Ukrainian Women in Vogue: Ліля Літковська
Журнал Vogue UA за підтримкиSymbolвипустив книгу Ukrainian Women in Vogue. Вона присвячена українським героїням, які з’являлися на шпальтах нашого журналу. Моделі й художниці, письменниці й спортсменки, музикантки й дизайнерки, балерини й засновниці благодійних фондів. Кожна з них — сильна особистість, яка має свій стиль, надихає власним прикладом і гідно представляє Україну на міжнародній арені. У спеціальних інтерв’ю для vogue.ua героїні міркують про баланс між кар’єрою і сім’єю, публічність і власне розуміння щастя. Цього разу читайте інтерв’ю з Лілею Літковською.
Ліля ЛітковськаЯк Ви вважаєте, балансувати між кар’єрою й особистим життям сьогодні важче, ніж раніше, чи в наш час нескладно встигати все?
У міру становлення власного особистого шляху кар’єра й особисте життя можуть змінювати свої позиції в шкалі пріоритетів. Кар’єрні спалахи сприймаються не так гостро, а з вдячністю команді й тим крокам, які було зроблено в минулому — оцінюються як причинно-наслідкові зв’язки, а не як подарунок з неба. Не сказати, що кар’єра відійшла на другий план з появою дитини, але переоцінюється сприйняття кар’єрних спалахів, вони приймаються з вдячністю й спокоєм.
Вимога "бути найкращою в усьому", яку суспільство висуває до сучасної жінки, заважає Вам жити власним життям чи, навпаки, спонукає прагнути нових успіхів?
У мене був чудовий пост про те, як я зараджую собі з патернами. Ловлю себе на тому, що зробити пост для мене — як випустити альбом для артиста. Хочеться максимально дати вижимки з того, що відбувається, а ось відповідальність або сковувальна, придумана модель не дає. Нарешті готова відкритися власній недосконалості. Переживаю такий період часу, що розуміючи свою недосконалість і водночас єдність, хочу сказати що мені приємно усвідомлювати, що я така, яка є, і застосування масок йде на другий план. З відкриттям школи добре спрацювала тема з масками, я розумію, що десь з якихось критеріїв не дотягую до свого придуманого ідеального образу. Але це так грало в плюс новій ролі, що мені приємно приймати власну недосконалість.
Чи легко бути в центрі уваги? Як Ви даєте собі раду з публічністю?
Якщо ти вважаєш себе публічною особою і під це підтягуєш штучно створений імідж якимись платформами, які продають публічних особистостей, тоді, звісно, із цим жити складно. А якщо ти не в ролі публічної особи, а в ролі себе, то із цим дуже прикольно жити, тому що ти не вигадуєш, де тобі усміхатися — ти просто усміхаєшся.
Як Ви викроюєте час лише для себе, і чому його присвячуєте?
Як викроюю час? Беру ножиці, починаю кроїти. Почасти, школа — це для себе, діти — для себе. Почасти робота, особливо її творчі сплески — це теж для себе. Якщо прибрати те, що заведено вважати "не для себе", знову-таки, соціальні патерни, то підіймаюся на роботу в ліфті і це вже мій час для себе.
З чого складається Ваше щастя і чи є щось, чого бракує для нього?
Щастя — бути в моменті й щастя відчувати цей момент, насолоджуватися ним. Дякувати за те, що в цьому моменті ти бачиш прекрасне, твої рецептори передають всередину заряджену, позитивну інформацію. Це і є щастя — відчувати такий політ, відчувати, що ти — частина всесвіту, пульсувати разом з ним.
З ким із жінок — сучасниць або історичних персонажів — Ви хотіли б поспілкуватися щиро й відверто? І про що була б ця розмова?
Хтось малює для себе героїв із живих персонажів, потім зустрічається з ними й розчаровується. Тому в мене давно вже підхід не створювати собі кумира. І всі кумири — вони люди, і всі мають людську природу, чітко окреслені якості або вимерлі, згаслі, не надто приємні особливості. З ким би я зустрілася поговорити по щирості — Магатмою Ґанді, напевно. І може з Буддою та Ісусом.
