Як редакторка Vogue проклала шлях для ЛГБТ-спільноти в 1920 роках
За той нетривалий термін, що Дороті Тодд обіймала пост головної редакторки Vogue, вона залучила до роботи письменниць Гертруду Стайн і Вірджинію Вулф, а також художників Жана Кокто і Ман Рея. У цьому матеріалі розповідаємо про маловідомий період в історії LGBTQ +.
Обкладинка британського Vogue, листопад 1925У 1922 році Дороті Тодд — весела жінка сорока років, яку письменниця Ребекка Вест назвала "сповненою енергії й геніальності" — стала другим редактором британського Vogue. Її асистентом була стильна 24-річна австралійка на ім’я Медж Гарленд. За час спільної роботи вони закохалися одна в одну. Партнерки як у житті, так і в роботі — згодом Гарленд стала редакторкою відділу моди — вони жили разом у лондонському Челсі й влаштовували славні вечірки. Дует перетворив British Vogue із журналу, що здебільшого "обмежує свої сторінки капелюхами й сукнями", на видання із серйозними авангардними намірами.
Медж Гарленд і Дороті Тодд, 1930-тіПід проникливим керівництвом Тодд було опубліковано статті про моду, присвячені модерністському мистецтву й літературі. Вона переконала таких авторів, як Вірджинія Вулф, Віта Секвілл-Вест, Едіт Сітуелл і Ноел Кауард, писати статті й есеї, художницю Ванессу Белл залучила для художньої критики, романістку Гертруду Стайн — для написання віршів, а філософа Олдоса Хакслі запросила стати штатним письменником. Перший журнал, у якому були представлені роботи як поета Жана Кокто, так і художника Ман Рея, бачення Тодд для Vogue, з яким допомогла Гарленд, також привівши авторів, зокрема й фотографа Сесіла Бітона, — був абсолютно сучасним, незбагненно розумним і явним квір-виданням.
Публікації Тодд були відгуком на епоху, коли дивне мистецтво й естетика допомогли визначити ключові аспекти того часу: від бурхливого розвитку лесбійської літературної сцени в Парижі, головною частиною якої був Стайн, до естетики кемпу, зображеної на світлинах Бітона. На жаль, керувала вона не довго. Тодд звільнили 1926 року після падіння продажу й невдоволення її начальства з приводу дуже сучасного вектора Vogue.
Медж Гарленд, 1917З 1924 по 1926 рік Вулф написала п’ять статей для британського Vogue. Завжди суперечлива в цій справі між мистецтвом і комерцією, вона, проте, насолоджувалася "змітанням гіней з прилавка Vogue". Її відносини з журналом, а також із Тодд і Гарленд, які давали їй поради зі стилю й навіть ходили з нею крамницями, також були пов’язані із цікавою амбівалентністю, яка справила величезний вплив на її літературні вподобання.
У 1925 році Вулф написала у своєму щоденнику: "Існує безліч станів свідомості, але мені цікаво досліджувати свідомість відвідувачів вечірки, свідомість добре вдягнених людей". У цьому їй допомагали спостереження за самою собою, як за модним аутсайдером на вечірці, яку влаштовував головний фотограф британського Vogue Моріс Бек. Її бажання досліджувати ці стани свідомості виллється у фантастичні оповідання, включно з "Новою сукнею", і стане частиною основи для образу знаменитої місіс Делловей. Однойменний роман вийшов глибоким, з тонкими натяками на квір-культуру, важливу роль у якому також відіграли одяг і вечірки.
Вірджинія Вулф, 1925Сьогодні все частіше згадують "свідомість добре вдягненої людини" Вулф і цитують її висловлювання з "Орландо" про те, що одяг "змінює наш погляд на світ і погляд світу на нас". Та й сама Вулф знову стала популярною фігурою у світі моди — через майже сторіччя після своєї першої появи в британському Vogue.
Проста згадка про групу Блумсбері викликає в уяві образи об’ємних кардиганів і вицвілих квітчастих принтів. Але в останні роки особливої уваги знову стали надавати іншим аспектам життя й роботи Вулф: зокрема тим, що стосуються питань статі, орієнтації й самодопомоги.
У вересні 2016 року колишній креативний директор Burberry Крістофер Бейлі звернувся в колекції Burberry до образу поета-мандрівника в часі Орландо, який змінив стать і розчарувався в житті. Він представив шовкові смугасті штани й барокове вбрання, всипане мереживами й рюшами. На початку цього року Клер Вейт Келлер присвятила кутюрне шоу Givenchy весна-літо 2020 відносинам між Вулф і Вітою Секвілл-Вест. "Кидайте свого чоловіка... пообідаємо разом на річці, прогуляємося в саду під місячним сяйвом, і повернемося додому пізно, і візьмемо пляшку вина, і сп’яніємо", — писала Вулф своїй обраниці.
Вікторія Секвілл-Вест, 1924Ідеї письменниці втілили й у виставці Інституту костюма Метрополітен-музею "Про час: мода й тривалість", відкриття якої перенесли через пандемію коронавірусу. Виставка частково ґрунтується на екранізації "Орландо" Саллі Поттер 1992 року, а Вулф виступає в ролі "оповідача-примари": текст, який вона виголошує, допоможе поглянути на складні відносини між модою й часом.
Жан Кокто. Фото: Сесіл БітонПоказово, що нинішня цікавість до Вулф тісно пов’язана з її власною квір-ідентичністю. Орландо, зрештою, фігурує не тільки як надзвичайно сучасне дослідження гендерної ідентичності, але і як один довгий любовний лист Секвілл-Вест. Мода часто розглядається як прихисток для тих, хто порушує нормативні очікування, і вона й далі нападає на життя тих, хто кидає виклик звичаям. Індустрія, створена на основі власних винаходів і високих фантазій, за десятиліття привернула увагу величезної кількості дивних редакторів, письменників, фотографів, дизайнерів, стилістів і багатьох інших. А проте й досі є суперечливим простором: що реагує на підривні образи, ідеї й людей і водночас відповідає за зміцнення основних ідеалів.
Власна історія Vogue, як у Великій Британії, так і в інших країнах, триває й сьогодні. На щастя, тепер її можна вивчати в набагато відкритіших проявах. Наприклад, серія жіночих і чоловічих робіт Vogue Italia спрямована на вивчення еволюції гендерної ідентичності в межах тривалого фотопроєкту. Трансгендерні моделі, такі як Валентина Сампайо, з’являються у великих кампаніях і на обкладинках Vogue, тоді як вплив лесбійської естетики й образів відкрито визнається, а не читається між рядків. Це світ, далекий від чіткого модернізму Дороті Тодд і закодованих посилань майже сторічної давнини, але індустрія в боргу перед нею й багатьма іншими фігурами на цьому шляху, які допомогли сформувати минуле і майбутнє моди.
Текст: Rosalind Jana
