Фільм тижня: "Аутсайдери" з Меттом Деймоном
В український прокат вийшла чудова спортивна драма "Аутсайдери" з Меттом Деймоном і Крістіаном Бейлом.
Кінострічка "Аутсайдери" (Ford v Ferrari, 2019) повністю втілює те, що прийнято називати "американським архетипом". Самостійність індивіда, що переважає над єдністю; іммігрант, готовий втілити національну амбіцію; врешті-решт, перемога, яку важко відрізнити від поразки – все це в тій чи іншій мірі присутнє в картині Джеймса Менголда. У короткому синопсисі "Аутсайдерів" ви можете дізнатися про знамениту 24-годинну Ле-Ману – гонку на витривалість, а ще про суперництво між Ford і Ferrari. Автомобільна війна тривала не один рік і будь-який автолюбитель знає, як вона завершилась.
Але цінність стрічки Менголда якраз і полягає в тому, що захопитися нею здатний майже будь-який глядач, незалежно від знань. Будь-який, крім, мабуть, італійців. Як дотепно зауважив один з критиків, навіть Муссоліні в антифашистських фільмах показували доброзичливішим, ніж виведеного Енцо Феррарі в "Аутсайдерах". Цікаво, що актор Крістіан Бейл, який, власне, і зіграв основного персонажа – гонщика Кена Майлза, одночасно був запрошений в біографічну картину "Енцо Феррарі" на головну роль. Але згодом поступився місцем Г'ю Джекману – Росомасі з фільмів Джеймса Менголда.
Один з героїв фільму, Керролл Шелбі (Метт Деймон) і в реальному житті недолюблював Феррарі. Насамперед за його мерзенну звичку стравлювати своїх гонщиків один з одним. На думку підприємця, це породжувало дух суперництва і у підсумку покращувало результат. Втім, Генрі Форд у стрічці теж має вигляд ненажерливої капіталістичної акули. У фільмі парочка Феррарі-Форд повністю відображає уявлення читача журналу "Крокодил" про західну буржуазію. Для сучасного глядача і, мабуть, для самого режисера Менголда ближчою буде аналогія з діловодами кінобізнесу. З останніх потужних угод можна згадати придбання частини активів холдингу 21st Century Fox компанією Walt Disney. Але Форд не зміг домовитися з Феррарі – тоді і почалася сутичка Давида з Голіафом.
Ось тут на перший план і виходить інша пара – Майлз і Шелбі, яких грають Метт Деймон і Крістіан Бейл. Такими героями славиться американський кінематограф. Згадується Пол Ньюман і Роберт Редфорд в "Афері" і в "Буч Кессіді і Санденс Кід". Десь поруч витає дух актора і гонщика Стіва Макквіна. А дует Леонардо ді Капріо з Бредом Піттом демонструє нам речовий доказ, як пара славних хлопців може вирватися з лап смерті тих, кого та вже давно впевнено загорнула в свої обійми.
У картині відносини персонажів проходять певну трансформацію – Майлз навіть б'є Шелбі по обличчю. Очевидці стверджують, що нічого такого насправді не було. Та й сам Кен Майлз поводився набагато ввічливіше і дружелюбніше за свого екранного двійника. Для драматизму автори вирішили загострити відносини між головними героями. Бейл і Деймон вміло висікають іскру з первісної настороженості своїх персонажів, а тоді приводять їх до взаємної симпатії. Цікаво, що у акторів протягом кількох десятків років був один і той же агент. Так частина ролей, від яких відмовлявся Метт Деймон, плавно діставалась його колезі.
Отже, у творців фільму була відмінна реальна історія, яка поєднує американський ковбойський дух і трагедію грецьких міфів, коли сильний і незалежний герой повинен бути принесений в жертву божественним амбіціям. Але найважчим для втілення виявилася кіноглава, присвячена безпосередньо гонці. Довелося збирати по частинах і реконструювати ті відрізки шляху, які проходили гонщики 1966 року.
Як відомо, гонщики довгий час не використовували ремені безпеки – вважали, що бути викинутим з машини не так погано, як залишитися в палаючій автівці. Ще й з цієї причини спортивні змагання майже завжди залишали за собою гіркий осад. Але 24 години Ле-Мана 1966 року продемонстрували, що небезпечних поворотів набагато більше, ніж може здатися навіть досвідченому гонщику.
1939 року кінопродюсер Девід Селзник пережив неймовірний тріумф зі своїм шедевром "Розвіяні вітром". Під його крило потрапив і режисер Віктор Флемінг, але були інші, які не менш завзято працювали над фільмом – Сем Вуд і, звісно, Джордж Кьюкор. Для Селзника не було важливим художнє бачення того ж Кьюкора, адже сам продюсер створював велике кіно – ліс рубають, тріски летять. А сучасний режисер Джеймс Менголд зробив фільм не про перегони, а про ціну перемоги.
Кен Майлз закінчив своє життя, як і мріяв: "Краще померти в гоночній автівці, ніж бути з’їдженим раком". Його смерть допомогла внести певні правки в випробовуваний автомобіль, які й врятували життя іншому гонщику – Маріо Андретті.
Текст: Анастасія Ваніна
