Серіал місяця: "Сестра Ретчед" на Netflix
На Netflix вийшов новий серіал Раяна Мерфі "Сестра Ретчед" — стильна, захоплива й місцями моторошна драма про жорстоку медсестру Мілдред Ретчед, яку ми пам’ятаємо за культовим романом епохи бітників "Політ над гніздом зозулі".
"Сестра Ретчед"Новий проєкт Раяна Мерфі подібний водночас до гламурного й розкішного "Голлівуду" та моторошного хорору "Американська історія злочинів". На дворі 1947 рік: медсестра Мілдред Ретчед, яка врятувала сотні життів на війні, приїздить до неймовірної краси північної Каліфорнії й улаштовується в психіатричний шпиталь у невеликому містечку Люсіа. Мілдред (її грає улюблениця режисера Сара Полсон) водить симпатичну машину бірюзового кольору, носить ідеально скроєні костюми й капелюшки (ми пізніше побачимо, що, прагнучи зачарувати свого нового начальника, головного лікаря шпиталю, медсестра буквально копіювала свій образ зі сторінок модного журналу), не терпить бруду ("Вам потрібно частіше митися, у вас бруд під нігтями", — скаже вона шоферу на заправці). Попри ідеальний зовнішній образ, Мілдред навряд чи вам сподобається: коли уважніше глянути, вона виявиться травмованою жінкою, схильною до агресії й жорстокості — та такої, що навіть її шеф доктор Ганновер, прихильник лоботомії як методу лікування пацієнтів, здивується.
"Сестра Ретчед"Як кажуть творці, "Сестра Ретчед" — пріквел до того, про що 1962 року написав письменник Кен Кізі у своєму романі "Політ над гніздом зозулі". Кізі написав не просто роман — його твір став викриттям психіатричної системи Штатів 1960-х. Кен Кізі добре знав, про що пише. Наприкінці 1950-х він, тоді студент Стенфордського університету, влаштувався на роботу нічним санітаром до шпиталю ветеранів у Каліфорнії. Там йому запропонували взяти участь в експериментальній програмі з вивчення впливу психотропних речовин (ЛСД і мескалю) на людську свідомість. Для письменника це був підробіток, на який він погодився добровільно. Він вживав наркотики під контролем лікарів, після розв’язував логічні задачі, а лікарі оцінювали роботу його мозку під впливом наркотиків. Там же письменник зблизився з пацієнтами шпиталю, стан яких вважав зовсім безправним; там же задумався про те, що, можливо, ці пацієнти не так хворі, як просто не схожі на звичайних, нормальних в уявленні більшості людей, і суспільство не готове їх приймати — саме тому їх запроторили в клініку. Унаслідок Кен Кізі написав "Політ над гніздом зозулі" — роман, що викриває жорстоку й людиноненависницьку психіатричну систему. До речі, менш як за рік після виходу роману президент Джон Кеннеді підписав документ, який багато в чому полегшував життя пацієнтів психіатричних клінік Америки.
"Сестра Ретчед"Можливо, шанувальники Кена Кізі шукатимуть у серіалі "Сестра Ретчед" такий самий глибокий сенс — але робити цього не варто. Якщо письменник справді хотів викрити систему, то навряд чи це мав на меті Раян Мерфі. Як майстер розважального жанру він зняв захопливу і яскраву історію не так про систему, як про людину — і про те, під впливом яких обставин вона може перетворитися на чудовисько. Західна преса порівнює "Сестру Ретчед" з "Американською історією страхіть" невипадково: місцями серіал подібний до хорору, тож якщо маєте тонку душевну організацію, сцен з лоботомією ліпше не дивитися.
"Сестра Ретчед"До "Сестри Ретчед" не варто ставитися надто серйозно. Це не глибокий психологічний трилер, а радше хорор, приправлений іронією та кітчем. Кітч виражається в деталях — від яскравих, кричущих відтінків одягу, який носять герої, до винахідливих способів, якими в шпиталі "лікують пацієнтів" — наприклад, варять в окропі. Що далі від початку, то менше зв’язку між "Сестрою Ретчед" і романом Кена Кізі. Зокрема, у другій серії ми дізнаємося, навіщо Мілдред приїхала в шпиталь. Сюди привезли небезпечного злочинця Едмунда Толлсона — через те, що він по-звірячому забив чотирьох священників. Мілдред відчуває до вбивці найтепліші почуття — це її рідний брат, і можна здогадатися, що весь перший сезон медсестра шукатиме способу витягнути вбивцю-красунчика з клітки, у якій він опинився.
"Сестра Ретчед"На окремий комплімент заслуговує кастинг, який провів Раян Мерфі. Актори гарні не тільки сольно, а й у синергії одне з одним. Ключовий дует — Мілдред (Сара Полсон) і дивакувата прессекретарка губернатора штату Гвендолін Бріггс (Синтія Ніксон). Гвендолін прийняла свою гомосексуальність, ходить до спеціальних барів "для своїх" і в принципі не соромиться бути собою, тому сміливо запрошує Мілдред на побачення в устричний бар. Дівчину така наполегливість цілковито спантеличує. І це ще не всі ексцентричні персонажі в шпиталі — є також примхлива медсестра, яка любить їсти чужу їжу, у виконанні блискучої актриси Джуді Девіс, і божевільна багата спадкоємиця з мавпочкою на плечі, яку грає Шерон Стоун.
"Сестра Ретчед"Розкішний кастинг не обмежується акторами — за кадром теж потужна команда. Завдяки оскароносній художниці-постановниці Джуді Беккер (за її плечима "Керол", "Горбата гора", а також проєкти Мерфі "Ворожнеча" і "Поза") моторошний хорор відбувається в розкішних, естетських, гламурних декораціях — у найкращих традиціях Раяна Мерфі. Чого вартий готель на краю скелі, де живе Ретчед; затишний бар "тільки для жінок" посеред лісу, симпатичні автомобілі й, звісно, сам шпиталь — прекрасний і жахливий водночас.
"Сестра Ретчед"Що стосується костюмів, то за них відповідає давня компаньйонка і подруга Мерфі, Лу Ейріх (вона працювала над образами в серіалах "Хор" і "Американська історія злочинів"). Для Мерфі костюми героїв — один з ключових елементів історії. "Зелений був нашим головним кольором, який ми використовували постійно", — каже Лу Ейріх. Для Мерфі зелений колір — символ "насилля, пригноблення, похоті, заздрості, жадібності та зла". Зелений костюм медсестри — головний елемент у гардеробі Ретчед, і коли вона в ньому, нічого доброго сподіватися не випадає. Тим часом деякі кольори були заборонені: наприклад, режисер категорично не хотів червоного кольору в гардеробі, якщо тільки це не кров у лікарні або помада Мілдред.
"Сестра Ретчед"Герої "Сетра Ретчед" мають такий вигляд, як ніби зійшли зі сторінок Vogue наприкінці 1940-х, — і це було принципово для режисера: він не хотів, щоб лікарі й медсестри були схожі на типових персонажів психіатричних лікарень. А отже ще складніше буде передбачити їхню поведінку.
