешкання її свекрів. Симфонічна поема-присвята з драматичним розвитком починається без диригента, неочікувано для публіки, з потужного вступу ударних, і сповнена відчуття заціпеніння, страху, хаосу. Світова премʼєра відбудеться 5 вересня у Данії.
Поки енергійна Оксана Линів один за одним ініціює проєкти про Україну за кордоном, вдома її ім’я періодично опиняється в епіцентрі скандалів. Дебют у Метрополітен-опера пройшов майже непоміченим: у цей час стало відомо, що наступного року вона диригуватиме оперою Чайковського "Євгеній Онєгін" у Саксонській опері — це спричинило хвилю обурення і серед музикантів, і серед пересічних українців у соцмережах. Линів пояснює, що погоджуючись виконувати Чайковського, керується важливістю професійного зростання, адже грати традиційний оперний репертуар — частина шляху будь-якого диригента, а відмова послабить її позиції на світовій сцені.
"Думаю, нашою кінцевою метою не є боротьба з Чайковським і різкі ультиматуми, які призведуть до втрати контактів і партнерів. Ми мусимо акцентувати на просуванні в міжнародні концертні програми українських творів. Іти за принципом додавання, а не віднімання, яке категорично не сприймають в інших країнах". Оксана розповідає: в Англії, США, Франції, Італії неможливо зняти "Лускунчика" чи "Лебедине озеро" — скільки українські офіційні установи не зверталися із відповідними заявами, цю ідею не прийняли в жодній країні, окрім Польщі. До того ж Линів впевнена: її виконання "Євгенія Онєгіна", а також інтерв’ю світовим медіа до та після вистави допомагають "розвінчувати міф про якусь особливу російську генетику в мистецтві". "Зрозуміло, що Чайковський для всього світу залишиться російським композитором. Але я наполягаю на тому, що його геній ніяк не залежить від національності".
У міркуваннях Линів особливо помітний її прагматизм, помножений на дипломатичність, сформовану досвідом роботи за кордоном. На запитання про те, як сприймає критику в соцмережах, каже стримано: продовжую працювати. Поки це число готувалося до друку, у червні Оксана диригувала реквіємом "Бабин Яр" Євгена Станковича в межах Віденського фестивалю — важливим українським твором про геноцид єврейського народу, проводячи паралелі із сучасним винищенням нашої нації. "Досі це найбільша "українська" подія за кордоном в музичній історії — з найбільшою кількістю виконавців, з повністю українською програмою, на одному з найвідоміших класичних фестивалів світу. Вона була під серйозною загрозою ще декілька місяців тому — напевно, всі вже чули про скандал з одіозним російським диригентом Теодором Куренсісом, коли його концерт без попередження поставили в одну звʼязку з нашою подією. Але як бачите — наш визначний проєкт відбувся, а Куренсіса організатори скасували, і ми рухаємося далі".
Торік Оксана Линів здобула ще одну професійну перемогу — стала першою в Італії жінкою на посаді музичного директора — в Театро Комунале ді Болонья. У цьому статусі дебютувала з "Реквіємом" Верді на сцені фестивалю в Пармі, відомого своєю складною, вимогливою публікою. "Існує традиція, що слухачі посеред вистави можуть обурюватися, галасувати й закидати артистів помідорами, якщо, на їхню думку, щось іде не так. Тож цей виступ став для мене випробуванням. Одна справа вийти на високий рівень, а інша — на ньому втриматися. Це якраз і є мій новий етап".
Фото: Myrthe Giesbers
Стиль: Iryna Polieshchuk
Текст: Дарія Слободяник
Зачіски та макіяж: Yevgenia Kozlova
