ОМКФ-2018: інтерв'ю з володарем Гран-прі фестивалю, режисером Дарією Жук
Гран-прі IX Одеського міжнародного кінофестивалю отримав фільм "Кришталь" (The Crystal Swan) білоруського режисера з Нью-Йорка, Дарії Жук. Спеціально для Vogue.ua Олена Нагірна поговорила з Дариною про її повнометражний дебют, навчання в Америці і сучасне кіно.
Дарія Жук (фото – Віталій Мельников)Режисер Дарія Жук живе і працює в Нью-Йорку вже більше 20 років. В Америці Дарина здобула дві вищі освіти – економічну (в Гарварді) і режисерську (в Колумбійському університеті). Там вона почала знімати і свої перші короткі метри. Дебютний повний метр Дарина зняла в рідній Білорусі. Це кінострічка про пострадянські 90-і, про дівчину, яка всіма силами прагне виїхати з пострадянського Мінська в Чикаго, на батьківщину "хаус мюзік", стало яскравим фільмом про непереборну жадобу людини бути собою в будь-яких обставинах.
Ми зустрічаємося з Дариною за декілька днів до оголошення результатів глядацького голосування ОМКФ. Я ще не знаю, що переді мною майбутній володар Гран-прі. Не знає і Дарина. Як завжди, я хвилююся перед інтерв'ю, в чому іноді навіть зізнаюся. З Дашею це було легко: вона сміється і перша починає розмову:
- Я вас розумію. Моя мама теж журналіст, і я пам'ятаю, як вона готувалася до інтерв'ю з Кшиштофом Зануссі. У Варшаву я поїхала разом з нею тому, що дуже хотіла познайомитися з великим режисером. І ось перед самим початком інтерв'ю мама з жахом виявила, що в її диктофоні немає батарейок! Зануссі, звичайно, над нею посміявся і ... видав нові батарейки.
- Ви тоді вперше задумалися про те, що хочете знімати кіно?
- Мені було 18, і це був перший режисер, з яким я познайомилася. Великий режисер зі складними думками про кінематограф і про нашу цивілізацію. Я була під великим враженням.
- І вступили в Гарвард. Чому?
- Моя мама вже підлітком знала, що хоче бути журналістом. А мене завжди вражало, як можна в 14 років знати, що ти хочеш робити, ким хочеш стати. Коли я вступала на економічний факультет, мені справді здавалося, що я можу стати економістом. Але дуже скоро зрозуміла, що не туди потрапила. У моєму оточенні з'являлося все більше творчих людей зі світу мистецтва, я відчувала, що це моє плем'я.
- Як почався ваш роман з кіно?
- Взяла кіноклас на додаток до моїх основних предметів на курсі. Режисер-документаліст, який його вів, дивився на мене з підозрою, адже я була з іншого племені. Але потім зізнався, що завжди бере одного-двох "ризикованих", щоб розбавити компанію. Врешті-решт він дуже підтримав мене. І після показу стрічки "Кришталь" в Карлових Варах я вислала йому замітку з припискою: "Мій фільм показують на кінофестивалі. Це все твоя вина". (Сміється).
- Але Гарвард все ж закінчили?
- Закінчила. І після закінчення ще років вісім працювала за фахом. Паралельно я продюсувала кіно, думала, може, стану дистриб'ютором.
- Вас щось утримувало від вирішального кроку?
- Мені було страшно. Режисура – це найболючіший шлях, у режисера завжди душа нарозхрист ... Тільки коли відчула, що не можу не займатися режисурою, страх зник, і я змогла зробити наступний крок – записалась на вищі режисерські курси Колумбійського університету, School of the Fine Arts.
- Що було найскладнішим і найбільш корисним під час навчання?
- Це спеціалізована професійна школа. У нас на потоці було 70 осіб – продюсери, сценаристи, режисери. В такому середовищі ти весь час під вогнем критики – процес не для людей зі слабкими нервами! До кінця другого року від напруги і навантаження я навіть є перестала. Але я повинна була довести, що можу. Перш за все, самій собі. Я весь час знімала короткометражки. І з кожною новою роботою бачила, що вони стають кращими. Сьогодні я розумію, що саме критика допомагає мені йти вперед.
- І як дипломну роботу ви представили ...
- Дві короткометражки: одна з них "Справжня американка" (The Real American), другу я зняла в Ізраїлі, з ізраїльським продюсером, і назвала What does not kill you – "Те, що тебе не вбиває ..."
- ... робить сильнішим
- Саме так! У неї була хороша фестивальна історія. Коли тебе відбирають на фестиваль, то немов пропускають через фільтр, відразу з'являється впевненість, що ти на правильному шляху.
