Як піклуватися про себе в темні часи? Чи можна дозволяти собі радість? І чому не варто відкладати життя на потім, навіть у велику війну? Про це в межах нашого спецпроєкту з брендом ювелірних прикрас Pandora розмірковує Джамала — талановита артистка та пристрасна активістка, любляча дружина і мати, і просто жінка, життя якої кардинально змінилося з 24 лютого.
Що нового ти дізналася про себе за ці півтора року?
Що я сильна. Не думала, що настільки, але сильна!
Ми часто говоримо собі: "Я зроблю це після перемоги". Але чому українцям не варто відкладати життя на потім? І чи буває у тебе так, що ти говориш собі: зараз недоречно відпочивати, чи радіти чомусь, чи купувати красиві речі?
Звичайно, говорю, але разом із тим пробачаю собі маленькі слабкості. Бо відчуття провини живе в нас — і водночас ти розумієш, що найкращий твій час минає, і дуже швидко. Ти сумуєш за тим, що не бачиш свої дітей; за некупленою сукнею, яка тобі пасує; за прикрасою, яка тобі дуже сподобалася, але ти собі в ній відмовила. Тому мені здається, що тут важливий баланс — між обмеженнями та турботою про себе.
Які моменти в твоєму житті зараз — найприємніші?
Це зустрічі з моїми дітьми. Ніколи не думала, що буду сумувати за ними ще більше, але тиждень без них, іноді два або й місяць — це дуже важко і боляче. І я дуже ціную моменти, коли ми разом.
Як змінилося твоє бачення своєї місії як артистки?
Джамала-артистка стала більшою, вагомішою, складнішою і гучнішою. Я почуваюся бійцем, коли опиняюся за кордоном. Щойно потяг зупиняється у Хелмі чи Варшаві — одразу розумію, що маю бути в сильній позиції, адже представляю країну! І я готова — відповідати на запитання, давати відсіч, співати, збирати кошти.
Як творити та створювати, коли надходять погані новини і хвилюєшся за близьких?
Перші три місяці повномасштабної війни в голову не приходило жодної мелодії. Я взагалі як авторка пісень не відчула потреби щось сказати, хоча багато моїх колег писали вірші й музику. Тільки восени 2022 року я випустила EP "Поклик" — це були мої особисті переживання. Він народжувався в дорозі, поки я їздила світом, аби розповідати про нашу війну.
А парально з цим ми створювали альбом "QIRIM" і презентували його в Києві — в Оперному театрі, із симфонічним оркестром, на великий зал. Це були дуже складні дні — прем’єра 5 травня, суцільні обстріли міста, як ви пам’ятаєте.
Чому я вважаю це важливим? Тому що це наш спосіб говорити зі світом. Може, ви втомилися, може, вам набридла наша війна? Але ви маєте знати: ми боремося не тільки за свою землю, але й за нашу спадщину, за нашу мову, нашу культуру. І ми не втомимося це робити. Цей творчий вогонь не можна погасити жодною війною!
Як змінилася Джамала-мати?
Коли почалася велика війна, я вперше в житті відчула настільки сильний страх і шок. Не могла говорити, тіло не слухалося мене. Але минув час, і я відчула, що стала голосом за межами України — голосом усіх жінок і дітей, що перебували тоді в бомбосховищах. Я зрозуміла, що можу говорити за них — і від їхнього імені.
Я здобула цю місію — і цікаво, що саме в той момент у мені народилася вразлива мама, яка дуже боїться з своїх дітей. Я не знаю, як це поєднується: я не боюся за себе, але боюся за дітей — за своїх і за всіх дітей України. Оце і є зміни. Така наша нова реальність.
Плюс зараз ще й додалося відчуття провини. Я не чула, як вперше заговорив польською мій молодший син — тобто я бачу це по зуму чи скайпу, але цього недостатньо.
Що ти відповідаєш дітям, коли вони питають: "Мамо, коли ми повернемося в Україну?"
Емір, старший син, якому п’ять років, питає так: "Анака (він називає мене "мама" кримськотатарською), а нашу кімнату ще не розбомбили? А мої іграшки цілі?" Це дуже важко чути. Молодший Селім, йому три, звісно, не пам’ятає деталей. Але я намагаюсь не говорити з ними багато про війну, бо вони дуже переживають. Нам може здаватися, що діти не сприймають це — але насправді вони хвилюються.
Повномасштабне вторгнення змусило нас змінити свій стиль одягу, багато хто буквально місяцями не знімав спортивні костюми та кросівки. Що допомагає тобі повернути відчуття власної жіночності?
