Великодні традиції наших предків
Великдень — найочікуваніше родинне свято для українців. Хтось дуже любить випікати паски, хтось розписувати писанки, а хтось чекає цього моменту, щоб поїхати в село, відвідати рідних, гарно посвяткувати і дізнатися щось цікаве від бабусі. Адже вона знає все про справжні великодні традиції і з гордістю розповідає.
ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР
Останній тиждень перед Великоднем називається страсним. Цього тижня віруючі люди дотримуються суворого посту і йдуть сповідатися. Одним із важливих днів цього тижня є Чистий четвер. Ще до сходу сонця наші предки починали поратись по господарству: чистили комори, прали, прибирали в хаті та в саду. Все повинно бути охайним і мати святковий вигляд до Великодня.
В цей день пекли паски: робили опару на молоці, до опари додавали борошно, яйця, цукор, дріжджі і місили тісто. Для аромату додавали настоянку на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми і прикрашали плетінням з тіста, колоссям, жайворонками. Потім форми ставили в тепле місце, щоб паски виросли, а тоді вже садили в напалену піч. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя. Поки паска не посвячена, їсти її не можна — гріх. Навіть господині не дозволяли собі спробувати шматочок, бо це грубе порушення традицій.
Ввечері в церкві відправляють "Страсті". Колись у наших селах, та і по містах, люди зберігали урочистий спокій: ні сміху, ні співів, ні голосних розмов в час, коли в церкві читалися євангелія, чути не було. Віряни, повертаючись з богослужіння, намагалися донести додому "страсну свічку" так, щоб вона не погасла. Бо вірили, що вона має особливу силу і захищає дім від недоброго. Для цього майстрували спеціальні ліхтарі з фарбованого скла або з кольорового паперу. Це було таким красивим, магічним дійством, коли кольорові вогники розтікалися від церкви по всьому селі.
СТРАСНА П’ЯТНИЦЯ
Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви. На Галичині в Страсну п’ятницю навіть дзвони не дзвонять. Замість дзвонів дзвонар стукає дерев’яними молотками, сповіщає людей про службу Божу. В момент виносу плащаниці діти також вистукують маленькими ручними калатальцями. Повернувшись зі служби, родина сідала обідати. Обід у Страсну п’ятницю — пісний, обходилися городиною: картоплею, капустою, огірками…
ВЕЛИКОДНЯ СУБОТА
У Великодню суботу роблять крашанки, розписують писанки, або, як кажуть в Карпатах, — "сливчать сливки". Здебільшого фарбували яйця в лушпинні цибулі, але заможні люди купували у крамниці спеціальні барви: червоні, жовті, сині, зелені і золоті. Предки вірили, що в свяченому яйці є сорок милостинь і що в ньому перебуває "Дух святий". Шкаралупу зі свячених яєць зберігали для підкурювання людей і худоби від пропасниці.
Звечора господині готували великодній кошик, клали в нього найгарнішу паску, яйця, масло, вуджене м’ясо, хрін і сіль. Якщо родина була великою, то всі наїдки складали в обрус, щоб нести до церкви святити. В ніч перед Великоднем парубоцтво мало звичай розпалювати великий вогонь. Багаття розводили десь на пагорбі за селом або біля церкви, щоб було видно на все село, а ще краще — щоб його бачили і сусідні села.
ВЕЛИКДЕНЬ
Щойно задзвонять дзвони, з усіх кінців села чи міста народ починав рухатися до церкви — хто пішки, а хто й возом. Дітей теж брали з собою, вдома майже ніхто не залишався. Кому бракувало місця в церкві, той спинявся надворі і так слухав Богослужіння. Всі чекали моменту, коли священних освяченою водою окропить їхні великодні кошики і скаже:
— Христос Воскрес!
А народ відповість хором:
— Воістину Воскрес!
В західних областях України, прийшовши додому, господарі до хати не заходять. Вони обходять обійстя і посипають навколо освячену сіль — "щоб нечисту силу відігнати". Потім господиня застеляє білим обрусом стіл і ставить освячену паску, яйця, масло, вуджене м’ясо… Вся родина молиться Богові і сідає за святковий обід. Після смачного частування і гарного відпочинку дівчата та маленькі діти йшли співати гаївки або гагілки.
На Великдень кожен селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і подзвонити в дзвін, бо це приносило щастя. Тому цілий день дзвонили дзвони, люди юрбилися біля церкви і мали відчуття свята.
Текст: Оксана Багрій
Фото: архіви музею Івана Гончара
