У пошуках істини: як знайти власний стиль у фотографії
Кожна людина бодай раз у житті брала до рук камеру. Когось перші зроблені кадри надихнули тісно пов'язати своє життя з фотографією, затягнувши в безмежний світ креативності. Відтак, коли глибше занурюєшся в процес, починаєш відкривати для себе не лише перспективи цієї сфери, а й можливість знайти себе у фотографії, окреслити власний почерк візуальної комунікації.
Наявність фірмового стилю у фотографії — це важливий спосіб розвинути власну художню ідентичність, продемонструвати внутрішній світ і свої особливості. Насправді у кожного, хто робить фото, професійно або для задоволення, вже є свій почерк. Завдання в тому, щоб його усвідомити та підсилити. Це допоможе зробити вашу роботу помітнішою, а створені вами знімки вкарбовуватимуться в пам'ять. Окрім того, подібне притягується до подібного. Коли почерк фотографа добре простежується, набагато легше знаходити кураторів, інституції, бренди, що розділяють схожу естетику або цінності.
Знаковий стиль можна розвинути, експериментуючи з різними техніками, досліджуючи різні жанри та вдосконалюючи своє творче бачення. Про те, як знайти себе у фотографії та про важливість цього процесу розповідає візуальна художниця і лекторка Skvot Дар'я Сенчихіна.
Важливі soft & hardskills фотографів
Головне — це впевненість у собі та своєму баченні. Це вбереже від спокуси робити світлини заради схвалення. Адже коли намагаєшся вгадати, що назбирає більше лайків, і підлаштовуєш під це фотографії, втрачаєш власне "я".
Друге — це вміння працювати в команді, коли даєш змогу реалізувати творчі задуми іншим, втім, у фінальних кадрах можеш чітко окреслити власне бачення.
Щодо hard skills, це мінімальне розуміння світла й технічних налаштувань. Адже коли знаєш, який результат хочеш отримати, важливо уявляти, як його досягнути. Звичайно, часто є можливість запросити на знімання гафера (спеціаліста зі світла) або асистента, але потрібно вміти пояснити їм, що зрештою хочеш отримати.
Як вирізнятися серед інших
Справа завжди у деталях. У кожного з нас за плечима унікальний життєвий досвід і професійний шлях. Щоб вирізнятися, потрібно додавати частку себе до фотографії. Наприклад, у підлітковому віці я дуже захоплювалася ґранжем та естетикою американських 1990-х. Це досі можна помітити у моїх знімках через пози моделей або обробку.
Методи пошуку власного почерку
Мій шлях був заплутаним. Зараз я розумію, що головне у пошуках почерку — аналіз та рефлексія. Це передбачає два напрями. Перший — знайти закономірності у власних фото, другий — проаналізувати, що подобається в роботах інших.
Можна почати з перегляду власних фотографій: кого або що частіше знімаєш, які сюжети переважають, які бачиш закономірності. Якщо важко, можна залучити до розбору друзів. Їм збоку легше описати твої роботи. Далі, коли зрозуміло, що частіше за все знімаєш, постає важливе питання: чому ти на цьому фокусуєшся? Як спогади із минулого, досвід або власні риси характеру відображаються у твоїх фотографіях. Так можна позбутися випадкових кадрів, адже буде легше зрозуміти, чи в цьому є "ти".
Якщо закономірності складно виявити або хочеш знімати якось інакше, то можна пізнати себе через різних митців. Наприклад, я зберігаю у нотатках світлини, що чимось чіпляють увагу. Я не намагаюсь їх одразу аналізувати, навпаки, даю підсвідомості робити свою справу. Коли фотографій збирається невелика колекція, починаю аналізувати. Можна видрукувати картинки або скомпонувати у цифровому вигляді. Головне — побачити повну картину і заглибитися в питання, що пов'язує ці знімки. Наприклад, згрупувати фотографії за кольором, сюжетом, будь-яким параметром, що спаде на думку. А тоді зрозуміти, що тобі до вподоби бузковий одяг, маленькі породи собак або квапливі перехожі. Це може стати орієнтиром, у якому жанрі знімати або з ким співпрацювати.
Згадаймо Девіда Лашапеля. Він створив власний унікальний почерк. Побачивши його роботи бодай раз, ви їх вже не сплутаєте зі зніманнями інших. Коли я читала його біографію, знайшла для себе багато пояснень природи певних мотивів та яскравих персонажів у його творчості.
Особисто мені допомогли розмови з близькими, сесії з кураторами та саморефлексія. У друзів я запитувала, які емоції у них викликають мої фото, що в них чіпляє, які є паралелі. Зі свого боку, куратори ставили запитання мені. Також я подавалася на участь у багатьох конкурсах з фотографії та щоразу, коли треба було написати свій artiststatement або біографію, це був додатковий стимул розібратись у собі. Якщо спочатку вибір фотографій до портфоліо був інтуїтивним, то згодом я почала розуміти, чому віддаю перевагу певним роботам. Для мене це був довгий шлях, і я досі ним іду, але це захоплива пригода.