О, цей оверсайз — це про мене. За ці півтора року він увійшов у мій гардероб так сильно, що я не знаю, як його позбутися. Щодо сексуальності, то я ховаю її подалі. Мені сумно від цього, і я працюю над собою, аби це змінилjся, — до прикладу, сьогоднішнє знімання, до речі, дуже допомогло відчути себе інакше.
Насправді дуже хочеться показати, що я жіночна і сексуальна. Але, звісно, сперечаєшся із собою — а чи це взагалі доречно під час війни?
У моєму сценічному чи повсякденному образі ніколи не було зайвої сексуальності, але все одно — хочеться повернути собі себе. Дозволити собі бути дівчиною, яка вабить. Мені хочеться це відчувати, чути компліменти яка я гарна, — чому ні?
Психологи кажуть, що варто щодня питати себе: а як я сьогодні піклувалася про себе, що зробила для себе приємного? Розкажи, як ти піклуєшся про себе?
Я люблю купувати косметику, прикраси, одяг — так, дозволяю собі іноді. Люблю наносити на обличчя маски — не знаю, чи допомагає, але дає відчуття турботи про себе. Звичайно, оскільки я часом у дорозі, мені дуже допомагає масаж — він просто рятує. Спорту в моєму житті мало, тому що він передбачає системність — а я не можу її собі дозволити, бо то в дорозі, то на сцені, то маю виступати десь як амбасадорка України, то займаюся дітьми.
Є запитання, яке останні півтора року ми ставимо одне одному щодня: як ти? І часто відповідаємо на нього: "Тримаюся". За що тримаєшся ти?
Мені дуже допомагають діти. Коли не бачу їх — хочу побачити якнайшвидше. Коли нарешті зустрічаємось — мені так добре з ними, що хочеться повернути їх у Київ. Сумно, що я пропускаю важливі моменти з їхнього життя — і це стимулює працювати ще більше, боротися, аби вони якомога швидше могли повернутися в Україну. Це дійсно мій сильний мотиватор.
І ще Україна. Звучить пафосно, але я дуже люблю Україну — я патріотка і готова розірвати будь-кого, хто не підтримує нас. Я хочу жити вдома, в Україні — так само, як і раніше, а може, і краще. Тільки зараз розумію, наскільки щасливим було моє життя: я поверталася додому після концерту і обіймала дітей, зранку, перед тим як їхати на репетицію, могла поцілувати їх, а на вихідні поїхати з ними куди завгодно. Зараз такої змоги у мене немає, бо я тут, а вони у Варшаві, цю свободу у мене забрали. Натомість у мене є обставини, під які я маю підлаштуватися — організувати життя дітям у Польщі, а своє — в турах. Багато людей, до речі, не вірить, що перші місяці вторгнення я їздила одна, без команди й асистентів, просто с рюкзаком, де лежали важливі для мене речі, пов’язані з Україною: прапор, футболка Save Mariupol і вишиванка Etnodim.
А взагалі, я відчуваю себе голосом — і саме це допомагає рухатися далі. Вчора, наприклад, я була зовсім втомлена — не хотілося ні знімань, ані зустрічей. Та ми поїхали у військову частину, підтримати хлопців та дівчат. Поговорили з ними — і собі думаю: це я втомилася? Це вони втомилися! І ось вже наступного дня призначаю зустрічі, знімання та інтерв’ю з подвійним завзяттям — аби робити свою роботу та працювати на перемогу як тільки можу.
Одне слово, я не знаю, як я — складнішого запитання не знайти. Я рухаюсь. Так, навіть не тримаюся, а рухаюся — для того, щоб повернути собі життя!
Про колекцію Pandora Signature
Прикраси із колекції Pandora Signature поєднують у собі мінімалізм та архітектурні деталі. Саме завдяки цьому вони гармонійно впишуться в будь-який гардероб і водночас допоможуть проявити індивідуальність, адже прикраси — це завжди дуже особиста річ. Вироби Pandora Signature можна носити разом або збирати у повноцінні сети: вони легко комбінуються між собою завдяки стильному поєднанню геометричних елементів, логотипу та різних металів.
Фото: Andrew Grey
Відео: Slava Davydov
Стиль: Tanya Nemchenko
Мейк-ап: Svitlana Rymakova
Зачіски: Daria Zhadan
Помічник стиліста: Vadym Onischenko
Освітлення: Oleksandr Mischenko
Інтерв’ю: Daria Slobodianyk
Сет-дизайн: Sasha Dudchenko
