Що обʼєднує поезію та кераміку: виставка Rantau в межах Книжкового Арсеналу
З 29 травня до 1 червня в межах Книжкового Арсеналу триває виставка Rantau української перекладачки та мисткині Вероніки Ядухи та південноафриканської поетки Летокуле Мсіманґ. Виставка демонструє взаємодію між поезією та керамікою і досліджує травматичні досвіди імміграції. Vogue.ua розпитав художниць про проєкт.
Назва виставки Rantau походить від малайзійського слова, що означає перебування "між" або "далеко від дому".
Це слово резонує з життям обох мисткинь: Вероніки Ядухи, української трансмедійної перекладачки, та Летокуле Мсіманґ, південноафриканської поетки, які пережили різний травматичний досвід, залишили рідні країни і тепер живуть у США, досліджуючи нові ідентичності та культурну, емоційну й фізичну лімінальність. У центрі проєкту — діалог між поезією та керамікою. Вероніка створює керамічні роботи, які відображають властивості матеріалу: складки, слабкі місця та текстури. Вони стають метафорою людського досвіду, подібно до зморщок і ліній на обличчі, що зберігають пам’ять про радощі й труднощі. Поезія Летокуле доповнює цей процес, досліджуючи ізоляцію, біль і крихкість, з якими зіштовхуються ті, хто живуть у ситуації "між".
Як виникла ідея проєкту?
Вероніка Ядуха: Rantau — це виставка про переклад, у межах якої представлені мої роботи, що переносять тексти Летокуле Мсіманґ у кераміку. Летокуле — поетка з Південної Африки, з якою я познайомилася в Дартмутському коледжі (США). Ми обидві, хоч і в різний час, закінчили програму з порівняльного літературознавства в Дартмуті. Наші дипломні проєкти вирізнялися мистецькою складовою і саме ця спільність стала основою нашого діалогу. Зрештою, ми розпочали спільну роботу в лабораторії Digital Ethnic Futures при Дартмутському коледжі, де й виник проєкт Rantau. У цьому проєкті ми прагнули осмислити як спільні, так і особисті досвіди перебування в міжсвітті.
Попри дуже різний досвід і культурну приналежність, Летокуле і я відчули багато спільного: у звʼязках із нашими домівками, у переживанні переміщення, у відчутті себе й своїх дій у західному академічному середовищі. Ба більше — в історіях наших країн і в досвіді поколінь, які зростали у молодих незалежних державах.
Летокуле Мсіманґ: Мій переїзд до Сполучених Штатів був водночас полегшенням і зіткненням із новими страхами. Перед тим, як покинути Південну Африку, я пережила напад на мій дім, і через це Південна Африка, попри те що це моя батьківщина, стала місцем насильства.
Нью-Гемпшир і Вермонт, куди я переїхала, є досить однорідними й консервативними. Як африканська студентка, я постійно відчувала на собі погляди. Це похитнуло мою впевненість у собі. На якийся час я втратила віру у власні здібності. Саме в цей період Вероніка запропонувала мені співпрацю. Її запрошення стало для мене підтримкою — у момент, коли я почувалася майже невидимою. Я почала працювати над віршем "Обійняти кленове дерево", який став центральним для проєкту Rantau. Цей вірш відображає зсув, який я пережила — між відкритим насильством удома та прихованим насильством вигнання. Він досліджує, що означає жити в стані нестабільності: бути завжди на межі зникнення.
Центральна тема виставки — досвід перебування "між" або "далеко від дому". Чого нас навчає цей досвід?
Летокуле Мсіманґ: Я відчуваю, що як мігранти ми постійно беремо участь в акті "перекладу". Особливо в таких місцях, як Нова Англія, мені часто здавалося, що мій досвід неможливо перекласти. Саме тому незрозумілість шрифту zee стала ключовим елементом концепції. Ми ставимо перед аудиторією завдання — розшифрувати цей шрифт, але не без зусиль. Виставка також стала експериментом: подивитися, наскільки далеко люди готові зайти, щоби зрозуміти щось для них чуже.
Як взаємодіють поезія та кераміка у цій виставці?
Вероніка Ядуха: Поезія й кераміка взаємодіють у цьому проєкті через переклад. Виставка демонструє результат трансмедійного перекладу вірша "Обійняти кленове дерево" з англійської мови у форму керамічних об’єктів, доповнених текстами та графічним дизайном. Переклад — це завжди спосіб наблизитися до сутності тексту, спроба відчути й уявити оригінал у його найінтимнішому значенні. Кожне слово — не просто одиниця, яку слід перенести в іншу площину, а свідчення, яке потрібно пережити. Трансмедійний переклад іде ще далі. Це глибоко особистісна й інтуїтивна практика без усталених правил чи системи. У Rantau переклад став простором зустрічі — через матеріали, слова, історії та мовчання
Про центральну роботу виставки
Вероніка Ядуха: Центральними роботами виставки є вірш Летокуле Мсіманґ "Обійняти кленове дерево" та його трансмедійний переклад, втілений у двох керамічних вазах. Сам вірш надруковано на полотні шрифтом Zee — вигаданою лінгвістичною системою, створеною графічним дизайнером Тендаєм Мсіманґом, що переосмислює історію писемності зулуської мови. Зулуська — рідна мова поетки — довгий час існувала виключно як усна, а в колоніальний період у Південній Африці перейняла латинський алфавіт. Вірш, написаний шрифтом Zee, можна декодувати за допомогою супровідних текстів, а також почути аудіозапис у виконанні самої Летокуле.
Усі перекладачі час від часу зустрічаються з відчуттям, що переклад ніколи не буває завершеним. Здається, проєкту Rantau вдалося оминути цю проблему — проте з’явилося інше відчуття: що трансмедійний переклад не завершується на самому об’єкті. Його життя триває в діалозі — між тим, що ми створили, і тим, як це прочитують і відчувають інші.
Кожен переклад, кожна інтерпретація розширює простір смислу. І саме це, я сподіваюся, залишиться з людьми після виставки: відчуття, що робота не є чимось завершеним чи остаточним, а є відкритим запрошенням — до роздумів, до зв’язку, і, можливо, до зовсім іншої відповіді.
Проєкт реалізується в межах спеціальної програми Літературно-перекладацького фестивалю TRANSLATORIUM.
Фото: Андрій Цикота ©️ ДП НКММК "Мистецький арсенал".
