Як створювали книжку "ЗНАК. Українські графічні знаки 1960-1980"
У видавництві IST Publishing представили книжку "ЗНАК. Українські графічні знаки 1960-1980". Над нею працював колектив У, Н, А (Уляна Биченкова, Ніка Кудінова і Олена Соломадіна). Vogue.ua розпитав У, Н, А про те, як вони працювали в архівах, кому потрібні логотипи минулого століття і що буде з дослідженням графічних знаків далі.
Наше дослідження схоже на детектив, бо архіви зі знаковою графікою 60-80-х років майже відсутні. Її недостатньо цінували в момент створення і під час краху радянської системи не особливо прагнули зберегти. Тому ми шукали матеріали за будь-якими зачіпками. Головним джерелом стали особисті архіви дизайнерів. Ми зверталися до одних, вони давали контакти своїх колег, і так по ланцюжку. Крім цього, ми обійшли бібліотеки, державні архіви, художні і технічні музеї. Але найцікавіше було потрапити на підприємства і в інституції, які використовували ці знаки: до проектувальників в "Антонов" і "Південдіпрошахт", у музей заводу ім. Малишева, кадровий відділ протезного заводу і на верхні поверхи ЦУМу в Харкові. Тому ми не тільки аналізували знаки, а й багато часу витратили на візуальне полювання і пошук.
Напрямок видавництва здався вельми відповідним – це незалежне small press, що спеціалізується на книжках про сучасну культуру і мистецтво, з фокусом на публікації досліджень про українське мистецтво і з подальшим перекладом робіт на іноземні мови.
Такої книжки не вистачало нам самим як дизайнерам-практикам. Графічний дизайнер не може існувати у вакуумі, особливо зараз. Є певна система координат, значну її частину становить історія, зокрема локальна. Роботою над будь-яким проєктом ми вступаємо в діалог чи суперечку з тим візуальним матеріалом, який створили до нас. І краще робити це усвідомлено. Під час роботи над айдентикою, корисно знати, що відбувалося в цій галузі раніше. Для повноцінного існування професії взагалі важливі її осмислення, наявність архіву і критики. Крім цього, наша книжка може бути цікавою (що ми вже помітили за відгуками) не тільки вузькоспеціалізованій аудиторії, але й широкому колу читачів, як відображення певного феномену.
Наш фаворит – серія ескізів Василя Єрмілова для знака "УРЕ" (Українська радянська енциклопедія, датування різниться: 1930-ті або 1960-ті). Це оригінальне пластичне рішення, сплав трьох літер в унікальну нову форму.
Знак Володимира Победіна для Лозівського ковально-пресового заводу (1972) – приклад, що зачаровує своєю виразністю, те саме безпредметне мистецтво. Сам автор коментував його конструкцію так: "У процесі розробки знаку постало завдання надати йому вигляду стійкої вагомості і в той же час відомої пластичності. Під час композиційного пошуку довгий час увагу привертав мотив з'єднання двох простих геометричних фігур: кола і трикутника. Рішення стало результатом завзятого пошуку і виявилося напрочуд простим".
Ще один знак Володимира Победіна для Ленінського оптово-роздрібного комбінату (1975), у вигляді вишеньки і листочка, де можна побачити натяк на букву "Л", є універсальним у часі. Подобається своїм гармонійним і пластичним поєднанням елементів один щодо одного. Це рішення вписується в загальну фруктову символіку в знаках і так простежується своєрідний лінк зі знаком компанії Apple. Логотип "Рубін" Олександра Бляхера (1986) приваблює внутрішнім ритмом букв, динамікою вертикальних і горизонтальних штрихів і впізнаваним духом 80-х: типова назва і характерна естетика.
Ще один приклад – знак для Клавдієвської фабрики ялинкових прикрас невідомого автора, що ми знайшли в каталозі для легкої промисловості УРСР 1981 року зі ялинкою-матрьошкою. Він з тих парадоксальних знаків, які зараз мають абсолютно свіжий вигляд – з великим "мемним" потенціалом, дуже нас тішить.
Текст: Оксана Семеник
