Яким буде Український павільйон на бієнале у Венеції: розповідають куратори
9 травня розпочинається Венеційська бієнале. Національний павільйон України на ній презентує "Гарантії безпеки" — виставку Жанни Кадирової за кураторства Ксенії Малих та Леоніда Марущака.
Прямо у входа в Giardini della Biennale — сади бієнале, які є одним з двох головних майданчиків Венеційської бієнале, глядачі побачать скульптури Жанни Кадирової — оленя, що підвешений на крані вантажівки. Скульптура "Оригамі Олень" була створена художницею в 2019 році для парка "Ювілейний" у Покровську, пережила евакуацію, коли до міста наблизвся фронт, подорожувала світом та нарешті прибула у Венецію.
Виставка Українського павільйону підіймає тему невиконаних гарантій безпеки, заради яких Україна віддала свій ядерний арсенал у 1996 році. Це сталося після підписання Будапештського меморандуму у 1994 році. У центрі проєкту — скульптура Жанни Кадирової "Оригамі Олень". У 2019 році її встановили в парку "Ювілейний" у Покровську — на місці демонтованого радянського реактивного літака Су-7, що був носієм ядерної зброї. У 2024 році, коли лінія фронту наблизилася до міста, Жанна Кадирова спільно з ГО "Музей відкрито на ремонт", а також із групою фахівців і комунальних працівників Покровська евакуювали її. Історик і співкуратор Українського павільйону Леонід Марущак був частиною ініціативної групи.
Проєкт покажуть у двох локаціях: скульптуру експонують в Giardini della Biennale, підвішеною на крані вантажівки. Друга частина експозиції буде представлена в Українському павільйоні в Арсенале. Там представлять архівні матеріали, пов’язані з Будапештським меморандумом, а також відеодокументацію евакуації скульптури та її шляху до Венеції.
Про проєкт розповідають куратори — мистецтвознавиця, програмна директорка Promprylad Art Center Ксенія Малих та голова ГО "Музей відкрито на ремонт" Леонід Марущак
Яка історія появи оленя в Покровську? Як так сталося, що на місці радянського реактивного літака у місцевому парку з'явилась сучасна скульптура?
Леонід Марущак: В післямайдановий період була прикута дуже велика увага до культури східних регіонів. Тоді Міністерство екології ініціювали реконструкцію низки парків в Донецькій та Луганській області, одним з них був парк "Ювілейний" в Покровську. Міністерство найняло підрядників, який мав займатись реконструкцією парка, і цим підрядником була подруга сестри Жанни Кадирової. Вона звернулась до Жанни з пропозицією зробити скульптуру в публічного парку.
Спочатку Жанна придумала для парку іншу скульптуру: це велопарковка у формі великого блокноту, який мав документацію: один куб газу коштує стільки, один євро – стільки, бензин – стільки. Власне, її теж реалізували. Підрядники також звернули увагу на пустий постамент у парку. Він був пустим з 2015 року – колись там стояв радянський літак СУ 7. І Жанна, разом з її партнером Денисом Рубаном, запропонувала створити на цьому постаменті абсолютно нейтральну скульптуру, оленя в стилі оригамі.
Як реагували містяне на оленя у Покровську?
Леонід Марущак: Цікаво, що олень постійно набуває все нових і нових значень. Він вже перешагнув покровський ореол впливу і вийшов за межі України. Що стосується реакції місцевих, то ми з нашою ГО "Музей відкрито на ремонт" тоді часто приїздили в той момент, коли Жанна з Денисом фіналізували скульптуру. Ми багато говорили з місцевими музейниками: "У вас зараз найвідоміша художниця країни робить проєкт, підіть, документуйте, візьміть ескізи!" Але місцеві музейники ставились до цього дуже спокійно.
Насправді оособливих сенсів "Олень оригоамі" почав набувати тільки з моменту свого вимушеного переміщення та поневірянь по світу. Якраз ці поневіряння надають йому значення як легендарного переселенця.
Ксенія Малих: Ця скульптура створена саме для публічного простору. Вона не знаходиться в просторі сучасного мистецтва, і це одразу знімає багато упереджень. Жанні дуже вдаються та пасують роботи в публічному просторі, адже вона вміє працювати з верхнім шаром спрйиняття. Їй важливо, що люди будуть відчувати. "Олень оригамі" став символом міста, люди говорили: "Зустрінемось біля оленя", біля нього любили робити фотографії на випускний. З точки зору мистецьких комунікацій він дуже демократичний.
В чому була найбільша складність його евакуації з міста в 2024, коли фронт наблизився до Покровську?
