Ukrainian Women in Vogue: Ната Жижченко
У листопаді журнал Vogue UA випустив книгу Ukrainian Women in Vogue. Вона присвячена українським героїням, які з’являлися на сторінках нашого журналу. Моделі й художниці, письменниці й спортсменки, музикантки та дизайнерки, балерини та засновниці благодійних фондів. Кожна з них — сильна особистість, яка має свій стиль, надихає власним прикладом і гідно представляє Україну на міжнародній арені. У спеціальних інтерв’ю для vogue.ua героїні міркують про баланс між кар’єрою і сім’єю, публічність і власне розуміння щастя. Цього разу читайте інтерв’ю з лідеркою групи ONUKA Натою Жижченко.
ONUKAЯк Ви вважаєте, балансувати між кар’єрою й особистим життям сьогодні важче, ніж раніше, чи в наш час нескладно встигати все?
Мені здається, що пошук цього балансу залежить не від часу, а лише від бажання людини: від того, який сенс вона вкладає в особисте життя й кар’єру. Особисте життя — це теж робота і його, буває, будувати складніше, ніж професійну кар’єру. Наявність балансу в особистому житті залежить від того, скільки часу й зусиль людина докладає для того, щоб знайти його. Адже це не щось, що з’являється саме по собі, це — праця. Щоденна, щосекундна, спрямована на перспективу. Тому час нічого не важить, значення має лише особисте прагнення.
Вимога "бути найкращою у всьому", яку суспільство висуває до сучасної жінки, заважає Вам жити власним життям чи, навпаки, спонукає прагнути нових успіхів?
У моїй свідомості з дитинства була закладена не вимога "бути найкращою у всьому", а внутрішня цензура, до того ж дуже висока, через що я так часто картаю себе за все. Не можу сказати, що тепер є тенденція або вимога бути найкращою у всьому. Я бачу навколо, на жаль, тільки якісь фейкові картинки нереального життя, якихось симулякрів, а не людей. І це сумно. А бути найкращою у всьому? Бути найкращою у всьому неможливо й навряд чи потрібно.
Як Ви даєте собі раду з публічністю?
Не можу сказати, що я дуже публічна людина, тому й не страждаю через це. З моїм типом темпераменту це абсолютно не поєднується. Я досить закрита й інтровертна. Мені класно, коли я одна — люблю самотність і наодинці із собою мені найкомфортніше. Але публічність має дуже багато позитивних моментів. Думаю, найскладніше — грамотно використовувати цей ресурс. Публічності потрібно не зараджувати, а грамотно нею рухати, повертати. Мені здається, що коли твоє слово має якусь вагу, і в якійсь важливій ситуації цим можна скористатися — це приголомшливо. Це працює найкраще за всі зв’язки, блат або що-небудь ще. Це твоя головна зброя. Потрібно лише правильно її застосовувати.
Як Ви знаходите час лише для себе і чому його присвячуєте?
Якщо чесно, маю багато часу для себе, тому що весь свій графік складаю особисто. Мені із Женею простіше знаходити час на ті чи інші речі. Наприклад, якщо є певні робочі терміни — ми працюємо, є настрій побути просто разом — відкладаємо справи. Звісно, у турах і на гастролях так не вийде й часові межі справді жорсткі. Тепер через пандемію і карантин цього часу задосить. Взагалі я впевнена, що від упорядкування часу залежить дуже багато й у разі класного тайм-менеджменту можна встигати все й навіть ростити маленьку дитину.
З чого складається Ваше щастя і чи є щось, чого бракує для нього?
Я часто відповідаю фразою з радянського фільму "Доживемо до понеділка": "Щастя — це коли тебе розуміють". Це стосується всіх: партнера, рідних, аудиторії. Наприклад, коли твої складні твори сприймають належним чином — це найбільше визнання. Коли ти не йдеш на якісь компроміси, а робиш те, у що віриш, і тебе розуміє широка аудиторія — це щастя. Щастя не може бути неповноцінним або не може бути ситуацій, коли чогось бракує для щастя. Воно або є, або його немає. У мене воно є.
З ким із жінок — сучасниць або історичних персонажів — Ви хотіли б поспілкуватися щиро й відверто? І про що була б ця розмова?
Я б хотіла зустрітися з Марією Кюрі. Не думаю, що могла б щось у неї запитати, оскільки не маю стосунку до фізики. Втім, їй і самій було б нецікаво зі мною спілкуватися на наукові теми. Але якщо все-таки уявити нашу розмову за обставин, коли я потрапляю з майбутнього в, скажімо, період початку XX століття, то я б розповіла їй про Чорнобильську катастрофу. Цікаво, чи вплинула б ця розмова на хід історії. Та й узагалі хотілося б просто подивитися на цю приголомшливу жінку. У буквальному сенсі цих слів.
Проєкт створено за підтримки Symbol.