- А що вам дала робота на HBO (Дарина працювала над серіалами "Секс у великому місті" та іншими проектами)?
- Там була абсолютно не творча робота в відділі розвитку бізнесу (business development). Я відправила своє резюме, оскільки думала, що робота буде пов'язана з кіно (це було ще до режисерських курсів). Але від самого кіно я виявилася дуже далеко. Якщо чесно, це була моя сама ненависна робота. Зате сьогодні вони вже призначили зустріч зі мною як з режисером.
- Що хочете зняти для них?
- Поки що мова про повний метр. Але я б хотіла знімати і американські серіали.
- Даша, вам не здається, що останнім часом серіали стали популярнішими, ніж авторське кіно?
- Так, сьогодні відбувається багато експериментів у цій довгій формі. Мені здається, що на популярність серіалів дуже вплинув розвиток технологій, доступність. Коли ти можеш подивитися десять серій одразу і впасти в цю чорну діру. Може, тому люди сьогодні і менше читають книг, і менше дивляться авторське кіно.
Кадр з фільму "Кришталь" - А ви читаєте книги?
- Намагаюся. Тут я покладаюся на свого чоловіка (чоловік Дарії – нью-йоркський журналіст Guy Cimbalo), який постійно говорить: ось прочитай це і це!
- І серіали дивитесь?
- Дуже багато дивлюся і кіно, і телебачення, цілеспрямовано за темами. Щоб тримати руку на пульсі, щоб розуміти, що відбувається сьогодні в кінематографі: яким може бути сценарій, жанрові історії, як вони можуть бути зроблені. Так теж можна вчитися.
- Як американські колеги сприймають ваш дебют у великому кіно?
- Коли шукаєш гроші на кіно, відповідь: "Ні, дякую, це не для нас" звучить часто. Але я говорила собі: "Даша, тобі потрібно тільки одне "але", і всі інші підтягнуться". Це "так" я почула від Vice Production. Вони прочитали сценарій і сказали: відмінно, ми тобі допоможемо. Так, вони не забезпечили 100% фінансування, але вони і не говорили мені, що і як знімати. Просто порадили знайти ще партнерів. Ну а оскільки це був Vice, вони мають вагу в індустрії, то саме їх підтримка і допомогла мені залучити інших партнерів.
- Ваш фільм автобіографічний?
- Веля (головна героїня – прим. авт.) – це моє альтер его. У мене багато спільного з цією дівчиною, хоча я не така смілива. Я б ніколи не поїхала в Кришталевий і залишилася б вдома, звичайно. І продумала б цю ситуацію по-іншому. У порівнянні зі мною вона більш божевільна. В хорошому сенсі.
Дарія Жук на зйомках- Фільм з'явиться в широкому прокаті в Україні?
- Дуже сподіваюсь. У Білорусі він виходить в прокат в кінці серпня.
- А що зараз відбувається з білоруським кінематографом?
- Все складно. У нас немає кінофундації. І гроші, які виділяє держава на білоруське кіно, на жаль, розподіляють чиновники. Вони не хочуть ризикувати, тому орієнтуються на консервативне кіно, обходять найболючіші, цікаві та актуальні теми.
- Як в такій ситуації себе почуває молоде покоління білоруських режисерів?
- Страждають всі тими ж вічними питаннями: що робити, куди рухатися далі, як розвиватися, як робити хороше кіно.
- У вашому фільмі сильний візуальний ряд. Мені запам'яталася локація, де ви знімали вечірку Білка-Стрілка. Що це за місце з такою неймовірною кількістю ленінських бюстів різних розмірів?
- Це музей Заїру Азгура в Мінську. Цей радянський скульптор протягом всього свого життя ліпив погруддя на держзамовлення. Хочу додати, що у фільмі є декілька референсів з "Коротких зустрічей" Кіри Георгіївни Муратової. Я її велика шанувальниця. Наша оператор з Бразилії не знала її робіт, і я багато їй показувала: ось дивись, дивись!
На зйомках фільму "Кришталь"- А хто займався підбором одягу для героїв?
– Для нас було важливо, щоб всі речі були "того часу". Тому практично весь одяг ми купували в секонд-хендах та на блошиних ринках. Нам дуже допомогла мінський дизайнер Олена Гордіонок. Вона рідко працює в кіно, але іноді робить кінопроекти. Мені пощастило. Краще неї з цією роботою ніхто б не впорався.
Фестивальна історія фільму "Кришталь" тільки починається. Його вже показали на фестивалях в Нью-Йорку (США), Котбусі (Німеччина), Талліні (Естонія), Карлових Варах (Чехія). А недавно стало відомо, що стрічка, якщо буде дотримана процедура подачі заявки, буде номінована на "Оскара" від Білорусі в номінації "Найкращий іноземний фільм".