Леонід Марущак: Історія з евакуацією – дуже емоційна для мене. На той час наша громадська організація "Музей відкрито на ремонт" вже вивезли більшість експонатів з місцевих музеїв. Під час одного з таких візитів, просто проїжджаючи повз, я зрозумів, що олень все ще стоїть на місці. Ми просто забули про нього!
Дзвоню Жанні: "Жанна, що ми будемо робити?" – "А що я можу", каже Жанна.
Ми пішли до музею, а вони кажуть: ми не маємо прав на евакуацію… Пішли до міської адміністрації, але відверто кажучи, їм було не до оленя – на той момент в місті відбувалась масова евакуація людей та матеріальних цінностей. У міської влади навіть не було можливості оформити документи для евакуації, тобто фізично вони не могли оформити цей пакет документів. Ми приїздили туди чотири рази, аби якось зрушити процес, довго не могли знайти кран – нам було потрібно, аби місто забезпечило єдиний робочий кран в місті. Ну а коли ми заїхали, у нас було лише чотири години на все – бо об 11 ранку в Покровську закінчувалась комендантська година, а о 15.00 починалась. Всі комунальні служби могли працювати лише до 15.00.
Ну а найбільша проблема була в тому, що він був відлитий на постаменті. Тому, на жаль, фактично частину скульптури ми лишили на місці, тому що це була основа памятника.
Момент "розчленування" призвів до того, що скульптура нестабільна. Ми не можемо його просто поставити десь, його потрібно розміщувати у підвішеному стані, і це – додаткова метафора. 31 серпня нам вдалось перевезти оленя з Покровська у Вінницю, і далі почався його шлях по світу.
Ви одразу розуміли, що будете експонувати оленя у Венеції саме у підвішеному стані?
Ксенія Малих: Так, скульптуру експонують в Giardini della Biennale на крані вантажівки. Наш вимушений переселенець, що висить на крані у Венеції – це дуже метафорична історія. Підвішений стан символізує невизначеність, знайому українцям сьогодні. Що стосується Національного павільйону, то Арсенале у нас представлена відеоінсталяція, яка показує історію подорожі оленя з Покровська до європейських столиць та момент його в'їзду у Венецію.
До Венеційської бієнале ви встигли показати оленя в шести європейських столицях. Як реагує на нього світ?
Ксенія Малих: Нам було важливо показати його не в публічному просторі, а у впливових мистецьких інституціях. Ідея була в тому, аби цей шлях до Венеції був видимий. В кожному місці, окрім презентації фільму та проєкту, ми мали лекції та публічні дискусії із залученням місцевих експертів. Це створило дуже щільний інтелектуальний простір навколо цієї скульптури. У Венеції олень вже буде багатьом знайомий.
Тема, яку ви порушуєте у проєкті Жанни, "Гарантії безпеки" – і політична, і історична водночас. Наскільки вдалося пояснити європейський аудиторії, чому український павільйон говорить сьогодні про Будапештський меморандум?
Леонід Марущак: Коли ми фіналізували концепцію Національного павільйону і почали її комунікувати назовні, то зрозуміли, що багато хто в світі не знає, що таке Будапештський меморандум. Після його підписання у 1990 році про це мало говорили – світ просто видихнув, адже три країни відмовились від свого ядерного озброєння. Ніхто після того не толерував цю тему. Це ми живемо з цим, розуміючи небезпеку. Тож в контексті поневірянь оленя по Європі ми хотіли нагадати: є така тема, ми живемо з відчуттям цієї небезпеки.
Ксенія Малих: Щодо рефлексії тих, хто бере участь у наших дискусіях, то було багато розмов на тему ядерного шантажу. В Європі ця тема класно заходить саме в контексті ядерного шантажу, адже всім зрозуміло, що Росія цим займається прямо зараз. Також ми багато говоримо про безпекову ситуацію в Європі, ця тема теж багато кого хвилює. Плюс тема, яка стосується екології, климатичної справедливості. антропоцену. Я думаю, це ще матиме розвиток в межах нашої програми у Венеції восени.
Леонід Марущак: У павільйоні ми порушуємо і інші теми – зокрема, тему вимушеного переселення, також говоримо про поняття культурної спадщини та крихкості сучасного мистецтва. Скульптури Жанни пощастило, а скільки таких скульптур залишилось по Україні, які ми не змогли врятувати?..
Коли ми говоримо про надзвичайні ситуації та скульптури у публічному просторі, у нас в країні немає процедури визначення, що є цінним, а що ні, що потрібно зберігати та евакуювати. Часто це мистецтво приречено, і не тільки скульптури – можемо згадати про будинок Поліни Райко на Херсонщині, який постраждав після катастрофи на Каховській ГЕС. Скільки таких речей ми не встигла врятувати? Звісно, що в умовах війни першочерговим є людське життя, далі – матеріальні цінності, а вже потім – публічне мистецтво.
